«SUP-веслування призводить до звикання», – Любомир Коломієць (інтерв’ю)

Балансувати на воді на спеціальній SUP-дошці, веслувати, залишати проблеми на березі, а самому розсікати хвилі річки, насолоджуючись природою, вчитися слухати себе й при цьому не докладати великих зусиль. Усьому цьому учать охочих у Черкасах учасники Dnipro SUP Team. Співзасновник спільноти Любомир Коломієць уже другий рік поспіль активно розвиває цей спорт у Черкасах. Чому саме SUP, як з’явилася перша дошка, як навчитися веслувати й для чого це взагалі потрібно – розповідає в інтерв’ю для «18000».

– Коли купив першу SUP-дошку і як узагалі зав’язалась «любов» із САПом?

– Це було 5 років тому, коли народилася моя донька. Купівля першої SUP-дошки – дуже символічна історія для мене й моєї родини. Якось на теренах Інтернету я випадково побачив картинку з цією «дивиною» і почав вивчати, що воно таке, що це за вид спорту. А коли все дослідив і знайшов самі SUP-дошки для купівлі, то був дуже шокований, адже на той час така сума для сімейного бюджету означала витрату всіх наших заощаджень. Проте моя дружина Таня бачила, наскільки я був цим захоплений і як маніакально прагнув мати ту дошку, з якими очима вдивлявся у відео про САПерів, що одного разу вона просто прийшла до мене на роботу, поклала на стіл усю суму і сказала «Замов, будь ласка». Так дошка приїхала із США до України в Черкаси, а я став фактично першим САПером у місті.

– Ок, дошка приїхала – і що далі? Чи боявся вперше ставати на борд?

– Страху не було зовсім, тому що було лише одне захоплення. Я бачив перед собою ідеальну гладь води і лише коли виплив на форватор, я побачив що піді мною мінімум 20 метрів до дна й чомусь розхвилювався та впав. Це було чи не єдине моє падіння з дошки за ці п’ять років.

– Наскільки цей вид спорту розвинений в Україні?

– Останні кілька років SUP-веслування набуває популярності в Україні. Організовують усеукраїнські змагання в різних категоріях, українські SUP-атлети їздять на змагання закордон, ми (Dnipro SUP Team) є також однією зі складових усеукраїнського SUP-руху в частині організації змагань із Dragon SUP (командні змагання на дошках «дракон»). Ви були свідками цього на черкаському SUP-фестивалі, бачили масштаб і наскільки цей вид спорту подобається людям, адже не лише спортсмен, а й кожен охочий може легко стати на дошку й спробувати підкорити собі хвилю. Схильний вважати, що SUP-веслування – це не спорт, а lifestyle (стиль життя), який дарує емоції й захоплює собою.

– З якого віку ставив на дошку своїх малюків – сина й доньку?

– Катав свою дочку на SUP-дошці, коли вона ще ледь могла тримати голівку. Вона лежала в мене в ногах, я її обкутував у свій дорослий рятувальний жилет і ганяв по затоці на Дніпрі біля пляжу «Живчик». Бабусі, що бачили це, дуже нервувалися й хрестилися. А на наступне літо після її народження, коли я вже був упевненим райдером, їй був один рік, ми з нею продовжили спільні покатушки. А син уже в той час брав моє весло, щось там пробував, по-смішному й зовсім по-дитячому намагався веслувати.

– Діти не бояться ставати на борд?

– Ні. Вони мають уже свої дитячі дошки, їм Дід Мороз цього року їх приніс під ялинку. Нічого їм не страшно, взагалі дуже дивує, наскільки діти позбавлені цього страху, залюбки пробують щось нове.

– Дошка – це плавзасіб? Чи потрібно на нього отримувати якісь дозволи?

– Ні, дозвіл не потрібен.

– Скільки коштує відкрити такий «бізнес» у Черкасах? Оскільки відомо, що борди – недешеві.

– Складно назвати бізнесом те, що просто приносить тобі, насамперед, моральне задоволення. Так, ця штука зовсім не з дешевих, і я пробував у той же свій перший свій SUP-рік здавати дошки у прокат (тоді після подарунка дружини я випадково знайшов ще одну дошку в мережі у людини, яка зовсім не розуміла, що це та як її використовувати), збирати людей на пляжі, показувати, що це. Проте і тоді, і наразі – це не є бізнесом. Це радше благодійність із дуже далекою перспективою.

Побутує версія, що перший прототип SUP-дошки вигадали древні гавайці. Оскільки на цих мальовничих островах основним засобом пересування були човни каное, але дістатися до них теж якось треба було, вони брали весло та дошку – й легко та швидко підкорювали хвилі. Сама абревіатура SUP походить від Stand Up Paddle, а ще цей вид покатушок на воді називають paddle-бординг (paddle – «весло», board – «дошка»). Сучасну ж версію SUP-веслуванню придумали інструктори із серфінгу й віндсерфінгу: щоб швидше добратись до учнів, вони використовували весло. Катати на дошці виявилось дуже зручно і SUP-серфінг ставав усе популярнішим

– Яка вартість найдешевшої (найпростішої) дошки?

– Найдешевша дошка у моєму житті – це та, про яку я щойно згадував. Її я придбав за півтори тисячі гривень, але її реальна вартість на офіційному сайті виробника – близько 900 доларів. Можна купити дошку і за 200 доларів, але це не буде той якісний інструмент, який людина очікує отримати за такі кошти, на жаль.

– Скільки часу треба людині, щоб стати на дошку, якщо ніколи не робив цього?

– Зазвичай людям вистачає базового інструктажу у п’ять хвилин, елементарно показати як тримати весло, як правильно сісти на дошку, як правильно потім із цього положення встати. Далі людина просто стає на дошку – і впевнено йде хвилями. Легкодоступність SUP мені найбільше завжди й подобалася. Не потрібно рік-два ходити на тренування, щоб навчитися правильно ставити, наприклад, лопатку весла, занурювати його в воду. Це доступно кожному від початку.

Так, може бути спочатку поставлена неправильна техніка веслування, але це можна підтягнути після першого заняття, коли людина причалює, а ти їй трішки підказуєш, що весло потрібно взяти ближче до дошки чи занурювати глибше лопатку, чи сильніше нахилятися. Цього достатньо, щоб людина виправила помилки у своїх подальших спробах.

А є таке, наприклад, до нас приходять люди на один захід, на другий-третій, а потім раптом після цих кількагодинних занять вони вже безстрашно йдуть із нами у кількаденні походи. І вже там ми бачимо ясніше якісь їхні помилки у веслуванні, що задіювали не ті групи м’язів, адже на тренуванні вони проходять 3 км, а в поході, до прикладу, 40 км.

– Щодо заходів. Які ще активності ви проводите, послуги надаєте? Що найбільше користується попитом?

– Найдушевнішим заходом, який прижився ще від самого початку існування Dnipro SUP Team, була SUP-кава. Це такий мегаатмосферний захід, коли ми збираємося разом на пляжі на світанку, беремо дошки, виходимо на форватор, сідаємо на дошки й п’ємо каву, зустрічаючи перші промені сонця. Цей захід є і досі найпопулярнішим. Навіть наші партнери з інших регіонів не вірять, що в нас усі місця зайняті.

Паралельно ми проводимо заняття із SUP-йоги. Це теж новинка в Черкасах, нічого подібного до цього не проводили. Люди виходять на дошках на воду в якусь живописну частину акваторії річки Дніпро, кидають якір, закріплюють дошки разом по колу й займаються йогою – дихають, роблять асани тощо. Це заняття триває годину, потім, сидячи на дошках, вони п’ють чай, навколо співають пташки, шумить вода, вітер. Це круто дуже.

Також проводимо тренування на дошках, вчимо всіх охочих опановувати цей вид веслування, організовуємо походи (далекі й не дуже), був також досвід організації заходів тимбілдингу на SUP-дошках.

– Твої 3-5 порад початківцям, які хочуть спробувати стати на борд?

– У мене є лише одна порада: не сумнівайтеся, що у вас не вийде. Просто відкидайте сумніви, приходьте, пробуйте!

– Чи є протипоказання у цьому спорті? 

– Є, одне. За моїми спостереженнями, SUP-веслування призводить до звикання (сміється). Реально, люди, які приходили раз, обов’язково приходять і вдруге, і втретє, задумуються над придбаванням і собі дошки тощо. Навіть ось нещодавно наш Dragon SUP був частиною CherITy-фестивалю й до цього ІТ-команди приходи на тренування на «драконах». І коли вони відганяли свою першу в житті гонку – треба було бачити їхні повні шаленства очі. Люди підходили до наших тренерів, обіймали й казали: «Ми ніколи й нічого не досягали у спортивному плані у своєму житті, а тут ми ганяли й перемагали! Ми падали, залазили, але боролися! Це дуже круто!»

– Як обрати ідеальне місце для занять? Яку роль тут відіграє погода, течія, хвилі?

– Насправді SUP-дошка – досить універсальний засіб і можна ганяти в будь-яку погоду. Тут усе залежить від того, кому що до душі: хтось любить ходити по спокійній воді, кому навпаки подобаються сплави по бурхливих річках на SUP-дошках, комусь до вподоби серфінг, а комусь – йога, хтось просто хоче випливти подалі від шумного міста на острів навпроти Черкас і просто побути на самоті.

– Можеш поділитися власними досягнення у SUP? Наприклад, найбільш далека дистанція.

– Моїм найбільшим досягненням, певно, є те, що минулого тижня я, чи не вперше за це гамірне літо, ганяв із сином один на один – він на своїй дошці, я на своїй. Тоді я сказав: «Захар, коли ти виростеш, де ти будеш, чим ти займешся? Тобі ж подобаються Черкаси, вони ж такі красиві». А син відповів «Так, тату. Я буду до вас приїжджати, а чим я буду займатися… Напевно ж SUP, це ж круто, треба це далі розвивати і ти цим займаєшся, а я ж твій син, тож буду і я цим займатися!»

А найбільш далека дистанція… Мій особистий рекорд – не скільки зовнішній, скільки внутрішній – це 100 кілометрів за умовно світловий день. Я його здійснив три роки тому по річці Рось.

– Чим ти ще займаєшся, крім SUP-веслування?

– Я татко двох дітей. Це забирає в мене багато часу, тому що я намагаюся приділяти їм максимальну увагу. Крім того, я працюю інженером інтерфейсів.

– Які твої подальші плани в Черкасах щодо SUP?

– По-перше, не мої, а нашої команди. Тому що Dnipro SUP Team – це не лише Любомир Коломієць, а й Михайло Косяков, і Олександр Заруба, і Олег Зінченко.

Це і наші дружини, які терплять нас, нашу постійну відсутність, які відвозять нас іноді на авто чи забирають нас, миють нам термоси після заходів тощо.

Це кожен, хто приходить на заняття, бере весло й займається, хто приходить повторно й розповідає про нас друзям.

Насправді це таке дуже розмите поняття, адже наша основна мета не принести якусь комерцію в нашу кишеню і в наш дім, а збудувати міцну ком’юніті й показати, що Черкаси – це місто на воді й що ми одна велика команда.

Саме тому ми проводимо всі ці SUP-заходи. Так, часом вони комерційні, часом вони благодійні, але все це йде надалі лише на розвиток цього SUP-руху.

Спілкувалася Анна Сакун

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.