Інтерв’ю про трансформацію війни в майбутньому, БпЛА та ставлення до побратимів
Вони заходили на територію російської Суджі зі щойно створеним підрозділом безпілотних систем. Підрозділ «Тейваз» черкаської 118 бригади територіальної оборони знаний з‐поміж військовослужбовців, великих і малих благодійних фондів, волонтерів і блогерів.
Журналістка «18000» Ірина Малюкова поспілкувалася з Антоном Тропіним з позивним «Тоха»- командиром підрозділу «Тейваз» 118 бригади ТрО. З 2022 року він брав участь у боях за Попасну та Бахмут, пройшов Курську операцію. Разом із побратимами займався розвитком підрозділу безпілотних систем під час заходу на Суджу й продовжує розвивати цей напрямок. Командує ротою, яка працює із перехопленням ворожих шахедів.
Суджа, дрони та 50 мільйонів: як створювали підрозділ БпЛА 118 бригади ТрО
- Скільки БпЛА було, коли ви заходили на Суджу?
- Безпілотних розвідників було приблизно два десятки. Це менше ніж кількість втрачених БпЛА в місяць і тепер, і тоді. Також було кілька сотень FPV‐дронів.
Проблема була не в наявності базових засобів, а в супутньому обладнанні до них. Тобто, якщо знімати весілля на дрон‐розвідник, то достатньо його підняти з коробки, він полетить і буде робити свою роботу. Для того, щоб працювати в бойових умовах, треба антени, дроти – різне супутнє обладнання. І воно зазвичай коштує дорого.
Базова історія, коли виїжджаєш на позицію, розкладаєш обладнання, а виконувати завдання не можеш. І все. Починаєш розуміти, що потрібне супутнє обладнання або садити пілота поблизу піхоти в першу лінію, в окопі, проте ефекту від цього не буде.
- До Суджі був Бахмут. Як там було з кількістю БпЛА?
- У таких підрозділах вже були БпЛА, доволі ефективно працювали. Хоча в той період дрони тільки з’являлись. «Розвідників» на полі бою можна було зустріти доволі часто, а FPV було менше. У батальйоні, у складі якого ми виходили на бойові, їх не було зовсім.
Журналістка Ірина Малюкова та військовий Антон Тропін
- Наскільки мені відомо, це, зокрема, і ваша заслуга, що з’явився підрозділ, який займається БпЛА в складі батальйону.
- Не можу сказати, що це тільки моя заслуга. Це заслуга багатьох людей, з якими ми працювали для того, щоб створити підрозділ. І це заслуга Збройних сил, що навели в штатку підрозділи БПС (безпілотних систем – ред.), БпАК (безпілотних авіаційних комплексів, – ред.). І це чудово. Збройні сили України подумали, що для піхотних підрозділів необхідний підрозділ БпЛА для ведення ефективних бойових дій.
А потім ми заїхали в Суджу. Щоб запустити льотний підрозділ з базовим обладнанням, яке дала вже держава, потрібно було приблизно 50 мільйонів.
- Де брали ці кошти?
- Підрозділ сформувався за кілька тижнів до заходу в Суджу. Тобто ми заїхали маленьким підрозділом. Була якась кількість людей і базове обладнання – дрони, супутнього – не було. І, на мою думку, в нас були два виходи: або купувати обладнання за власний кошт, або з допомогою фондів, якщо пощастить. І так само за пару тижнів до виїзду на Суджу ми познайомились з фондом «КОЛО», його представницею – Анною Думою, яка повірила в нас тоді і допомагає до цього моменту розвивати підрозділ.
- Чи встиг новостворений підрозділ облітатися до того, як потрапити на Суджу?
- У нас була певна кількість особового складу з бойовим досвідом. Їхні навички переймала решта. Звісно, всі літали, вміли це робити, але літати в цивільних і в бойових умовах – це різні речі.
FPV‐дрон
- Як ваші побратими вчаться літати нині, адже з того, що нам відомо – у бригаді не вчать працювати з перехоплювачами?
- Перехоплювачі – це доволі складний напрямок для розвитку. Щоб вони запрацювали, потрібно, щоб зійшлися три основні складові, без яких ефекту роботи не буде. Це навчання особового складу саме на зенітному дроні. Взаємодія між підрозділами, йдеться про взаємодію з локаторами, щоб боєць на позиції міг бачити звідки летить, на якій відстані, яка висота дрона. І наявність ефективних засобів ураження. Це не менш важлива річ, тому що можна все налагодити, а засіб виявляться недопрацьованими. Це демотивує особовий склад. Якщо пілот знає, що він вийшов на позицію, злетів, догнав, вразив – працювати з такими людьми круто. А якщо не можеш їм надати ефективного обладнання, і пілоти роблять все правильно, але щось не виходить, наприклад, долітають до цілі, відпадає картинка або ще щось, то яка може бути мотивація в людей? Це важко.
Для того, щоб займатися перехопленням шахедів, на мою думку, пілот повинен мати бойовий досвід нальотів на FPV. Якщо пілот – нормальний ФПВшник, перевчитися на зенітні дрони‐перехоплювачі не так і складно.
- Донедавна ваш підрозділ працював над збиттям шахедів на Запорізькому напрямку. Там за ранок‐ніч могло бути як два, так і шість шахедів.
- Кількість збиттів залежить від навченості операторів і від того, скільки цілей летить в зоні досяжності цієї точки. Все. Якщо летять табуном, тоді може бути й два, і три, і п’ять, і десять збитих шахедів з однієї позиції. Проте, якщо шахеди летять не в зоні досяжності, то збитих може бути нуль.
Ворог також не спить, він аналізує, у якій зоні відбуваються збиття, де їх немає, і пропрацьовує собі маршрути. Цей процес нескінченний. Ти постійно шукаєш, де краще працювати, щоб шахеди не долітали до наших міст. Це єдина суть, чому ми це робимо.
- Чи думали про те, якими могли бути Бахмут і Попасна, якби ваш підрозділ існував раніше?
- Ми б могли зробити доволі багато ефективної роботи і там, і там. Якби ще з іншого боку були такі ж умови, а з нашого – вже сформовані підрозділи БпЛА, думаю, було б набагато легше тримати оборону.
Командир підрозділу «Тейваз» 118 бригади ТрО Антон Тропін
- А наступати була б змога?
- Все залежало б від кількості особового складу, який би там був. Наступати – це комунікація, взаємодія між підрозділами. А на той момент, коли ми заходили в ту саму Попасну, то взаємодія між підрозділами була не на належному рівні.
Я чітко пам’ятаю ці контрасти, коли їхав на своєму BMW по мирному місту, а за півтора місяця вже на «бесі»: зверху тримаєшся незрозуміло за що, гілки зачіпають обличчя, вихлопна труба чудить. Все вибухає навколо, «беха« зупиняється і кажуть: «Кінцева зупинка. Хлопці, вам сюди».
Чому армії потрібні не лише кадрові військові, а й цивільні
- Ким були в цивільному житті?
- Займався бізнесом. В армію потрапив 25 лютого 2022 року. О 05:00 ранку 24‐го лютого, напевно, як майже у всіх українців, почав дзвонити телефон. З різних куточків країни були пропозиції евакуюватися, тікати, бо почалася війна. Спокійно вислухав всі ці заявки, якщо можна так сказати.
Війна в моїй країні. Як це пов’язано з евакуацією, для мене було незрозуміло. Знав, що якщо буде війна, то я братиму участь.
Потім вийшов на двір і відчув проліт першої ракети. Вона летіла низько над моїм домом. У мене це викликало емоції типу: «Ну, якого хрєна? Треба щось робити». Записався в лави Збройних сил, місцевий підрозділ ТрО, де проходжу службу і зараз. Там були знайомі. Якщо чесно, коли записувався в ТрО, до кінця не розумів, що це означає. Коли приніс свій військовий квиток і на ньому поставили штамп, що це військова частина, мене це трішки здивувало.
Військовослужбовці з дроном
Усвідомлення прийшло тоді, коли ми почали працювати на рівні з механізованими бригадами, морпіхами. У деяких випадках навіть краще. Часто специфіка роботи не відрізнялася. Можливо, забезпеченням, може, комплектувати легше механізовані підрозділи.
Хочу сказати, що я пишаюсь тим, що служу в ТрО. Тут дуже круті люди, які з цивільного життя зібралися для того, щоб боронити свою державу. І це часто успішні люди, які готові вкладатися, налагоджувати роботу й ефективно це роблять.
Думаю, в армії потрібно, щоб сходилися ці два поняття: як кадрові військові, без яких не можуть існувати деякі напрямки, так і цивільні люди, мілітаризовані, щоб налагоджувати системну роботу, як це має бути, із залученням ресурсу не тільки від держави.
- Не вперше чую думку, що в армії не можуть бути лише кадрові військові. Обов’язково мають бути люди з цивільного життя. Чи є реальний приклад того, як це працює?
- Війна диктує такі умови, що процеси, які функціонували до того, не працюють зараз. Основний приклад – те, що відомі люди, які вийшли з ТрО, нині досягли великих успіхів в лавах Збройних сил України. Візьмемо того ж Мадяра.
Тим паче не секрет, що нині війна дронів. У довоєнній армії такої практики застосування не було. У 2022 році випустили 1200 дронів вітчизняного виробництва. І на підсумковій пресконференції президент України Володимир Зеленський озвучив, що плани на 2024 рік – це мільйон українських дронів. Ця фраза зіткнулася з хвилею скептицизму. Люди не могли собі навіть уявити, що таке мільйон дронів власного виробництва. Звісно, почали розбирати ці фрази на меми – і було неприємно. Але коли в другій половині 2024‐го цифра досягла 2 мільйони 200 дронів, було вже майже 500 виробників, то скептицизм втратив свій сенс до цього питання.
Скрин із відео, на якому відбувається ліквідація ворожого шахеда
І, звісно, що частково, а, може, і більшою мірою, ці всі теми рухають цивільні люди або в минулому, або й тепер.
- Кількісний показник дронів себе виправдав, а що скажете про їхню якість?
- Є якісні виробники. Комусь комфортно працювати з одним виробником, комусь з іншим. Якість на рівні. Ми працюємо з різними перехоплювачами, більшість – P1‐SUN, STING.
Виробник має вдосконалювати свій засіб, тому що ворог також не чекає. Якщо виробник не розвивається, то стає неефективним. Тому розробники мають постійну комунікацію з людьми на бойових позиціях, які працюють з його засобами. Такий виріб у кожнім випадку буде ефективний: як і перехоплювачі, так і дрони по наземних цілях.
Антон Тропін із позивним «Тоха»
- Поки їхали містом, бачили, як ремонтують дороги. Як ви ставитеся до цього: це зараз окей чи ні?
- Дороги все одно потрібно ремонтувати. Тил має жити своїм життям. Не може держава жити тільки однією війною. І не всі люди можуть брати участь в бойових діях. Для когось це важко, хтось не може. Принаймні в нинішніх умовах війни.
- Як часто потрапляєте в тил?
- Дуже рідко тепер приїжджаю. Сьогодні вночі приїхав і також цієї ночі буду від’їжджати. Підрозділ виконує бойове завдання на лінії фронту і я вважаю, що мені потрібно там бути.
Кожний командир ставиться до цього по‐своєму: хтось може залишитись, хтось не може. Тут все індивідуально. Я вважаю, що командир повинен бути зі своїм особовим складом. Робота командира доволі важка і цікава справа з багатьма обставинами, на які можна і не можна повпливати.
Чому за збиття шахедів конкурують екіпажі та яке майбутнє у малого ППО
- Повертаючись до того, як ви потрапили в ТрО. За кілька місяців потому сталася Попасна. На якій посаді ви тоді були? Які завдання виконували?
- На посаді, здається, стрільця. Призвався я солдатом. І завдання – піхотні, міські бої.
Це були піхотні бої, танки, РСЗВ (реактивна система залпового вогню – ред.), «стволка», авіація. І, на жаль, у цьому всьому ми не мали переваги. І не отримали остаточної поразки тільки тому, що була мотивація за рахунок морально‐вольових якостей.
- З якими висновками ви вийшли з Попасної?
- Напевно, що треба робити щось ефективне і більш глобальне. Що людина на полі бою без засобів для ведення бойових дій, це неефективно і недовго. Тому хотілося працювати і розвиватися. Я не втратив мотивації й не збирався йти зі Збройних сил. Розумів, що все продовжується – потрібно боронити державу.
Військовослужбовець Антон Тропін за кермом
- Які завдання, що не входять до посади командира, вам доводилося виконувати?
- Я не знаю, які завдання можуть бути не командира. Я не можу навіть сказати, що це мій підрозділ. Ні, це наш підрозділ, який я очолюю. Якщо ситуація вимагає, командир має виконувати завдання.
- Якою є співпраця з механізованими бригадами? На початку вторгнення класикою було те, що підрозділи ТрО підпорядковувалися певній механізованій бригаді, і так надалі разом виконували певні завдання.
- Не тільки ТрО підпорядковані іншим підрозділам, часто навіть механізовані підрозділи потрапляють у підпорядкування до інших підрозділів.
Звісно, коли потрапляєш в новий підрозділ, проходиш адаптацію. Думаю, нині для всіх правила однакові. Ти заїжджаєш на рубіж, отримуєш бойове завдання, а ставлення до підрозділу залежить від того, наскільки ефективно його виконаєш. Часто, коли заїжджаєш на ЛБЗ (лінію бойового зіткнення, – ред.), думають: «А, підрозділ ТрО, напевно, роботи не буде». І приємно, коли ці перші враження ламаються, і людям вже все одно, яка в тебе приставка в документі, бо ти виконуєш роботу на рівні.
Останній час ми так і працюємо: розвиваємося, впроваджуємо нові напрямки, про деякі нині не можемо говорити. З того, що вже відомо, це антишахедний напрямок – складний, цікавий і доволі результативний, тому що з 300 екіпажів повітряних сил, які працюють по шахедах і по повітряних цілях, 170 не збило жодної цілі за рік. І приємно, що ми не входимо в ці екіпажі. Це і солідно, і приємно, тому що кожна з цих повітряних цілей могла накоїти біди.
Думаю, що мале ППО буде вирішенням проблеми зі збиттям шахедів і загалом чистого неба. Ніколи не буде достатньо коштовних ракет. І НАТО нам небо не закриє. Ми маємо це робити самі в кожному підрозділі.
Запуск безпілотника
- Чи є боротьба за шахеди?
- Так, звісно, постійно триває конкуренція за збиття шахедів. Буває таке, що на один шахед «вилітає» декілька екіпажів, хто перший, той і молодець. Особисто для мене це не бали й не спортивний інтерес. Я знаю, що ця зараза полетить далі, щось вразить. Це виживання.
Читайте також: «Мені тепер ні перед ким не соромно»: ексзаступник мера Черкас Ботнар провів на позиції 199 днів.
Фонди та можливість розвитку: як працює сучасний підрозділ БпЛА
- Ваш підрозділ підтримав фонд Сергія Стерненка (український громадський діяч, блогер, ексочільник одеського Правого сектора, – ред.). Навіть один із його дописів присвячений вашому підрозділу, тому який він ефективний і класний. Як почалася ця співпраця?
- Робота з фондами – це окремий напрямок, який повинен бути в підрозділі, під який підв’язана, зокрема медійка. Це системна робота, яка повинна бути партнерською. Фонд дає нам майно, а ми показуємо ефективність використання засобів. Так формуємо можливість залучати нові ресурси.
Можна довго розповідати, наскільки ефективний підрозділ, але в будь‐якому випадку треба підтвердження. Маємо робити відео, говорити про це, тому що давно не секрет, що першими отримують забезпечення саме ті, кого чути й видно.
Наша робота з фондами почалася з «КОЛО», потім була потужна київська спільнота «Дикобразерс». Після ми познайомились з фондом Стерненка. Йдеться про тисячі наданих нам дронів найвищої якості. Наша співпраця продовжується і тепер. Дуже їм дякую. Потім був фонд «Дігнітас» завдяки йому у нас з’явилися перші перехоплювачі й перші навчені люди. Крім цього, є багато інших менш відомих фондів і волонтерів, які нам допомагають.
Відео роботи підрозділу Тейваз поширили в каналі «Спільнота Стерненка»
- Тобто базові навчання можуть забезпечити у військовій частині, але далі, профільні з перехоплювачами, надають інші організації?
- Фонди в колаборації з виробниками можуть надавати навчання. Великі фонди цим і займаються. Велика частина інноваційних рішень, технологій заходять саме через фонди. Якщо є налагоджена співпраця, можеш серед перших працювати з обладнанням до того, як це підхопить держава і почне масштабувати.
Нині велику кількість бази закриває держава. Постачання доволі непогане. Круто, що є взаємодія з вищим керівництвом, з командуванням 118 бригади, будь‐яку ініціативу підтримують. Треба перехоплювач – буде перехоплювач, дальнольоти – будуть дальнольоти.
- Це те, з чим ви уже працюєте, чи це анонс?
- Це те, до чого ми швидкими темпами прагнемо.
Кожен напрямок у БпЛА закриває своє завдання. Якщо це Deep Strike (глибокий удар – ред.), він робить більше економічний, психологічний тиск на противника. Якщо ураження по ЛБЗ (лінії бойового зіткнення – ред.), то це підтримка, як я вважаю, людей, які несуть найважчі тяготи цієї війни, – піхоти.
Уся система повинна працювати на те, щоб люди, які в окопах на ЛБЗ, не лише виконували свою роботу, а щоб їхнє існування там було стерпним. Усі знають, що піхотинці перебувають і 60, і 90 днів в окопі без можливості ротації.
Інтерв’ю «18000» з Антоном Тропіним
- Коли бачу, що хтось пробув в окопі 200, 300 днів, зрозуміло, що це історія про героїзм, але водночас стає прикро. Як так сталося, що людина провела аж стільки днів на передовій?
- На мою думку, героїзм на війні, яка триває довго, це про***ане планування. Ну скільки людина може зробити геройських вчинків? Не так багато. Є якась суть у цьому чи немає?
Не мені судити, але для мене елітарність у військах – це розмите поняття. Саме в умовах теперішньої війни. Звісно, у мирний час можна показувати красиві картинки й визначати, хто еліта. Як можна зараз виявити, хто є елітою, а хто ні: одна людина сидить в окопах сто днів, інша підтримує її артилерією, третя літає на дронах і нищить ворога в тилу.
Це система, яка повинна працювати в тандемі. Кожна людина, яка бере участь в бойових діях на певній ділянці фронту, має розуміти, що вона там робить, яке її завдання. Вона повинна знати, що кожний вчинок тягне за собою певні наслідки.
Особовий склад – це найцінніший ресурс, що є на цій війні. Решту ми купимо, зберемо, може щось нам держава забезпечить, а особовий склад – це нереально коштовний ресурс на війні. Втрачати його ми не маємо права. Для нас побратим – це можна сказати бойова одиниця, людина, яка виконує бойове завдання, а для когось – це чоловік, син, батько. І я це також розумію.
Ремонт дрона
- Люди неохоче підтримують збори коштів, наприклад, на антени, паяльники, додаткові засоби. Це не звучить як, умовно, смерть ворога.
- Все залежить від того, як оформити збір. Ці паяльники можуть бути частиною глобальної мети. Щоб я зараз не казав, людям не пояснити, навіщо так важливо купувати паяльник. Тому цього можна й не говорити, натомість вказати про це у звіті, і коли вже є за що його купувати, можна написати: «Це був паяльник, пацани».
«Тейваз», майстерня та рекрутинг у підрозділ 118 бригади ТрО
- Що означає назва підрозділу «Тейваз»?
- Це назва скандинавської руни, яка несе в собі жагу до перемоги, волю до перемоги, силу, справедливість. Ми довго шукали назву, яка б передавала дух нашого підрозділу. Череп – це символ смерті. Крила кажана – символ розвідки противника. І руна нищить смерть, яку несе нам ворог.
Намагаємося в кожну нашу дію закладати сенс, щоб все працювало як система. Тоді можна розвивати будь‐кого, не дивлячись ТрО чи не ТрО.
Шеврон підрозділу «Тейваз»
- Яка важливість вашої майстерні?
- Майстерня – це ефективна робота. Кожен дрон має бути допрацьований, підлаштований під певну ділянку на лінії фронту, під умови бойових дій. А зміни відбуваються постійно. Ворог розвиває свої технології як і в РЕБі (радіоелектронній боротьбі – ред.), так і в інших збиттях дронів. Так і нам необхідно вдосконалювати свої засоби ураження. Тому що в один прекрасний момент: сьогодні ввечері або завтра зранку, підрозділ може стати неефективним.
Чому пілоти повинні проходити навчання також по майстерні? Вони повинні знати ТТХ (тактико‐технічні характеристики – ред.) засобів. Тому що одна справа, коли ці всі засоби потрібно відправляти у майстерню, а інша – коли обладнання є на позиції, яким можна переобладнати дрони. Все – і пілот знову ефективний. Добре, коли на позицію можна заїхати машиною, а буває, що пілоти ходять по п’ять-сім кілометрів пішки, щоб дотриматись мір безпеки.
Особовому складу, який мені підпорядкований, завжди кажу, що вони будуть ходити пішечки. Адже, коли заїжджає автівка, з’являється набагато більший ризик в ураженні. Тобто установка для людей: якщо є небезпека життю, можна залишити що завгодно на позиції. Якщо є можливість знищити обладнання, щоб воно нікому не дісталося, – дякую. Далі евакуйовуєтесь пішки. Ми не термінатори. Нам достатньо маленького уламка – і людина вже не бойова одиниця. А майно завжди буде: зберемо, купимо. Нині проблем із забезпеченням у нас немає.
Я думаю, що фронт настільки швидко переформатовується, технологічно розвивається, що через рік ми вже не впізнаємо його. На мою думку, великою технологічною заслугою в цьому розвитку було б те, щоб піхотинцю не треба сидіти на позиціях. Першою лінією можуть бути не люди, а, наприклад сенсори, НРК (наземний роботизований комплекс – ред.). І я впевнений, що до цього йде.
Антон Тропін під час інтерв’ю
- Як потрапити до вас у підрозділ?
- У нас працює рекрутинг. Підписати контракт – це найпростіший шлях потрапити до нас. Після проходження базового навчання людина потрапляє у стрій в наш підрозділ.
- Які вакансії доступні?
- Пілотів, техніків і водіїв. Це основні направлення. Підрозділ збільшується і вакансії є. Кожна людина може знайти себе. Також ми можемо запропонувати вакансії в IT‐сфері. Це люди, які мають досвід роботи з технікою, вміють працювати з паяльником. Ми завжди таким раді.
Боєць повинен знати весь процес, який в нас відбувається в підрозділі. Якщо з’являється проблемний момент, евакуація, щось з обладнанням, ми збираємося з тими людьми, які до всього дотичні, спілкуємось, як краще вирішити проблему з найменшим ризиком. Кожен пропонує свої ідеї, зводимо їх до одного рішення і почнемо працювати.
- Що для вас буде перемогою?
- Для мене перемога – це початок важкої й продуманої роботи. Тому що після того, як буде оголошена перемога, нам потрібно зробити так, щоб з таким сусідом, як у нас є, ми відчували себе в безпеці. А це дуже великий обсяг роботи.
Інтерв’ю з Антоном Тропіним
Інтерв’ювала героя Ірина Малюкова
Текстова версія – Вікторія Нянько
Читайте також: «Я подумав, що загинув», – розповідь черкащанина «Філа» про кохання на війні, бойові завдання та службу в Третій штурмовій.
Читайте новини Черкас та Черкаської області – усе найважливіше в одному місці. Також підписуйся на вайбер‐канал «18000»