Рада ратифікувала Стамбульську конвенцію. Чому це важливо для України?

20 червня Верховна Рада ухвалила резонансне рішення, якого Україна чекала 11 років. Парламент нарешті ратифікував документ під назвою “Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок, домашньому насильству та боротьбу із цими явищам”. Більш відомий він за короткою неофіційною назвою “Стамбульська конвенція”. За її ратифікацію проголосували 259 народних депутатів.

Що це за конвенція і чому її ратифікація важлива для України?

Стамбульську конвенцію було розроблено у 2011 році. Це був певний сигнал визнання насильства серед жінок загальноєвропейською проблемою. Її мета – запобігання, протидія і профілактика насильству, а також допомога постраждалим особам, насамперед – жінкам. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожна третя жінка потерпає від фізичного або сексуального насильства.

Станом на січень 2018 року конвенцію підписали 45 країн та Європейський Союз. Зокрема, в числі перших її підписала і Україна. 12 березня 2012 року Туреччина стала першою країною, що ратифікувала конвенцію, а після неї це зробили ще 36 інших країн з 2013 до 2022 року. України серед них до червня 2022 року не було.

Конвенція – це хоч і чіткий, проте “рамковий” документ. Після його ратифікації Україну чекає удосконалення та ухвалення ще низки законодавчих актів, аби захист жінок від насильства діяв не на папері, а в реальному житті. 

Цікаво, що минулоріч Туреччина відкликала своє рішення щодо ратифікації конвенції. Нині це єдина країна світу, яка пішла на такий крок. І, за словами правозахисниці Світлани Дубини, це вже дало свій негативний результат.

Світлана Дубина

– Як тільки Туреччина вийшла з конвенції, цього ж року там удвічі зменшилася кількість заяв жінок щодо того, що вони потерпають від насильства. Це не означає, що фактів насильства там стало менше. Навпаки – це сигнал, що не було реакції та захисту від держави, – переконана пані Світлана.

Для України цікавий і політичний вимір ратифікації конвенції. Для Європейського Союзу цей крок став певною демонстрацією “європейськості” країни. Як зазначає редактор “Європейської правди” Сергій Сидоренко, ухвалення такого рішення Україною було особливо важливим для Нідерландів та Швеції, які були скептично налаштовані до надання нам статусу кандидата у члени Євросоюзу. 23 червня розпочнеться саміт ЄС, на якому буде розглянуто надання Україні статусу кандидата. Саме тому законопроєкт було важливо проголосувати саме цього тижня, до початку саміту.

Що змінює ратифікація конвенції?

Ратифікація Стамбульської конвенції –  це визнання державою відповідальності, зазначають у центрі “Жіночі перспективи”. Насильство стосовно жінок не може вважатися особистою справою, а держави повинні попереджати насильство, захищати постраждалих та застосовувати до кривдників кримінальне правосуддя і корекційні заходи. Зокрема, виділяти на це гроші.

Згідно з конвенцією, правоохоронці та спеціалізовані служби, які надають допомогу постраждалим особам, такі як притулки, лікарні та центри соціальної підтримки, відтепер мають розміщуватися в одній будівлі та, де це доречно, співпрацювати і координувати свої дії. Також будуть створені окремі центри спеціалізованої допомоги для постраждалих від сексуального насильства. Для забезпечення високої якості роботи з постраждалими працівники спеціалізованих служб та правоохоронних органів пройдуть необхідне навчання. Так особа, що постраждала від насильства, матиме можливість отримати дієву та комплексну підтримку, зосереджену в одному місці.

Також конвенцією передбачено розширення мережі притулків для постраждалих від насильства. Будуть застосовуватися такі норми: один притулок на 10 тисяч населення. Так постраждала особа буде забезпечена доступом до притулку в найближчому місті в будь-який час дня та ночі та, якщо це необхідно, зможе залишатися там зі своїми дітьми. Окремо буде створено центри підтримки для жінок, що постраждали від зґвалтувань. 

Також конвенцією передбачені криміналізація психологічного насильства та визнання переслідувань як злочину, чого раніше в українському законодавстві не було.

– Конвенція дуже багато говорить про відповідальність правоохоронних органів, зокрема поліції. Дуже сподіваюся, що імплментація приведе до цивілізованих підходів поліціянтів і поліціянток, що відіб’є бажання приховувати злочини, вмовляти не писати протокол або миритися з кривдником, – зазначає правозахисниця Світлана Дубина.

За даними народної депутатки Марини Бардіної, лише минулоріч у поліцію надійшло 325 тисяч заяв щодо вчиненого насильства в Україні. Це вдвічі більше, ніж у 2020 році. 

– Що це означає для нас, як для депутатів? Що у нас у країні все менше замовчується домашнє насильство. Те, що сьогодні жінки і чоловіки звертаються до правоохоронних органів і просять про захист. Але що ми їм пропонуємо як держава? Можемо запропонувати їм проведення розслідування. Але ми не можемо запропонувати належної медичної допомоги, психологічної підтримки, реабілітації. А це дуже часто мова про пошкодження геніталій, психологічного стану як такого, коли людина тривалий час перебувала під агресивним гнітом, – зазначила пані Марина під час виступу на засіданні парламенту.

Попри нібито вражаючі цифри заяв, правозахисниця Світлана Дубина переконана, що така кількість злочинів – “у ліпшому випадку трошки більше 10 % від реальних цифр”.

Чому рішення так довго не ухвалювалося?

Головними противниками ратифікації конвенції протягом 11 років були частина політиків, а також духовенство. 

– Їх страшенно лякало визначення “гендер”, яке є в конвенції. А конвенція дуже чітко говорить про гендерну природу насильства. Гендерна рівність – це про права людини. А всі ці “казки” навколо гендера – лише бажання маніпулювати. Адже управляти людьми простіше, коли вони одноманітні, – зазначає Світлана Дубина. – Серед головних стереотипів: як тільки буде ратифіковано конвенцію, будуть нав’язувати якесь дивне виховання дітям, всіх будуть примушувати до одностатевих партнерств, примушуватимуть до зміни статі, що це знищить українську націю. Все це – маячня. 

Аби “примиритися” із Радою церков, Верховна Рада задекларувала, що ратифікація Стамбульської конвенції не призведе до зміни Конституції України та Сімейного кодексу України.

Нині документ чекає підпису президента України. Водночас стало відомо, що вже зараз нардепи партії “Батьківщина” хочуть оскаржити ратифікацію Стамбульської конвенції у Конституційному Суді. 

Після підписання Зеленським закону на Україну чекає тривала імплементація норм конвенції. Пані Світлана переконана, що на це підуть роки. Особливо – в умовах війни, коли бюджет на ту ж розбудову притулків для жінок обмежений. Водночас вона вважає, що Україна отримає для цього допомогу від європейських партнерів: як фінансову, так і консультативну.

– Це роки, і я свідома цього. Тим більше – зараз, у такій ситуації, коли війна. Але щоб пройти дорогу, треба відчинити двері і зробити перший крок. Вчора це було зроблено, – зазначає експертка.

Водночас вона не виключає, що частина політиків, які критикували ратифікацію документа, намагатимуться блокувати й подальші законодавчі зміни.

– Але мене трохи  заспокоюють слова представників Європейського Союзу, які вже заявили, що надавши статус кандидатки Україні, він може бути відкликаний, якщо будуть порушення з боку України. Ратифікація – це не просто символ. Ратифікація – це фундамент. Сподіваюся, ніякого “відкату” в її імплементації не буде. Вчора я була дуже щаслива, але одразу сказала колегам: сьогодні святкуємо, а завтра – знову до роботи, щоб конвенція не лишилася декларацією, а була імплементована у практику і стала інструментом захисту і забезпечення прав постраждалих, – додає Світлана Дубина. 

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.