Набережна, абрикоси та цілодобові магазини. За чим сумують черкащанки за кордоном?

Із 24 лютого з України до країн Європейського Союзу виїхали більше п’яти мільйонів людей. Більшість із них – українці.

“18000” зібрав дев’ять історій черкащанок, які були вимушені шукати прихисток за кордоном. Розповідаємо, чому вони вирішили поїхати, за чим найбільше сумують та що б хотіли привезти з-за кордону в рідне місто.

Ірина Іванова, місто Веймар (Німеччина)

Ми з хлопцем поїхали у ніч перед війною – 23 лютого. Планували – на кілька тижнів. Пощастило, що тут живуть наші друзі, які багато з чим допомогли. Зокрема, з паперами (куди піти, в кого що запитати).

З булінгом у свій бік чи щось на кшталт цього я не зіштовхувалася. Люди здебільшого йдуть на зустріч і допомагають. Багато хто цікавиться, як справи у рідних, які лишилися в Україні, висловлюють співчуття через війну.

Було дещо складно звикнути до того, що тут будь-який запит надсилається листом у відповідну структуру, потім ти чекаєш відповіді. Коли ж у нас можна підійти і запитати допомоги напряму.

Насправді умови, які дає вимушеним переселенцям Німеччина, називають одними з кращих у Європі. Але знову ж таки треба бути пильними з документами та перекладом.

  • За чим із Черкас найбільше сумуєш?

Планую повернутися додому вже зовсім скоро, тож уже склала план, чим би хотіла насолодитися:

– поїсти улюбленої піци в Піца Бюро;

– завітати на класний масаж в Центр Тіла;

– прогулятися від будинку набережною Дніпра ввечері під літню прохолоду.

– і, як будь-яка дівчина, зробити всілякі процедури краси, які чотири місяці були недоступні.

  • Що б хотіла привезти із міста, в якому нині живеш, у Черкаси?

Я живу в маленькому місті Веймар, за годину від Лейпцигу. Місто історичне, невелике та повне зелені.

Хотілося, щоб у нас в місті був детальний план щодо урбанізації та регулювання зовнішньої реклами та візуальної частини будівель. Відновити ті історичні будівлі, які ще можна. У Європі класно дивитися на реконструйовані довоєнні будинки. Сподіваюся, у нас буде так само.

У Веймарі є міський відкритий басейн. Зважаючи на те, яка кількість нещасних випадків у нас на Дніпрі, забруднення води і таке інше… міський басейн за доступні гроші був би класною ідеєю! Це б трохи зменшено кількість людей у фонтанах (сміється).

Дарина Подолян, містечко Остервольде (Нідерланди)

З Черкас ми з дітьми виїхали 2 березня. Спершу я планувала пересидіти якийсь час на заході України. Але поки ми дісталися Чернівців, відчуття тривоги лише наростало. Тому я вирішила таки перетинати кордон. 

Зараз ми в містечку Остервольде на півночі Нідерландів. Шлях до нього зайняв один місяць з багатьма переїздами і проміжними зупинками. Я обирала Нідерланди за двома параметрами: мені потрібна була країна, де говорять англійською, і країна, де в мене є хоч хтось знайомий. В Нідерландах виявилося і те, й те.

До речі, більшість людей тут добре розмовляють англійською, бо в них відсутнє дублювання американського і британського кіно. Тому ще з дитинства всі звикають дивитися фільми в оригіналі з субтитрами. Як на мене, це геніальна і дешева державна програма з масового вивчення англійської, яка була б в нагоді для України.

В регіоні, де ми зараз живемо (а це глибока провінція), українців приймають переважно в родинах. Місцеві пропонують свої літні будиночки на фермах чи гостьові кімнати у власних будинках. Діти з чотирьох років ходять у місцеві школи, де, до речі, чудова якість освіти, незалежно, це місто чи маленьке село. Моя Віра, наприклад, ходить в школу, де всього 60 учнів. З дитячими садками все складніше, бо вони тут досить дорогі і безоплатних опцій для українців поки немає.

Загалом місцеві люди дуже відкриті для допомоги і підтримки. А через їхню тактовність і повагу до особистих меж ця підтримка, як на мене, добре дозована і не нав’язлива. З боку уряду і державних установ також є допомога: соцвиплати, базове медичне страхування. Але комунікація з ними часто дуже повільна і дещо забюрократизована. Тут я сумую за нашим ЦНАПом і приватними клініками.

  • За чим із Черкас найбільше сумуєш?

Маю відчуття, що мій список того, за чим я сумую в Че, поповнюється щодня. Починаючи від ранкової кави від about coffee чи можливості о 8 ранку поснідати в Room. Скучаю за можливістю вийти на пробіжку вздовж набережної. За смачним хлібом від АгроЕльфа. За закладами і магазинами, які працюють від ранку до ночі без вихідних. За нашими базарчиками з сезонними фруктами і ягодами. За друзями, з якими бачилися так рідко, поки всі жили так близько.

  • Що б хотіла привезти із міста, в якому нині живеш, у Черкаси?

Різнотрав’я, за яке як альтернативу газонам і клубам ми в Україні боремося останні кілька років. А тут воно просто всюди. 

Повагу до природи і максимальну увагу до збереження того, що вже є. Тут, наприклад, є спеціальна професія – людина, яка ремонтує гнізда для лелек. І за останні 30 років завдяки діям конкретних людей вдалося збільшити популяцію лелек, які були на межі вимирання в цьому регіоні.  

Кущі гортензій, особливо блакитних, всюди. Просто це моя улюблена квітка і мені буде приємно бачити її в рідному місті.

Євгенія Іщенко, місто Мадрид (Іспанія)

Ми з сином виїхали за кордон одразу після повномасштабного вторгнення, 24 лютого. Поїхали в Мадрид, тому що тут живуть мої батьки.

Іспанці – дуже приязні до українців. Це я помітила ще в перший день. У Мадрид ми добиралися на машині, тож одразу повезли автівку на СТО. Залишивши машину, пішли з сином у місцеву кав’ярню посидіти, бо було дуже холодно. Там я замовили Кірюсі фанту, як він попросив. Офіціант (який потім виявився і власником кафе) запитав, звідки ми. Дізнавшись, що приїхали з України, він накрив цілий стіл. Весь час грався з Кірюхою і навіть дав нам пластир від температури. Це було неочікувано і дуже приємно!

Також був ще один дуже цікавий випадок. Я ношу гроші в паспорті, тож коли стояла в черзі на касі в магазині, тримала його в руках. Виявилося, що дівчина переді мною побачила, що я з України. Вона почала про щось перешіптуватися з касиркою. Після того, як всі мої продукти на касі пробили, жінка, яка стояла переді мною, оплатила їх своєю карткою. Це був шок! Я від розчулення розплакалася, почала їй дякувати, обіймати.

У Мадриді є багато центрів допомоги біженцям, куди самі іспанці зносять одяг і їжу. Вимушені переселенці можуть прийти туди і взяти безоплатно те, що їм потрібно. Хоча зараз там продуктів стало менше. Більшість “гуманітарки” відправляють безпосередньо в Україну. Тут щотижня відбуваються мітинги на підтримку нашої країни. Ми з Кірюхою теж на них ходимо.

  • За чим із Черкас найбільше сумуєш?

Дуже сумую за Дніпром, за нашою набережною! Я часто вранці їздила на роликах і відпочивала на набережній, спостерігаючи за рибалками та чайками. Та й просто люблю дивитися на велич нашого Дніпра. Також тут бракує свіжості наших лісів.

Женя каже, що це місце їй нагадує черкаський Пагорб Слави

Сумую за студією танцю бачати, в яку ходила в Черкасах. Туди можна було прийти в будь-який час – і там завжди тебе зустрінуть із усмішкою і обіймами. У Мадриді я продовжую практикуватись, оскільки тут дуже розвинена танцювальна культура. Мені навіть випала можливість вести уроки на відкритих безоплатних вечірках.

  • Що б хотіла привезти із міста, в якому нині живеш, у Черкаси?

Такого немає! В Україні набагато більший вибір і якісніший. Хоча дитячих майданчиків не вистачає. У Мадриді в кожному місці, де є тінь, облаштоване місце для дітей. Також є багато місць для відпочинку людей старшого віку. Цього в нашому місті теж бракує. 

Анна Волошина, місто Прага (Чехія)

Із Черкас ми з дітьми виїхали на 10 день повномасштабного вторгнення. Виїжджали зі станції Шевченка – і це було страшно. Їхали на звичайній електричці, яка не придатна для таких тривалих маршрутів. 16 годин у спеці та духоті. Діти сиділи на підлозі, а дорослі втрачали свідомість. 

Так ми дісталися до Львова, а звідти вже пішки перейшли кордон із Польщею. Там нас зустріли дуже тепло! На кожній зупинці відчинялися вікна, передавали бутерброди, воду. Поляки так приймали, що це викликало сльози. 

Далі вже потягом дісталися у Чехію, де живе моя студентська подруга. Планувала поїхати до неї в гості ще минулоріч, проте карантин завадив. 

Чеська республіка мені з усіх європейських країн видавалася найбільш близькою до України. Я чула їхню мову і розуміла для себе, що десь між нами є зв’язок, багато подібних слів. Зараз лише переконалася в цьому.

Нас із двома дітьми прийняли в чеській сім’ї. Домовилися, що перші пів року не платитимемо за житло. Натомість чехи отримують від держави невеличку компенсацію за кожного громадянина України, якого вони приймають. 

В цілому в Чехії українців приймають добре. Дали всім візи на один рік, вони називаються “Тимчасовий притулок”. Також – медичне страхування, дітей прийняли в навчальні заклади: сина до садочка, а доньку до школи. Єдине – все чеською мовою, це створює певні складнощі, не так легко адаптуватися і не так легко вивчити таку, здавалося б, близьку чеську мову. Але ми над цим працюємо. 

  • За чим із Черкас найбільше сумуєш?

Останні три роки я прожила в центрі міста, тож дуже сумую за бульваром Шевченка. Хочеться прямо зараз вийти і пройтися центральною вулицею біля кав’ярні “Шо Там?”.

  • Що б хотіла привезти із міста, в якому нині живеш, у Черкаси?

У чехів слід запозичити поціновування історії. Хотілося б, аби і в Україні до неї ставилися з такою ж любов’ю.

Також захоплює ставлення чехів до мови. Тут поважають не стільки те, що ти знаєш англійську, як те, що ти послуговуєшся чеською. Якщо ти знаєш чеську, перед тобою відчиняються дуже багато дверей.

Олена Задунайська, місто Стокгольм (Швеція)

З України я виїхала на початку березня. Мене з дітьми і мамою забрав рідний брат, який мешкає тут 16 років. Наявність близької людини стало головним фактором у виборі країни. Адже це і допомога з житлом, і з оформленням документів. Як дизайнерці інтер’єру мені давно хотілось побувати в столиці філософії життя лагом та в найбільшому магазині ІКЕА. Шкода, що потрапила сюди за таких умов. 

Швеція надає тимчасовий прихисток на півтора роки і забезпечує людей з України мінімальними виплатами, безоплатною медициною, дітей – обов’язковою освітою. Школи тут, до речі, найвищого рівня, ставлення до дітей базується на повазі до їхньої особистості.

Роботу українцям знайти важко. Навіть зі знанням англійської мови обов’язкова умова працевлаштування – знання шведської. Шведи достатньо привітні, але не набридливі, достатню холодні, але не байдужі.

Величезну роботу виконують волонтери, об’єднуються задля допомоги. Організовують точки роздачі хліба, фруктів, одягу. Більшість цікавезних музеїв відкриті для нас безоплатно.

  • За чим із Черкас найбільше сумуєш?

За краєвидами Черкас, за лінією небосхилу, на якому рівна лінія синього Дніпра з графічними контурами дамби і мосту, далі – верхівки струнких сосен, а в них майорить вечірнє сонце. Сумую за широкою смугою пляжу з хрумким піском.

Не вистачає, як не дивно, найбанальніших речей –  цілодобових магазинів та аптек. Сумую за абрикосами і вишнями, які висять на деревах просто посеред  вулиць міста, від чого воно зараз, напевно, як і кожного літа, стає напрочуд барвистим.

  • Що б хотіла привезти із міста, в якому нині живеш, у Черкаси?

Як мама двох дітей привезла б музей парадоксів і музей експериментів. Це дуже класна і цікава можливість навчати дітей у формі розваг.  

Як дизайнерка інтер’єру я би привезла особливий шик стокгольмських квартир з їхніми затишними балкончиками і терасами. Знаєте, де не закрутки стоять і старі велосипеди, а де приємно випити кави під час фіки (шведська традиція робити перерву на каву в будь-який час, як вранці, так і ввечері, – ред.)

Як людина я би привезла свідоме ставлення до природи та екології: сортування сміття, середовище, в якому немає безпритульних тварин на вулицях. 

Єлизавета Лисинчук, Брюссель (Бельгія)

До початку повномасшабного вторгнення я тривалий час займалася манікюром, а пів року тому саме відкрила власний кабінет. 24 лютого все життя перевернулося. Найбільше на рішення поїхати з міста вплинула відсутність повноцінних бомбосховищ у тому районі, в якому я живу. У перші дні війни біля мого будинку збили безпілотник. У цей момент у квартирі задвигтіли вікна. Це було дуже страшно! Тож коли мама запропонувала поїхати за кордон до наших друзів, я погодилася, тому що психіка вже не витримувала.

Із Черкас до Брюсселя ми їхали рівно дві доби. Бельгійці дуже відкриті до українців, хоч було видно, що на початку Брюссель не був готовий до приїзду аж стількох вимушених переселенців з України. Коли ми приїхали, тут ще навіть не було реєстраційного центру. Коли ж він відкрився, виникали величезні черги. Бельгійці пригощали людей у чергах безоплатними кавою, чаєм, вафлями. 

З цікавого: якщо ти хочеш вивчати французьку або голландську мову – тобі дають безоплатну можливість це зробити. Я зараз якраз ходжу на такі курси.

По всьому Брюсселю – українська символіка. Бельгійці носять одяг із нашими прапорцями, синьо-жовтий – на приватних будинках та офіційних спорудах.

  • Що б хотіла привезти із міста, в якому нині живеш, у Черкаси?

Мені би дуже хотілося, щоб черкащани змінили своє ставлення до переселенців з інших міст. Ми не заважаємо бельгійцям. Чому тоді деяким черкащанам заважають люди з Харкова? 

  • За чим із Черкас найбільше сумуєш?

На щастя, у Черкасах усе більш-менш спокійно, тож мій дім цілий, а вдома мене чекають рідні та знайомі. Дуже сумую за рідним містом! Приємно усвідомлювати, що мені є куди повернутися. 

У нас дуже крута держава, де є свобода слова. У нас круті люди, власні традиції, чудова кухня, ми самобутній народ! Нам непотрібно привозити щось із іншої країни, тому що в нас усе є.

Вікторія Данильченко, місто Тампере (Фінляндія)

За кордон я виїхали зі своїми дітками (старшому сім років, а меншому – півтора). Також з нами була моя мама. Вона живе у Фінляндії вже 10 років, якраз приїхала погостювати у свою відпустку, а через три тижні почалась повномасштабна війна.

3 березня мій чоловік привіз нас до кордону з Польщею, там зустріли друзі мами, які приїхали спеціально за нами на своїй автівці з Фінляндії. Добирались два дні, це було дуже важко, особливо з маленькою дитиною.

Приймають дуже добре. Син пішов у школу, спеціально було створено клас для українських дітей. В школі все безоплатно, і навіть проїзд дітям.

Українці отримують фінансову допомогу від Фінляндії. 320 євро – дорослим і 200 євро – на кожну дитину. 

  • За чим із Черкас найбільше сумуєш?

Більш за все сумую за прогулянками з сім’єю, з друзями в парку Сосновий бір, ми його називаємо – парк, де живуть білочки. Ми з чоловіком завжди купляли собі по лате, розмовляли, старший син поруч їздив на велосипеді, це завжди були ідеальні вихідні.

  • Що б хотіла привезти із міста, в якому нині живеш, у Черкаси?

Сьогодні ми були в МакДональдс і мій чоловік написав, що також хоче Мак, тож привезу йому БігМак меню. Жартую! Але ж багато хто і сіль привозив з-за кордону. Я вже купила додому солодощі. Це неймовірно смачні цукерки Fazer (фінська компанія, яка, до речі, офіційно припинило операційну діяльність у росії через ситуацію в Україні). Нам завжди їх привозила моя мама, чоловік їх обожнює. Цього разу привезу ще й друзям.

Ірина АНДРющенко, місто ПАРИЖ (ФРАНЦІЯ)

Виїхали з донькою в середині березня. Приїхали сюди, бо тут друзі сім’ї. Приймають українців супер, скрізь якісь бонуси, допомога, ставлення людей хороше. Я запитала у знайомої француженки, чому всі говорять, що французи грубі, я за три місяці проживання у Франції ні одного грубого француза не зустріла. Вона сказала “бо ти з України” (усміхається).

  • За чим із Черкас найбільше сумуєш?

За чоловіком! Але це за ким. Сумую за Дніпром і за дачею у лісі.

  • Що б хотіла привезти із міста, в якому нині живеш, у Черкаси?

Пару атомних бомб. А якщо серйозно, нічого не хочу привозити. Себе і дочку аби довезти!

Олена Харченко, Нєполоміце (Польща)

Виїхала на початку березня. Обрала цю країну, тому що це неподалік від України. Поляки – найбільш відкрита нація, тому що допомагають у будь-якій ситуації.

Олена з сестрою в Польщі

Ми планували поїхали на місяць перечекати, з надією що ситуація зміниться. Але ось вже 5-ий місяць ми тут. Спочатку їхали до друзів в Берлін, але вже в дорозі зрозуміли, що хочеться бути поближче до дому, щоб мати можливість швидко повернутись.

Ми забронювали житло в маленькому містечку неподалік Катовіце, але вже по перетину кордону з Польщею нам відмінили бронювання, оскільки хтось потребував його нагальніше. Але нам пощастило, тому що знайомі знайомих вже оселились в місті Нєполоміце біля Кракова в будинку, який їм виділив священник. Нас врятували, тому що ми, як і всі, їхали в нікуди.

Місто Нєполоміце

Разом з нами живуть ще п’ять сімей, умови дуже хороші, люди відкриті і привітні. Взагалі полякам низький уклін за підтримку в усьому. Вони допомогли всім оформитись офіційно, влаштуватись на роботу, влаштувати діток в садочки і школи.

Через те, що містечко невелике, всі документи робляться швидше. Оскільки в Польщі ми можемо бути легально 1,5 року по шенгенській візі, ми не оформлювали біжанство. Та й хочеться якомога скоріше повернутись додому.

  • За чим із Черкас найбільше сумуєш?

У Черкасах сумую найбільше за місцем біля магазину “Лісовий”. Там є така стежинка, над Дніпром. Там є шикарний вигляд на нашу річку і на дамбу.

Олена з друзями в Черкасах

  • Що б хотіла привезти із міста, в якому нині живеш, у Черкаси?

Привезу на згадку прапор Польщі. Невеличкий, щоб поставити на стіл і він завжди нагадував про людей, які мені допомогли тут у цей нелегкий період.


Як отримати допомогу у Європі?

З 24 лютого кордон України з державам ЄС та Молдовою в обох напрямках перетнули більше 9,3 млн осіб. Такі дані станом на 16 червня наводить Державна прикордонна служба.

На виїзд з країни прослідували понад 5,7 млн осіб, більшість з яких – громадяни України. На в’їзд в Україну за цей час прослідували більш як 3 млн громадян України.

Усю інформацію про підготовку до виїзду, права українців на території Євросоюзу, а такою інформацію про державні органи та варіанти безкоштовного проїзду можна знайти на сайті Європейської комісії

Любите гортати стрічку в інстаграмі? Тоді підписуйтесь на сторінку “18000” і витрачайте час у мережі із користю. 

 

коментарі

5 Коментарів

  1. Шановні співвітчизниці, а від чого ж ви так тікали із досить безпечного нашого міста Черкаси? І сидите там і досі. А може досить сумувати, а потрібно повертатися у рідне місто та працювати тут і не тримати місця тих людей, які втратили житло, пережили справжнє пекло, справді тікали від війни.

    1. Наверно хотели уехать бесплатно за границу, а в Черкассах сдавать квартиры. А остальные ходят и ловят пьяных переселенцев. Только переселенцы не поехали за границу, так как хотели остаться в Украине, а вынуждены были выехать в более безлопастное место в Украине, а теперь из осуждают. Хорошо, что их не коснулся весь ад который пережили переселенцы.

  2. А, що ці біженці мають, ще якесь незадоволення? Так, прошу, мої “черкащани”, назад, волю свою виховаєте і нити перестанете. І, так, я з народження,Черкащанка, це моє місто, з якого, я не хочу втікати, бо обісрані орки йдуть.

  3. А яклго хріняки черкащанкам виїжджати?? Так як і Львів’янкам і решті, хто бомби лише по телевізору бачив. Свої хати поздавали по 30 косарів переселенцям, а самі поїхали за пособієм і ще розказують байки. Сумують вони, хай додому їдуть якщо так сумують, а не крокодилячі сльози показують!

  4. Дорогие черкасчане! Не пытайтесь осуждать других, так как когда они выезжали из страны была полная неопределенность. И не стоит говорить то что вам не известно. От себя добавлю, что Черкассы непревзойдённый город с своими достоинствами и традициями. Нет в Европе таких магазинов как Деликат. Даже набережная Киева проигрывает нашей набережной,паркам. И домашней атмосфере. Самый лучший город для жизни. Наш мер обещает сделать город ещё лучше. Уверен у него получится. Ведь мы этого желаем.
    И ещё. Украина выстоит и станет еще лучше. Нам теперь всё нипочем.

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.