Ця історія з черкаськими комерційними розрахунками, ідеєю з Бердянська та дрібкою кримських спогадів. Троє чоловіків започаткували і розвивають на Черкащині власне підприємство. За один рік вони змогли створити повний цикл виробництва збирального устаткування для сільського господарства. Штат працівників вдалося збільшити до сотні, а фонд оплати праці на підприємстві щомісяця становить 2,5 мільйона гривень.
Частина нашої розмови відбулася з одним із співвласників телефоном, поки він перебував у дорозі на переговори з представниками однієї з країн ЄС. Туди вже експортують техніку з Черкас.
– Бізнес – це ідея, інвестиції і, що головне, люди, – говорить співзасновник підприємства Віталій Полтавець.
Того ж дня його партнери Владислав Салов та Олег Ігнатьєв зустріли знімальну команду на підприємстві. Там поговорили з нами про розвиток заводу, умови праці, конкуренцію на ринку та збут обладнання. На останнє нині впливає не лише війна та енергодефіцит, а навіть погода.
“18000” розповідають про успішну історію зростання за рік від маленького до середнього виробництва на Черкащині.
Бердянськ – Черкаси. Крим – Черкаси
До початку повномасштабного вторгнення один зі співвласників та ідейник молодого черкаського виробництва працював на підприємстві “Бердянські жниварки”. Там займався організацією виробництва, тоді й отримав основний досвід у галузі машинобудування. Говорить, велика війна прийшла неочікувано і дуже швидко.
– На 2022 рік у мене особисто і у підприємства, на якому я працював, були серйозні плани. Через повномасштабну агресію ми швидко припинили діяльність. На другий день, 25 лютого, місто вже окупували. Майже 70% персоналу виїхали, виробництво повністю зупинилося, – говорить Владислав Салов.
техніка із заводу “Бердянські жниварки”
Він виїхав з окупованого Бердянська через місяць.
– Лінія фронту постійно рухалася, не було можливості проїхати, бо всі населені пункти були заблоковані. Довелося чекати, поки запрацюють гуманітарні коридори. Тоді ми змогли стати в чергу і виїхали разом із гуманітарною колоною. Близько 200 кілометрів їхали 12 годин, – пригадує чоловік.
Поїхав у Черкаси. Тут його погодився прийняти Олег Ігнатьєв. Чоловіки потоваришували, а згодом стали партнерами. До них долучився і однокласник Олега – Віталій Полтавець. У 2014 році він повернувся до Черкас із Криму. До його історії ми перейдемо трохи згодом. Нині ж зазначимо, що зокрема за його участі створили єдине в регіоні виробництво збиральної техніки.
– Влад розповів мені свою історію, про те, що завод у Бердянську був один із найпотужніших в Україні, а зараз ми його фактично втратили, – говорить Олег Ігнатьєв. – Внаслідок цього в країні зменшилося виробництво сільськогосподарської техніки, а деякі машини взагалі перестали виготовляти. Я вчепився за думку про те, що потрібно створити нове таке підприємство.
співзасновник підприємства Владислав Салов
У 2008 році Олег звільнився зі служби у внутрішніх органах і почав займатися продажами та комерцією. Починав із деревообробних верстатів, потім медичне обладнання, пізніше пакувальне. Тому для чоловіка на початку справи головним було планування.
– Головне – стовідсотково розпланувати усе. Якщо немає плану і мети, то всі гроші можна витратити одразу і нічого не зробити. Також прораховували головні ризики: війна, мобілізація, блекаути – без цього можна теж не починати, – зазначає комерційний директор підприємства Олег Ігнатьєв.
Слідом за Владиславом до Черкас переїхали деякі інші співробітники “Бердянської жниварки”. Троє однодумців почали шукати приміщення для майбутнього нового підприємства. Пошуки тривали чотири місяці. Владислав особисто об’їхав найбільші цехи у Черкасах:
– Дивився великі і середні приміщення, з опаленням і без. Обрали таке, що підійшло нам найкраще: тут є кран-балки, потрібна потужність електроенергії, хороша підлога, заїзд під фуру – всі можливості для виготовлення нашої техніки, оскільки вона габаритна.
Каже, його партнери були впевнені у тому, що об’єднавшись зможуть організувати у Черкасах виробництво, подібне на бердянське.
– На основі досвіду, який мали ми та мої бердянські колеги, нам вдалося. Зараз із “Бердянської жниварки” у нас працює десяток працівників. Близько 90% агрегатів, які ми виготовляємо, це наші власні розробки без плагіату чи копіювання, – розповідає підприємець.
“Тут було де запрягатися і пахати”
Віталій Полтавець переїхав до рідних Черкас із Криму у 2014-му році. Чоловік народився у Черкасах, але у 15 років поїхав навчатися до Криму і прожив там до 40. Через анексію довелося покинути майно та бізнес, забрати сім’ю і починати все з нуля, бо до 2014 року чоловік вже не мав жодних соціальних зв’язків у Черкасах.
– У Крим поїхав навчатися і батьки переїхали. Потім служба в армії, тоді вступив до юридичної академії, закінчив її з відзнакою. Відмінникам давали можливість обрати місце для подальшої офіцерської служби. Я подумав: “Життя лише одне і прожити його треба в Криму”. Служив у Держприкордонслужбі, але отримав травму хребта і подався у юриспруденцію, – ділиться своєю історією Віталій.
Говорить, у 2014 році самостійно пройшов шлях переселенця. Потім при обласній адміністрації допомагав іншим ВПО, розробив дорожню карту разом із координаційним штабом. У 2019 році вирішив переходити у приватний сектор, став керівником великого сільськогосподарського підприємства, де працював до повномасштабної.
співзасновник підприємства Віталій Полтавець
Коли під час великої війни з’явилась ідея розпочати власне виробництво, то запропонував партнерам залишитися у Черкасах і створювати бізнес саме тут.
– По-перше на Черкащині не було подібного підприємства. Це непахане поле, тут було де запрягатися і пахати. По-друге, Черкаси розташовані в центрі України – це зручна логістика у будь-який бік. По-третє, ми з Олегом тут народилися, навчалися, налагодили певні соціальні контакти, – говорить черкасець.
“Робітники, які працюють за станками, у сезон отримують більше, ніж директор”
У грудні 2022 року чоловіки створили підприємство “Агрегат Агро” і розпочали виготовляти перший продукт – навісну соняшникову жниварку. За перший рік їм вдалося виробити і продати сотню одиниць техніки. Від трьох однодумців-співзасновників до липня наступного року вони створили штат чисельністю 50 осіб, з них 38 – це переселенці.
– Кілька місяців тому чисельність працівників досягла 98 осіб. Зараз, у зв’язку з мобілізацією, це число зменшилося. Нині робітників на підприємстві майже 70, стали брати більше студентів, – ділиться Віталій Полтавець.
За рік їм вдалося із нульового підприємства створити оборот понад 200 мільйонів гривень.
– Це дуже важливо для підприємства, бо якщо оборотних коштів немає, ти не можеш закуповувати матеріал, виплачувати заробітні плати. Було важко, перший рік нам не давали кредитування, але ми мали розуміючий колектив і, зі свого боку, насамперед забезпечували їм стабільну заробітну плату. По області у нас хороший рівень винагороди – середня становить 24 тисячі гривень. Менеджер із продажів або робітники, які працюють за станками, у сезон отримують більше, ніж директор, – каже співзасновник.
Він пояснив, що бізнес із виготовлення сільськогосподарської збиральної техніки має сезонність:
– Те, що ми виготовляємо за рік, продаємо у сезон. Він триває два місяці. Ми виходили на ринок стрімко і агресивно, бо розуміли: “Або пан, або пропав”. Заходити з новим продуктом – це завжди складно. Тебе ніхто не знає, не розуміє якість твого товару. Ми ризикнули. Налагодили рекламу, найняли менеджера з комерції, обдзвонювали фермерів із різних областей, проводили з ними зустрічі. Коли підійшли до сезону, були в боргах, просили в орендодавців про відстрочку, щоб виплатити працівникам заробітні плати. Довелося розпродати майно, щоб просто утриматися, – ділиться Віталій.
За словами підприємця, до повномасштабної війни, у 2021 році, потреба у збиральній техніці на ринку сягала до двох тисяч одиниць. Того, що виробляли в Україні, не вистачало. А під час війни потреба стала дорівнювати п’ятистам, однак деякі заводи також постраждали від війни: щось в окупації, десь зменшили потужність.
– Оцінивши обсяги виготовлення наших конкурентів і поспілкувавшись з дилерами, ми зрозуміли, скільки нам потрібно виготовити, щоб техніка не залишилась на складі, – пригадує бізнесмен.
Зрештою під час першого сезону продажів їм вдалося розпродати всю виготовлену техніку за півтора тижні.
– Зайшли на виробництво – не залишилося нічого, а замовлень на нашу продукцію було утричі більше, ніж ми могли тоді виготовити. У 2022 році люди нічого не купували, бо не знали, що буде далі. У 2023-му підприємці зрозуміли, що потрібно продовжувати свої бізнеси. Тому нам допомогли обставини, трохи везіння, ризик і дуже багато праці, – говорить співзасновник.
Додає, що першу техніку виготовляти одразу якісно, тому що ціллю було – щоб вироби купували і з-за кордону.
– Тому, наприклад, ми не фарбуємо техніку вручну, а купили порошкову фарбувальну лінію, щоб відповідати закордонним вимогам. Є багато проблем, є неправильні рішення та втрати. Ще потрібно вдосконалюватися, але, як кажуть, дорогу силить той, хто йде, – каже Віталій.
Втриматися на плаву
Ідейник та директор Владислав Салов розповідає, що після проходження першого сезону продажів на черкаському підприємстві провели роботу над помилками. Також розширили номенклатуру: на початку в асортименті було представлено лише три вироби, зараз – понад десять. Зокрема, жниварки для збирання кукурудзи та соняшнику, ріпакові столи, культиватори, візки для транспортування жниварок.
– Аби розширити географію продажів, ми шукали представників та менеджерів зовнішньоекономічної діяльності, які могли би рекламувати нашу техніку і налагоджували зв’язки з представниками інших країн. Експортувати з України зараз дуже важко, бо передплати за кордоном – це табу. Спочатку всі хочуть побачити товар у себе в країні. Державних гарантій чи фінансової підтримки на експортну діяльність також ми не отримуємо, – говорить підприємець.
Додає, що жодної державної підтримки вони не мали до моменту часткового повернення ЄСВ за офіційні заробітні плати працівникам, які є ВПО.
– Так ми отримали близько 100 тисяч гривень компенсації від держави. Стартовим капіталом стали наші особисті накопичення. Оскільки ми добре розуміли ринок, то розпочали виробництво так, щоб встигнути виготовити першу партію і одразу її реалізувати. Тобто отримати оборотність грошей відразу. Так ми виграли мінімальний термін від старту виробництва до першого доходу – це був початковий бізнес-план, – каже Владислав.
Нині фонд оплати праці на підприємстві в місяць складає 2,5 мільйона гривень. Працівники, які переїхали із Бердянська слідом і розумілися на виробничих процесах, стали кістяком команди і навчають нових працівників.
– Зараз у нас працює багато студентів, яких ми навчили. Дехто закінчує навчання і приходить до нас працювати. З нуля і до 50 осіб штат було набирати неважко. Ми залучили переселенців, друзів друзів, подавали оголошення про вакансії. Від 50 до 100 – важче. Довелося піднімати заробітні плати, поліпшувати умови на робочих місцях. У майбутньому плануємо розширювати штат іще, але все залежить від того, як ми пройдемо цей сезон. Він завершується у жовтні.
Ігор Табурець на заводі “Агрегат Агро”
Минулого року підприємство виготовило та продало сто одиниць техніки. Цьогоріч план – 350 одиниць.
– На сьомий місяць року рухаємося чітко за планом. Вже є проєкт розвитку на рік і на три. Зараз ми не маємо заборгованості перед бюджетом, перед кредиторами чи перед працівниками. За один рік із маленького стали середнім підприємством. Хочемо масштабуватися і розвиватися, а не стояти на місці, – підсумовує бердянець.
Експортувати із Черкас до Європи та Азії
Нині ніхто в Україні, крім “Агрегат Агро”, не випускає валкові навісні та причіпні жатки. Такої техніки на ринку бракує. Окрім того, у всіх країнах Європи зараз застосовують роздільний спосіб збору врожаю, використовуючи цю техніку.
– Валкова жатка лише валить, наприклад, гречку і збирає її у валок, де вона дозріває, а потім її підбирачем збирають. Вчасно розуміли, що таку техніку зараз виробляють у малій кількості, а ми зі своєю потужністю можемо виробляти більше. Інвестували у культиватори, жниварки. Також валкові навісні та причіпні підборщики – їх раніше виробляли лише на заводі у Бердянську, – розповідає комерційний директор Олег Ігнатьєв.
І додає, що продукція з черкаського заводу набагато дешевше, ніж у європейських виробників, а функції – такі ж.
У майбутньому черкаські підприємці хочуть стати найкращими експертами у сфері збиральної техніки в Україні. Спершу вироби з Черкас продавали лише Україною та у Казахстан. Нині ж бізнесмени експортують у Польщу, Болгарію, Словаччину, Молдову, Румунію, для Франції вже триває виготовлення четвертого замовлення.
Олег Ігнатьєв ділиться кейсом, який допоміг українцям вийти на ринок ЄС:
– Створили сайти і запустили гугл-рекламу. Замовники почали звертатися. У Франції та Польщі самостійно знайшли зв’язки. У Молдову цього року їздили особисто. Познайомилися там із місцевими хлопцями, які продають сільгосптехніку. Вони зацікавилися нашою продукцією, почали співпрацювати.
офіс підприємства “Агрегат Агро”
Під час експорту та перевезення техніки також важливо все обрахувати:
– Ми завантажуємо техніку у Черкасах і їдемо на смілянську митницю, бо нам так вигідніше. Знайшли у Смілі хорошого брокера, вже звідти відправляємо нашу продукцію за кордон, – додає підприємець.
Крім європейських країн, цього року черкащани почали рекламувати свою техніку в Узбекистані, Азербайджані і Казахстані.
– Узбекистан – це велика країна з приростом населення один мільйон щороку, будемо туди рухатися – сто відсотків. Але складність у тому, що замовники з Азії люблять, щоб до них приїхали, познайомилися, налагодили особистий контакт. Вони не розпочинають співпрацю, поки не побачать партнерів перед собою. А через воєнний стан ми не можемо виїжджати з країни, хоч для бізнес-поїздок за кордон держава надає сім днів, але лише дорога в один бік займе три. Ті, хто розробляв ці умови, не розуміє бізнес, – каже Олег.
За його словами, цього року на продажі вплинула аномальна спека:
– У фермерів горить урожай і вони не готові витрачати гроші на нове обладнання. Зараз схожа ситуація, як у 2022 році, коли підприємці знову не знають, що і як далі. Навіть якщо не вдасться продати усю виготовлену техніку по Україні, то відправимо її до Казахстану, там сезон починається пізніше.
Нині ж підприємці вже мають напрацювання для співпраці із Німеччиною та Італією на наступний рік.
– Також є великий індійський ринок, там урожай збирають двічі на рік, але щоб на нього виходити, потрібно посилити потужність, – підсумовує Олег Ігнатьєв.
Анастасія Бут
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Подобаються наші статті? Долучайтеся до Клубу донаторів “18000”! Оформлюйте щомісячну підписку за посиланням і розвивайте регіональну незалежну журналістику разом із нами.
Знайомся ближче з командою “18000” – підписуйся на інстаграм @18000_team.
Читайте також: “Дуже важко, коли починаєш на голому місці з нуля”: як луганчани релокували машинобудівний завод на Черкащину.