Лікує медом та молитвою. Історія священника з Криму

Він був настоятелем трьох церков Кримської єпархії УПЦ Київського патріархату. Отець Іван лікував молитвою, до нього їхали українці з усіх куточків нашої держави. Та з початком окупації Криму проукраїнському священнику лишатися вдома стало небезпечно. Разом зі своєю родиною він змушений був тікати з власної оселі. Часу на збори було півгодини. Далі – дорога до столиці. Лише згодом він потрапив на Черкащину, де мешкає вже 4 роки.

Увесь цей час із синами він будує дім, медовий цех та розвиває власну пасіку. Чи сумує за Кримом, як лікує людей молитвою та медом, дізнавалися 18000.

“Не ми обрали місце, а воно – нас”

На місці старої сільської хатини у Вікниному – двоповерховий будинок,  в якому ще ведуться внутрішні роботи. На подвір’ї – недобудова з дахом, та поки без стін. За вуликами – річка та зелений берег. У цьому неймовірному місці поселилася родина Івана Катькала.

– Не ми обрали місце, а воно – нас, – усміхається отець. – Нас вигнали з Криму через проукраїнську позицію. Ми стояли під військовою частиною, коли оголошували про наступ, аби стримати його. Увесь цей час продовжували вести службу в українських храмах, молитися за українських воїнів. Та після референдуму приїхали московські священники, сказали: “Ти не будеш у церкві”, а потім, що і в Криму.

Виїхати довелося, коли лишатися вдома стало вкрай небезпечно. У червні 2014-го російські військові зрізали замки, відібрали церкву, били людей, автомобілі.

– Тоді постраждала і вагітна жінка. Вона була росіянкою. Каже: “Ніколи б у житті не повірила, що це московські люди, аби на власні очі не переконалася”. Вона не ходила в церкву Московського патріархату. Бо то не церква. Адже справжній храм має вчити любові, добру, милосердю та не посягати на чуже. А вони ж відібрали чужу територію, чуже майно і найприкріше – замахнулися на людське життя, – пригадує отець Іван.

Спочатку він поїхав у Київ. Тимчасове житло знайшли друзі, вони ж дали й можливість служити. На Черкащині він опинився випадково. У матушки Світлани на Тальнівщині живе брат, який і запросив їх у гості.

– Показав село, церкву, яку збудував, та  запропонував лишитися. Тоді ми згодилися, купили стареньку хатинку, зайнялися пасікою, – розповідає Іван Каткало.

“Війна” за духовний “бізнес”

Та легкими ці 4 роки не були для нього. “Війну” йому оголосив місцевий священник, що сприйняв його за конкурента.

– Бо ж для нього церква – це єдине джерело доходу. Ми ж з родиною живемо за рахунок бджільництва. За ці роки на мене вилили стільки бруду: говорили, що я чаклун, гіпнотизер, сектант, сепаратист, слуга Путіну (сміється), – говорить отець.

Негативно налаштовані люди навіть приходили до їхнього дому та погрожували спалити майно. Сам чоловік намагався й особисто поговорити з місцевим священником, просив синів налагодити контакт, пояснити: “Бог – один для всіх”. Та все безуспішно.

– Через це було тяжко. Але я знаю, що Бог посилає випробування для того, аби покращити твій стан, терпіння, не втратити повагу до людей, – говорить Іван. – Я знав, що Бог не може лишити пустою церкву. Частина місцевих перестали ходити, але їдуть люди із Черкас, Шполи, Ватутіного, Звенигородки, Умані, Тального.

Зізнається: любить Крим та мріє повернутися. Однак поки це неможливо. Три спроби потрапити до рідного дому були невдалими.

Про молитовне лікування

Зараз в оселі отця Івана не буває пусто. До нього їдуть люди з усієї країни на молитовне лікування. Комусь молитвою лікує страх, комусь – тривогу, комусь – сон. Чоловік сповідує здоровий спосіб життя.

– Це не лише правильне харчування, а й правильне ставлення до життя, загартування, здоровий дух. Я часто повторюю на проповідях: “здоровий дух готовий тягати мертве тіло людини”. Тому його потрібно укріпляти. Це означає прокидатися вранці із сонцем, незалежно від того, о котрій ти ліг. Адже всі ритми, які відбуваються у природі, мають відбуватися з людиною, – переконаний отець.

Додає, що міста, які нині приваблюють людей, лише відбирають здоров’я.

– Вони відривають людину від природи. Природа ж – це продовження нас. Якщо ми розуміємо це, то гармонійно живемо. Я навчаю людей не шкодити навколо, бо якщо ти це робиш, то ти брудниш усередині себе.

Укріплює дух людини ще й піст. Але зауважує: не слід це плутати з дієтою.

– У християнстві піст – це утримання від поганих слів, думок, від зла внутрішнього, ненависті, відчаїв. Ось ця сукупність внутрішнього нашого стану відразу дає міцний дух. Тоді настає внутрішня тиша і людина отримує щастя, – ділиться секретом отець Іван.

“Учися тільки через плече”, – про медову справу

Важливим надбанням родини Катькалів є пасіка. Отець Іван розповідає, як ще маленьким хлопчиком із трав у сірникову коробку збирав бджіл. Пасіка була його мрією із дитинства. У 1982 році була перша спроба. Все починалося із двох вуликів у Криму. Та за два роки сім’ї загинули. Не було часу на пасіку через учителювання, бракувало й досвіду.

Після невдалої спроби чоловік усвідомив, що без досвіду та знань якісно займатися пасікою неможливо. Завершив навчання та попри хворобу він власними руками заробив на 7 сімей бджіл.

– У нас по сусідству дід мав 200 вуликів. Я попросив у нього кілька для початку. Він сказав: “Як кришки мені підремонтуєш, тоді й отримаєш”. Я був столяром, полагодив йому вулики, а за це отримав 7 сімей. Просив ще підучити мене цій справі. Та дід сказав: “Учися тільки через плече. Ти маєш надбати свій досвід, а не мій. Бо те, чому я вчитиму, це не лише досягнення, а й мої помилки”, – розповідає отець.

Із семи роїв за 3-4 роки у нього вже була повноцінна пасіка із сотнею сімей. Зараз, вже у Вікниному, разом зі своїм сином Степаном вони тримають 160 вуликів. У найближчих планах – 600.

– Ми читали, що в Сполучених Штатах Америки родина має 82 тисячі сімей бджіл, з ними працює 80 найманих працівників. Тобто фактично на одну особу припадає тисяча сімей. Ми так порахували, що до двох тисяч роїв можна самотужки дбати про пасіку, – говорить отець Степан.

Для цього потрібно напрацювати систему, придбати хороше обладнання. Родина написала бізнес-план для вдосконалення виробництва меду та отримала 100 тисяч гривень на його реалізацію. На ці кошти придбали медогонку, пристрій, який віджимає забрус, напівавтоматичний станок для розпечатки меду.

Поки запустити в роботу техніку не вдалося, адже родина будує медовий цех. Приміщення, яке нині слугує для переробки меду ж – надто мале.

–  Медовий цех розрахований на роботу 600 сімей. Аби вийти на цю кількість, потрібно близько 4 років. Будівництво забирає багато фінансів. Натомість оптова ціна меду – лише 35-40 гривень за кіло. Тонна, відповідно, 35 тисяч. Це невеликі гроші, якщо ти будуєшся. Тільки металу ми придбали на 80 тисяч, – показує на приміщення майбутнього цеху отець Степан.

Завершити зовнішні та внутрішні роботи планують вже за рік.

“Бджолина допомога”

Сьогодні мед від отців смакують не лише на Черкащині, а й в Києві, Рівному та інших містах країни. Качають мед із різнотрав’я лише 1,5 рази за сезон. Адже технічної можливості вивозити вулики до полів чи садів родина поки не має.

– Кількість качок залежить від того, які посіви навколо бджільництва. Якщо кормова база потужна, то це 4-5 разів. У Криму ми качали лише раз. Тут – 1,5. В кінці липня основна качка, коли сонях, – пояснює отець Іван.

Про корисні властивості меду він готовий говорити довго. Каже – немає таких хвороб, під час яких мед не зміг повпливати на нормалізацію стану людини.

– Окрім алергії на мед, – з усмішкою додає його син.

За словами отця Івана, мед по складу відповідає крові. Він має протизапальні властивості, допомагає при цукрових діабетах, лікує серцево-судинні захворювання, простудні тощо.

Не менше користі для організму приносить і забрус. Він лікує астму, гайморити, допомагає при ангіні та респіраторних захворюваннях.

– Люди пробивають пазухи при гаймориті, а можна просто пожувати забрус із нахиленою головою 15 хвилин і додати до цього дихальні справи. У комплексі ця бджолина допомога діє на 100%, вже неодноразово перевірив, – говорить отець Іван.

Аби мед був якісним та корисним, пасічник із понад тридцятирічним досвідом радить дотримуватися тих норм, які закладені у його виробництві.

Апі-будинок та мрія про зелений туризм

Усі 160 вуликів розташовані поблизу будинку, де родина осіла 4 роки тому. Навпроти – великий став та дерева. Отець Іван із сином Степаном показують свої володіння.

– Люди мріють про Царство Небесне, а ми знайшли його і живемо тут, – констатує із усмішкою чоловік.

Із одного із вуликів дістає сітку та показує, як народжуються бджоли.

– Тут ось матка засіяла бджолу. А ось вже новонароджена йде шукати мед, – говорить отець. – За це й люблю пасіку, село. Бо ту процес життя перед тобою відкритий.

Та не тільки мед лікує. Батько із сином вже змайстрували Апі-будиночок. Там можна відновити свої сили та нервову систему, просто відпочивши на вуликах.

– Кладемо матрац і лягаємо на вулики. Людина отримує хороший внутрішній заряд і відновлює нервову систему, – пояснює бджоляр. – Це така профілактична та лікувальна процедура.

Поки цим дещо екзотичним способом лікування родина не займається. Кажуть: бракує часу. Але у планах – розвиток зеленого туризму. З 2015-го року, відколи вони поселилися у Вікниному, зі старої сільської хатини вже виріс двоповерховий будинок. У ньому сплановані гостьові кімнати із власним санвузлом, аби комфортно тут могли перебувати гості. Поки ще тривають внутрішні роботи.

– Тут гарні пейзажі, гарне місце. Ми готуємося розвивати цей напрямок. Люди скупчуються у міста, але не розуміють, що місто відриває людину від природи. А природа – це продовження нас. Якщо ми розуміємо це, то ми гармонійно живемо, – додає священник.