Фронтові історії від черкащан
Найбільше про мене знає моя психотерапевтка. Не сумніваюся, що навіть більше, ніж я сам. Або мені так хочеться думати. Думати, що є люди, які про тебе знають більше, ніж ти про себе.
Коли ти хочеш, щоб про тебе думали більше, ніж ти про себе. Або любили тебе більше, ніж ти любиш себе. Або, принаймні, думали про тебе більше, ніж ти думаєш, що про тебе думають. Потреба в увазі, повазі, любові. Це нормально. Взагалі я помітив за собою дивну річ, що мене цікавлять подібні речі більше, ніж, скажімо, нагальні. Я зараз про службу або професійне. Це вже неправильно, але так є. І навіть зараз, сидячі в кузов пікапа й спостерігаючи за небом і водою, дослухаючись до звуків різних двигунів і шурхоту над головою, я думаю не про дії, а про почуття.
Мені написав хороший знайомий з херсонського напрямку. Ну, різне писав, але я от думаю не про те, що він робить і як воює, а про те, що він відчуває, коли щось робить і якось воює.
Або, скажімо, що я відчуватиму, коли переїду з цього місця, де мені так добре, як рідко де було. Нові побут, люди, правила, топографія, розпорядок, зведення нових пріоритетів і руйнування старих. Знаю лише, що незмінним залишиться потреба в тиші й усамітнені. І направду, ці пошуки тиші й усамітнення – одна з базових задач, які я тут виконую. Своїх задач. Приватних. Але для мене найважливіших. І знайшовши тишу й усамітнення, я можу спокійно виконувати інші задачі. Ну а якщо хтось скаже, солдат, але ж приватне – не першочергова задача, забудь про себе, думай про надідею, думай про надзавдання, мисли глобально, плекай в собі ненависть і підвищуй скіли виживання, то він сходу піде на хуй. Ну бо це моє життя, і попри умови, обставини, правила і закони війни, воно ще залишається моїм. І в ньому вистачить місця як для ненависті, так і для надідей.
А ці осінні дні з лагідними вітрами і тихим заспокійливим сонцем дають можливість відчути любов до життя, звільнитися від непотрібного і знайти вартісне. Ніби ці лагідні вітри продувають всі твої зашкарублі думки й наповнюють їх киснем.
Чувак, попереду ще стільки осені і стільки зими, і невідомо, що чекати від них. Тому більше люби себе, більше думай про себе і, звісно, більше знай про себе. Більше, ніж знає про тебе твоя психотерапевтка.
Публікація черкаського письменника Артема Чеха у фейсбуці.
Також читайте: “Твоє життя подібне до поганенької маскувальної сітки”, – черкаський письменник із передової.
Долучайся до телеграм-каналу “Шо там у Черкасах?”. Оперативно повідомляємо про повітряні тривоги і першими повідомимо про нашу перемогу
