Фронтові історії від черкащан
22:01 – “Капелан, я Зам – провєрочка. – Провєрочка нормальна +”.
Я часто іду з думкою, що дякую Богу за все. За кожен новий крок, за кожен сантиметр пройденої української землі. Сьогодні незвичайний день. Сьогодні у моєму плеєрі любов до нашої рідної землі і до її людей, з якими ми у постійному калейдоскопі перетворень і перевтілень зустрічаємося під цим небом. Ніколи неповторним. Унікальним у своїй щоденній красі, але завжди новим. Під небом, яке бачило не одне покоління людей на нашій землі, не одне покоління чимось схожих очей, характерів, душ та тіл. Кодова Костянтина Думитрашка “Чорні брови, карії очі темні як нічка ясні як день…”, – характеризує наш лісостеповий віковий козацький етнос на цих теренах під маркою духу свободи і незламності.
Це все вже було колись. Віковий Дух просто зодягнувся у нові вбрання реальності та шати людських тіл. Нічого нового під сонцем, але річка кожен день нова. Невже я колись вже усіх Вас бачив? Ти моя кохана, ти була вічно і завжди будеш. Ви дорогі друзі, які читаєте це все і знаєте те, що нічого про мене не знаєте, хоча знаєте мене вже не один десяток років… Ви дорогі мої побратими. Я Вас вже колись десь зустрічав і бачив. Я знаходжу схожі риси тих людей, які мені важливі і чимось близькі розлиті флаконами різних ємностей різної кількості і все тієї ж якості у нових людях з різними відбитками пальців і візерунками сітківки. “Привіт” неоплатонічному фонтану Григорія Сковороди.
Як це все можливо? Як це все можна збагнути? Ніяк, мовчки у нічні слова вилити текстом, який є лише натяком, але ніколи не розумінням і поясненням. Неможливістю схоплення істини, її постійним вислизанням вітру крізь пальці. Невловимим і неназваним Дао.
Ми усі потрібні одне одному. У нас спільні завдання на цій землі координат, в якій переміщаються наші незвичайні у своїй схожості точки. Ми в тотальному колі реінкарнацій і перевтілень. І це вічно і не спинно. Так має бути. Ми усі рідні і об’єднані однією ниткою на життєвому полотні вишиванки. Ниткою Аріадни, яка веде нас голкою все далі виводячи свою чудову роботу у цей час, у цю епоху із тим, що є у нашій вічній грі з матерією у наших руках і словах.
Тому макарівський Кіт мені просто вилитий Володимир Борисович Єгоров. Мій дорогий вчитель фізкультури Золотоніська Гімназія ім СД Скляренка. Неймовірно, вони обидва вчителі фізкультури. Одного віку, одного тембру мови, культури спілкування та характерних рис. Просто один із Макарова, а інший із Золотоноші. Тому часом, коли я вдивляюся у погляд Кота, я бачу цю таємничу нитку, яка вражає своєю близькістю у незнайомих людях. Тому, певно, і Кіт так тепло відноситься до мене. Ніби це на його шкільному подвір’ї чи спортзалі я викручував плечі, вибивав пальці і підвертав ноги. Ніби це я колись на його уроці пробив єдиний і історично перший шкіряний Spalding, подарований волонтерами американцями нашій школі. І зараз, коли я хочу придбати і подарувати школі новий м’яч, я все ж розумію, що ніяк не поверну його, але передам символічний пас новим м’ячем все-таки комусь іншому на моїй позиції лівого захисника у нашій класній п’ятірці.
Дивина. Але, коли сьогодні Кум прощався зі своїми рідними, які приїхали його побачити хоча б на мить, в його сльозах на очах я бачив щось близьке і рідне. Тому, проходячи повз, я не втримався і у цьому прибої хвилі не забув сказати пару теплих слів його дружині і сину: “У Вас класний тато”.
В Макарові ті ж проблеми, що і в Золотоноші. Обоє маленьких містечок мають замулені колись великі річки обступлені торфяниками, очисними спорудами, стоками маслозаводу, чагарниками та комишами, Залишилася пам’ять про чисту велику воду і даремні зусилля земснарядів. Цим культуру і відношення до досконалої і мудрої природи не виправиш. Помилки зроблені і подібне добре висвітлюється у документальному фільмі “Віднесені водою” Олексія Хуторного.
Сьогодні у плеєрі був 2015 рік. Тартак із альбомом “Вічність”, спогади про мандрівку Sontse V Kysheni на перший “Бандерштат” без Кузьми. Його пісні на нічній сцені до ранку та компанію молодих черкащан, яка продовжувала свій шлях фестивального мімезису, аби віднайти найкраще із духу єднання і гарту у майбутніх бентежних подіях української новітньої історії.
Сьогодні до нашої роти завітали американські інструктори. Було плідно, цікаво і класно. Були і наші чудові фахівці, які уважно приділяли час кожному. Після занять стало зрозуміло наскільки важливим є фізо і злагодженість. На кого можна розраховувати в бою, а на кого не варто.
І ще маленька ремарка. Потрібно бути дуже уважним до дрібниць, які часто затираються у своїй буденності. Бо як казав один полковник: “Дисципліна рятує життя”. І статут забувати не варто.
Публікація черкащанина Олександра Дубини в фейсбуці.
Також читайте інші історії:
- Мабуть, з нами говорив Бог: черкащанин пригадав “бойове хрещення”;
- Із передової: “Маємо виймати колоди із своїх очей”;
- Історія про дитинство, побратима та лютих хижаків їжачків.
Підписуйтеся на новини “18000” у вайбері. Нас уже більше 5000!
