“Пошук зниклих”. Як команда телеграм-каналу шукає загублених на війні людей

Надія Василівна зникла на Київщині у березні. 82-річна жінка жила в пансіонаті в Ірпені, а під час евакуації з нею втратили зв’язок. Через руйнування росіянами мосту стареньких переводили через нього пішки. Уже за містом їх зустрічали автобуси, які мали доправити жителів пансіоната у столицю. Проте Надія Василівна до Києва так і не потрапила. 

82-річна жінка страждає на деменцію (погіршення пам’яті, – ред.), рідні хвилювалися, адже через обстріли було незрозуміло, чи жива вона. Зрештою після тривалих пошуків Надію Василівну знайшли у пансіонаті на Коломиї. Її вдалося відшукати завдяки телеграм-каналу “Пошук зниклих”.

Равнушкіна Надія Василівна. Фото з телеграм-каналу “Пошук зниклих”

Це – лише одна зі щасливих історій. Нині у телеграм-каналі близько 20 тисяч оголошень. Повідомлення про пошук дітей, батьків, друзів, а інколи – й цілих родин. З них 1600 містять хештег #знайдено.

“Усе почалося з питання: у тебе є інтернет?”

Історія телеграм-каналу почалася 4 березня, розповідає черкащанка Світлана Гордієнко. Сценаристка та редакторка програми “Світське життя” від самого його заснування працює у команді “Пошуку зниклих” як волонтерка. Сам канал – ініціатива ведучої програми Каті Осадчої. 

Катерина Осадча та Світлана Гордієнко. Фото із соціальних мереж

– Вона запитала мене в месенджері, чи я в безпеці і з інтернетом. На той час їй в інстаграмі часто писали прохання розмістити оголошення про пошук дітей. Зрештою, з’явилася ідея об’єднати всі ці оголошення у телеграм-канал. Першими зголосилися його наповнювати я і ще одна журналістка “Світського життя” Анна Володавчик, – розповідає Світлана. – Катя запостила наші контакти в себе в інстаграмі й посипалися повідомлення. За дві години в мене було їх 400 у телеграмі. Знайти повідомлення від друзів стало неможливо, а сам телеграм заглючив.

Спочатку у телеграм-каналі планували розміщувати оголошення лише про пошук дітей. Та зрештою ухвалили рішення шукати й дорослих. Єдине табу – пошук військових.

– Ми не розуміли, як правильно чинити з військовими, тому що це може бути небезпечно для них самих. Тож про військових заявки не публікуємо. Але стараємось людям допомогти, надавати корисні джерела, телефони, куди вони можуть звернутися.

За лічені години до телеграм-каналу “Пошук зниклих” приєдналися більше 10 тисяч користувачів. Нині у ньому – 82 тисячі підписників. 

“Дивишся і розумієш, що не знаєш, чи ці люди досі живі”

Сьогодні комунікація із людьми, які шукають своїх близьких, відбувається через телеграм-бот. Проте так було не завжди.

– Спочатку ми приймали оголошення в особисті повідомлення, потім зрозуміли, що це і емоційно важко, і треба оптимізувати роботу. Бо ти фактично отримуєш повідомлення, маєш його за шаблоном сформувати, відредагувати і відправити в канал. Це ж можна робити автоматично. Тож мій чоловік разом із іншою командою айтішників створили бота, у який тепер люди відправляють дані. Тож зараз публікація повідомлень у групі пошуку здійснюється майже автоматично – правимо заявки та пересилаємо на канал, – пояснює механізм роботи Світлана Гордієнко.

Світлана Гордієнко разом із чоловіком Олексієм Тепленком. Фото із соціальних мереж

Світлана каже, що волонтерити у команді фізично не так складно, як емоційно.

– Люди надсилають дуже різні фотографії, коли когось шукають. Як правило, це сімейні фото, де в них якісь застілля, пікніки, де вся родина. Ти дивишся і розумієш, що невідомо, чи ці люди досі живі. Всі пишуть про те, які це були хороші люди, – зазначає дівчина.

Як приклад, розповідає про пошук хлопця з Ірпеня.

– Почалися обстріли, він був поранений і стрибнув із мосту. Ми отримали одразу кілька запитів на його пошук. У нас у каналі є правило: однакові запити не повторювати Але коли бачиш, що когось шукає відразу кілька людей, то розумієш – він чи вона важливі для багатьох. Такими історіями проникаєшся особливо, – додає Світлана Гордієнко.

Одного разу у запити надійшло повідомлення про знайому Світлани.

– Ти все одно стараєшся трохи під час роботи тримати дистанцію. Та коли шукають твою знайому, то усвідомлюєш, що це горе вже й безпосереднього тебе торкнулося. На щастя, ця дівчина з Київщини виїхала разом із рідними. Коли дізналася про це, стало легше, – каже волонтерка. 

Не менш емоційно складно було отримати підтвердження, що загинув близький для неї актор Паша Лі. 

– Він для мене був наставником. Знала, що він загинув, але потім у нас у каналі з’явилася заявка з інформацією про те, що ніхто насправді не бачив його тіла. Тож, можливо, він зник. З’явилася надія: може, десь поранений або в полоні. На жаль, ця інформація не підтвердилася. Коли у таких випадках йдеться про близьких, це вибиває землю з-під ніг, – додає Світлана Гордієнко.

Світлана Гордієнко. Фото із соціальних мереж

“У нас є інформація про ваших родичів, надамо за 50 тисяч гривень”

Команда телеграм-каналу створила спеціальну електронну пошту, на яку збирає дані щодо пошуку людей. Відповідями на такі листи, і займається, зокрема, Світлана Гордієнко.

На початку існування каналу контакти людей, які шукають близьких, зазначали прямо в повідомленнях. Проте це виявилося невдалою практикою.

– Зіткнулися з тим, що було дуже багато випадків шахрайства. Дехто намагався використати складну для людини ситуацію. Телефонували близьким, казали “У нас є інформація про ваших родичів, надамо за 50 тисяч гривень”. І таких випадків було дуже багато, – переповідає дівчина.

У найгарячіші періоди на електронну пошту приходять близько 200 листів на день. Частина з них містить корисну інформацію про зниклих людей. Доволі часто пишуть і з запитом на пошук – у такому випадку їх перенаправляють у бот.

За словами Світлани, телеграм-канал працює як “сарафанне радіо”. Фізично шукати людей самотужки в команди поки що немає ресурсу, та і в найгарячіших регіонах це досі небезпечно для життя волонтерів. Проте часто буває, що хтось може випадково побачити зниклу людину в бомбосховищі або, наприклад, у черзі в магазині чи по гуманітарну допомогу.

Окрім того, партнером “Пошуку зниклих” став “Сніданок з 1+1”. У програмі регулярно розповідають про людей, яких розшукують близькі. Таким чином поширення інформації суттєво зростає.

“Були вагання, чи етично публікувати списки про людей на окупованих територіях”

Ще один дієвий інструмент пошуку людей – це списки. Їх команда відстежує в соціальних мережах та офіційних повідомленнях. Зокрема, списки можуть містити інформацію про евакуйованих та тих, які ховаються у підвалах, про поранених у лікарнях тощо.

– Найбільше нашим досягненням є створений айтішниками бот, який працює у дві сторони. Перший – розпізнає інформацію, навіть зі скріншота. Тобто, ти скидаєш документ або скріншот з переліком людей, яких бачили в лікарні, і він вивантажує в базу. А інший з цієї бази бере інформацією і відправляє тому, хто її потребує. Це те, чого немає в інших пошукових груп, – розповідає волонтерка.

Якщо у списках є людина, яку шукають, до заявника надходить пуш-сповіщення.

– У цьому пуші запитання: Іванов Іван Іванович – той, кого ви шукали? Якщо відповісти “так”, то людині відправляють дані про зниклого та інформацію, де їх було взято. Якщо натискаєш “не той”, то бот шукає далі, поки не знайде якісь збіги і не запропонує знову, – каже Світлана.

Команду проєкту поділено за регіонами. Частина шукає списки на донецькому напрямку, інша – на харківському тощо. Рукописні списки бот не розпізнає, тож їх передруковують вручну волонтери.

– Ми підписані на різні групи, часто проросійські, просто щоб збирати інформацію. До речі, найбільше самовіддано списками займається стилістка “Світського життя” Юлія Вірц. Капелюшки Каті Осадчої – це якраз її рук справа. У неї робота зі списками добре виходить – має особисту історію, коли намагалася знайти в Маріуполі і вивезти родичку. Тому вона в темі.

На початку команда вагалася, чи збирати інформацію з тимчасово окупованих територій.

– Коли ми надаємо дані зі списків, то завжди зазначаємо джерело інформації. Наприклад, що це дані з соцмереж і потребують перевірки. Але мені здається, що коли людина в горі і бачить хоч якусь надію, це добре. Наприклад, є дані про тих, хто отримав допомогу на окупованих територіях від урядів так званих лнр і днр. Спочатку ми думали, чи етично це публікувати. З іншого боку, якщо людина отримала допомогу, значить вона жива. Родичам про це важливо дізнатися, тому завантажуємо й ці списки, – каже Світлана Гордієнко.

“Мета каналу – дати надію”

Нині у телеграм-каналі близько 1600 оголошень із хештегом “знайдено”. Проте, за словами Світлани, складно сказати, скількох із них вдалося розшукати саме завдяки “Пошуку зниклих”. Адже буває так, що люди знаходять близьких самотужки і лише повідомляють опісля канал про те, що запит уже неактуальний.

Буває і так, що людину знаходять мертвою. Команда ухвалила рішення видаляти повідомлення про пошук таких людей, аби не демотивувати інших.

– Як правило, рідні найперше дізнаються про смерть близьких. Адже спочатку шукають родичів поліція і морг. Рідні загиблого в такому випадку просто нам пишуть: видаліть, будь ласка, повідомлення, – каже Світлана. – Дані про знайдених загиблих ми не публікуємо. Адже одна з цілей каналу – давати надію. І коли ти бачиш кілька повідомлень підряд про те, що людей знайдено (живими, – ред.), це обнадіює.

“Всі проявилися інакше”

Нині над наповненням телеграм-каналу працюють близько двох десятків волонтерів. Не так давно до команди приєдналася колишня учасниця гурту “ВІА Гра”, співачка Анастасія Кожевнікова.

– Вона теж передруковує на комп’ютер списки від руки і чи не найактивніше з усіх зараз наповнює цю базу, – каже волонтерка.

За її словами, під час волонтерства всі проявилися з несподіваного боку.

– Наприклад, колишня режисерка монтажу “Світського життя” Жанна Свистун у телефонному режимі сповіщає людей про їхніх рідних. Зараз вона вчиться на психотерапевта. Вона дуже емпатична, і ми в неї вчимося реагувати на різні ситуації. Всі опанували нові навички. Напевно, війна є певною мірою вікном можливостей для всіх.

Частина команди “Світського життя”. Фото із соціальних мереж

Світлана Гордієнко каже, що до команди телеграм-каналу може долучитися кожен. Проте спочатку слід переконатися, що ви готові до цього.

– Нещодавно я читала пам’ятку волонтера. Ключовий її посил – перед тим, як ставати волонтером, потрібно зважувати, чи готовий ти до цього. Чи маєш внутрішні ресурси віддавати сили іншим, щоб тебе це потім не дратувало. Коли ти сам ще трохи не оговтався, не варто витрачати свій внутрішній ресурс. Спочатку треба допомогти собі, – резюмує Світлана.

Щоб долучитися до команди, надішліть листа на електронну пошту poshuk.war@gmail.com. У темі листа варто зазначити, що ви хочете бути волонтером.


Долучайся до телеграм-каналу “Шо там у Черкасах?”. Оперативно повідомляємо про повітряні тривоги і першими повідомимо про нашу перемогу

коментарі
Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *