Вчора після нічної я поспав півтори години. Вимкнули світло, відповідно ліг і зв’язок. А вранці я мав їхати на нараду. Насилу підняв себе з ліжка, щось випив, але точно не кави, вмився, вдягнувся, завівся, розігрів двигун і зловив меседж, що нарада скасовується. Далі я вже не спав. Далі я вже тинявся, аж поки мої хлопчики не поїхали пиляти дрова. І пиляли вони майже шість годин, а я слухняно стояв на посту, ходив навколо посту, мерзнучи і знімаючи на старенький дзеркальний нікон засніжені краєвиди.
А вже коли остаточно промерз, коли відчув характерне поколювання у кінцівках, приїхав доісторичний газон з дровами, і я врешті завалився під спальник, силкуючись відігрітися та зловити ті нещасні краплини Інтернету аби завантажити повідомлення з месерджера. Ну і колонку дописав, звісно, бо мусив це зробити. Бо пообіцяв. Сумлінний. Так відбувся мій понеділок.
А мій вівторок почався о п’ятій. Кружка з кавою на буржуйку, вітер у вербах, тобто у соснах, погрозливий шум моря, спокійне очікування ракетних ударів, гарячковий пошук генератора (немає в наявності, немає в наявності, немає в наявності), якесь чорне випалене ніщо всередині від усвідомлення темної холодної зими, черствої реальності навкруги та прикрого усвідомлення, що десь не дотис, не допрацював, що мушу починати спочатку… Але це зайві відвертості, які я сьогодні краще розповім професіоналу з цих питань. Якщо, звісно, працюватиме позичений генератор і, відповідно, Старлінк.
А ще багато роботи, мушу писати, мушу знаходити для цього час і, найважливіше, бажання. І писати треба про війну. А хочеться про любов. Бо коли я пишу про війну, то вона оживає всередині мене, а все решта мертвіє. Та коли я пишу про любов (о, як я люблю писати про любов), то відповідно, оживає любов, а разом із нею все решта, що супроводжує.
І от зараз, сидячі навпроти буржуйки з до оніміння розігрітим обличчям, вдивляюся у ліс, в якому немає нічого, крім морських протягів і похованих під мокрим снігом мурашників. І це вдивляння – порожнє, розфокусоване, майже сліпе – дозволяє мені не думати. В голові такий самий холодний морський протяг. Уууу. Уууу.
А цей текст, банальний, елегійний, безсенсовний насправді створений лише для того, аби спитати раптово:
– Де, к*рва, купити дизельний генератор на 3 кВт до 45 тисяч?
Публікація письменника Артема Чеха у фейсбуці
Також читайте: “Окопної правди не існує, особливо, якщо ти не в окопі”.
Підписуйтеся на новини “18000” у вайбері. Нас уже більше 5900!
