Майже рік як у Черкасах шиють тафтингові килими. Цією справою займаються Сергій та Ельвіра. Попри повномасштабне вторгнення подружжя реалізувало свій бізнес-план і стало єдиними в Черкасах і четвертими в Україні виробниками крафтових килимів. Вони вже виконали понад 160 замовлень, що переважно надходили їм з-за кордону. Черкаським бізнесменам під силу зробити те, що не змогли реалізувати досвідчені майстри з Америки.
Про закордонний ринок і внесок в українську економіку, техніку створення крафтових килимів і досвід заснування бізнесу під час війни подружжя Таморків розповіло “18000”.
“У нас був досвід, пов‘язаний із торгівлею, але як вести свій бізнес, ми не знали”
Сергій родом із Шостки Сумської області, Ельвіра – з Черкас. А познайомилися вони в 2014 році в Києві, коли працювали в одній компанії. Хоча чоловік за фахом технік та інженер мисливського господарства, а дівчина – біотехнолог, свою роботу вони пов’язали з продажем речей українських брендів у мережі. Сергій був керівником магазину, а Ельвіра – мерчендайзеркою, керувала відділом.
Переїзд у Черкаси подружжя планувало ще до повномасштабного вторгнення. Сергій каже, що це не пов’язано з відкриттям бізнесу: “Черкаси – комфортніше місто для життя в цілому, ніж Київ”.
– Столиця велика, багато часу займає логістика, а Черкаси, як невелика Оболонь, – оренда дешева, по місту можна швидко пересуватися, все в доступності, – вважає чоловік. – Мені більше подобається історія про децентралізацію, коли виробництво, бізнес з’являється в інших містах України, а не лише заповнює Київ.
Так Таморки переїхали в Черкаси, почавши власну справу.
– У нас був досвід у тому, що таке роздрібна торгівля, онлайн торгівля, як бути керівниками, проте, як вести свій бізнес, ми не знали, – каже Сергій.
“Чекати завершення війни – це втрата часу, особливо коли потрібно зміцнювати нашу економіку”
Ідея шити килими спала Сергієві на думку наприкінці 2020 року, але тоді подружжя займалося власним магазином одягу в інтернеті. До задуму виготовлення килимів вони повернулися наприкінці 2022-го.
– Попри те, що триває повномасштабна війна, я не бачив сенсу відкладати плани на потім. Ми живемо зараз і я не бачу критичних перешкод, які б мені завадили вести бізнес. Чекати завершення війни, на мій погляд, це втрата часу, особливо коли потрібно зміцнювати нашу економіку. Нині багато людей стали вимушеними переселенцям, їм також потрібна робота. Якщо в нас є можливість і розуміння, як зробити бізнес, дати людям місця, то треба це робити, – каже Сергій.
Фото: @roots.rugs
Ельвіра підтримала чоловіка, хоча зізнається, що відразу не розуміла специфіки роботи.
– Пам’ятаю, як Сергій мені каже: “А давай робити килими”. Я тоді здивувалася, бо уявляла традиційний спосіб виготовлення килима, де є ткацький станок і тому подібне, але погодилася, – пригадує з усмішкою дівчина.
Водночас Сергій уже вивчав технологію шиття. Каже, що в килимах бачив більше можливостей виразити творчість, ніж в одязі. На думку чоловіка, фантазію під час створення одягу обмежують принти, фасони чи крої, інколи справа в тканині. Тепер же Сергій разом із Ельвірою шиють килими будь-якої форми, використовуючи широку палітру кольорів.
Про перше замовлення: “Нас дуже підтримали друзі”
Перші крафтові килими подружжя шило у своїй квартирі. Починали з мінімальним стартовим капіталом. Придбали деревину, з якої зібрали раму. Нею й досі користуються у роботі. Також купили чотири метри тканини, пістолет, ножиці. Перше замовлення крафтовикам надійшло від друзів на килим із етнічними елементами. З цього ж заробітку подружжя придбало ще й пряжу.
– Нас дуже підтримали друзі. Вже перші килими, що ми робили, були під замовлення, – каже Ельвіра. – Ми купили проектор і намагалися вивести зображення двохметрового килима на полотно, навіть довжини кімнати не вистачало. Та в результаті вийшло гарно.
Фото: @roots.rugs
Подружжя пригадує, що на перший килим витратили близько двох тижнів. Другий, майже аналогічний першому, вдалося зробити швидше, менше, ніж за тиждень. Хоча він був більший і містив велику кількість деталей.
– Під час першої роботи нам тричі не вистачало пряжі. В мене були мокрі руки, бо я відчував відповідальність за цей великий проєкт – це вперше й страшно, – згадує, вже усміхаючись, Сергій.
Пів року Таморки працювали вдома, але розуміли, що потрібно розширюватися. Вільну кімнату знайшли у будівлі швейної фабрики. Нове місце облаштували меблями, невеликою кухнею, розставили необхідні інструменти, раму й стелажі для пряжі. Дотепер працюють тут. Виробництво килимів для подружжя – основна робота.
“Коли ми почали розвивати бізнес, подумав, що отримати грант було б чудово”
Зробити стрибок під час розвитку свого бізнесу сім’ї вдалося завдяки державному гранту “Власна справа”. Сергій розповідає, що про систему грантів дізнався ще в 2016 році.
– Тоді для мене все було неясним і страшним. А коли ми почали розвивати бізнес, подумав, що отримати грант було б чудово для збільшення потужностей, сировини. Ці кошти дозволили нам швидше розвиватися, – каже підприємець.
Попри те, що грант крафтовикам вдалося отримати з другої спроби, вони не зупинялися, а навпаки нарощували виробництво. Таморки запевняють: “Навіть якщо б ми не отримали грантові кошти, все одно б робили своє”.
– Перший грант із килимами ми подали навесні цього року. Нам відмовили, бо я неправильно порахував податки. Нині є можливість переподатися знову, тому змінив бізнес-план і переподав заяву, звіривши цифри, але не змінивши стратегію. І нам погодили ідею, – пояснює Сергій.
Щоб подати заяву на отримання державної допомоги, потрібно мати ФОП, скласти бізнес-план і зайти у портал “Дія”. Сергій із власного досвіду додає, що ще треба чудово розуміти свій бізнес, мати його візію й стратегію на найближчий час і бути в справі.
– Я все робив із “Дії” онлайн. Це все швидко й просто. Заповнити анкету, що є на сайті, нескладно. Більше часу займає заповнення гранту, хоча шаблон бізнес-плану тут також є, і, відповідно, презентація свого бізнесу: про що він, яка цільова аудиторія, на що витрачатимуться кошти, – пояснює підприємець. – Коли хтось дає кошти, вони мають повернутися. Розписуючи бізнес-план, треба розуміти відповідальність. Якщо ми як бізнес беремо гроші на сировину, ми маємо щось створити і податками це має повернутися назад у державу.
У межах гранту подружжя отримало 237 тисяч гривень. Їх витратили на сировину, обладнання та оренду.
Також читайте: Вигризати перемогу зубами. Як черкаський боєць підкорює спорт після тяжких травм.
Від ідеї до готового килима
Сергій та Ельвіра можуть створити майже будь-яке замовлення клієнтів. Навіть якщо сам замовник не знає, який килим він хоче. Крафтовики запевняють, що завжди намагаються допомогти клієнту чи то підібрати, чи то переробити світлину, за якою буде створений килим, врахувати його побажання і водночас проявити свою творчість. Обмеження є лише у розмірах килима увисоту – до двох метрів.
– Одне з найцікавіших і найважчих замовлень – це півень, за зображенням якого ми зробили килим. Люди звернулися до нас зі Америки, штату Арканзас, бо тамтешні майстри не хотіли братися за цю роботу, інші ставили високу ціну, – пояснює Сергій. – Нам надіслали фото титулованого півня, який виступає на змаганнях. Складність роботи полягала в тому, що на світлині кольори градієнтні, а ми мали їх чітко розділити.
Фото: @roots.rugs
Під час виробництва ролі подружжя також розділені. Сергій виконує грубу роботу: все, що пов’язано з обладнанням, технічним облаштуванням і він же шиє килими. Ельвіра відповідає за творчість: підбирає кольори, стриже килими, робить для них гарне обрамлення.
– Нам надсилають малюнок або ми його знаходимо, на планшеті змінюємо кольори за потреби, формуємо малюнок, із якого будемо робити килим, визначаємося з розміром. Потім одягаємо спеціальну тканину на раму, що стане основою килима, на неї переносимо малюнок за допомогою проєктора, але обов’язково його віддзеркалюємо. Обираємо колір нитки і працюємо пістолетом, – розповідає Сергій.
Чоловік пояснює, що пошиття килима – робота не з легких. Оскільки пістолет працює швидко, викидаючи на іншу сторону полотна пряжу, обрізаючи її або роблячи петлю. Тому треба вести прилад чітко по лінії малюнка, розуміти щільність килима, слідкувати, аби не плуталася пряжа. Далі килим клеять й наносять на його зворотній бік підкладку. Аби він висох, потрібно близко доби. Потім вишите зображення вирізають із тканини, що натягнута все ще на раму.
Переглянути цей допис в Instagram
– На завершальних етапах килим потрібно постригти, дістати пряжу, що заплуталася, деталізувати зображені елементи й відшліфувати, – розповідає Ельвіра. – Я займаюся цим, тому що мені подобається скрупульозна робота. Терпляче до неї ставлюся, бо розумію, що замовлення потрібно зробити ідеально.
Крафтовики використовують закордонну сировину, хоча купують її переважно в Україні. Тканина для тафтингу з маленькими щільними клітинками – китайська. Пояснюють, що в Україні є аналог, але використовувати її за призначенням незручно. Пряжа виготовлена в Туреччині, але придбана в магазинах Черкас і Одеси. Обладнання також іноземне.
“Ми налаштовані на експорт, щоб потім імпортувати зароблені гроші в Україну”
Килими з Черкас можна придбати на трьох онлайн майданчиках: з інстаграм-магазину, з українського маркетплейсу “Made with Bravery”, який створили під час війни, щоб допомогти українському виробнику знайти іноземного клієнта, або зі всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів “Etsy”. Завдяки останньому Сергій та Ельвіра знайшли закордонного покупця.
– Кількість замовлень змінилася, коли почали працювати на “Etsy”. До цього було складно, про нас не знали, бо ми були такі собі майстри: щось можемо, щось ще не вміємо. Водночас вихід на “Etsy” не дає бізнесу чарівну пігулку до заробітку, потрібно все одно робити влучні товари, знати цільову аудиторію, – розповідає Сергій.
Фото: @roots.rugs
Нині 95 % замовлень подружжя отримує з-за кордону. Кажуть, що такою й була ціль. Однак спершу за допомогою килимів планували популяризувати серед іноземців український орнамент, але очікуваного відгуку ця ідея не отримала. Так само не спрацював успішно таргетинг уже наступних продуктів серед українців.
– Тема тафтингових килимів в Україні нова. Вони більше декор, ніж функціональна одиниця в приміщенні. А за кордоном стилізувати своє житло додатковим килимом є більш звично, тому й відгук там більший, – пояснює бізнесмен.
Ще одна причина виходу на американський ринок для черкаських виробників – це імпорт коштів в Україну.
– Ми не хочемо образити українського споживача, але стратегічно налаштовані на експорт, щоб потім імпортувати зароблені гроші сюди, в країну. Це наша основна ціль. Ми не хочемо робити бізнес, прокручуючи гроші між українцями. Відразу планували продавати товар за кордон і залучати гроші в Україну, – каже Сергій.
“Ми більше завойовуємо світ, ніж намагаємось із ним конкурувати”
Сергій припускає, що в Україні близько п’яти основних крафтових виробництв килимів і водночас вони формують сміливу десятку кращих виробників світу.
– Ми не знаємо, чи є в Черкасах люди, які займаються подібною сферою. Але ті, про кого нам відомо, для нас колеги, а не конкуренти. Ми обмінюємося досвідом, йдеться про взаємодопомогу і це приємно, – каже Ельвіра. Сергій підтримує думку дружини й додає:
– Ми більше завойовуємо світ, ніж намагаємось із ним конкурувати.
Фото: @roots.rugs
Майже за рік ведення своєї справи Таморки вишили понад 160 килимів. Дивуються, що найчастіше клієнти замовляють килимок-монстеру. В їхньому асортименті є герої мультфільмів, рослини й тварини, абстрактні фігури й різні предмети. Також пригадують, що шили килим для військовослужбовця. Однак це чи не єдина робота Сергія та Ельвіри, пов’язана з російсько-українською війною. Подружжя має позицію – не паразитувати на темі війни.
Фото: @roots.rugs
– Щомісяця кількість замовлень збільшується. Хочемо мати стабільно десь 40 килимів у місяць. За розміром – це 40 квадратних метрів, як невелика кімната, – ділиться планами чоловік. – Із нинішнім досвідом на виготовлення середнього за розміром килима нам потрібно орієнтовно чотири години.
Унікальні 3D килими та замовлення з американської військової бази
Ціна крафтових виробів Таморків коливається від 28 доларів – це килим-підставка, до 370 доларів – це 3D килим.
– Трьохвимірний килим має різну висоту ворсу. Він зараз популярний і водночас унікальний. Цей продукт роблять одиниці: в Україні три майстри, ми четверті, а в світі може п’ять-шість людей. Водночас 80 % 3D килимів виготовлено в нашій країні, – розповідає Сергій Таморка.
Фото: @roots.rugs
Поки що найдорожче замовлення, яке отримували Сергій та Ельвіра, було на три килими за майже 900 доларів. До того ж підприємці не одразу дізналися, що шиють товар для американської військової бази.
– Коли відправляли посилку, звернули увагу на адресу штату, вона була дивна. Відправити замовлення з першого разу ми не змогли, спробували кілька сервісів і все одно отримували відмову. З’ясувалося, що посилка мала прийти на військову базу. Останньою вдалою спробою для нас виявилися відправка килимів із Укрпошти. Вона впоралася за 12 днів, – усміхено переповідає історію Сергій.
Як відповідальні підприємці Таморки частину зароблених коштів спрямовують Збройним силам України. Військо підтримують із особистих карток.
– Основні донати спрямовуємо здебільшого на різні проєкти “Повернись живим”. Коли був “Black box”, то я, мабуть, надсилав кошти чотири рази, щоб допомогти закрити збір, – каже Сергій. – У місяць це 10-15 % від заробітку, який ми отримуємо, а він постійно збільшується. Також доначу з твітера, де є спільнота, якій я довіряю.
Ельвіра ж зазвичай підтримує збори знайомих в інстаграмі:
– Я переважно доначу друзям. Гортаю сториз й підтримую тих, хто цього потребує.
“Якщо люди хочуть навчитися, вони знайдуть спосіб, як це зробити”
Нині Сергій та Ельвіра в пошуку контент-мейкера, який допомагатиме їм робити контент у соцмережах. А в подальших планах підприємців – сформувати робочі місця та стати одними з кращих крафтових виробників килимів у світі.
– Наш план – бути в п’ятірці популярних килимарів світу, серед тих, хто займається виробництвом тафтингових килимів вручну. Ми не рівняємось з Індією чи Туреччиною, які мають великі промислові виробництва. Поки що ми не там, але більшість українців вже у світовому топі, – каже черкаський підприємець. – Також хочемо створити побільше робочих місць й дати комфортні умови працівникам. Наше ставлення таке, що люди повинні отримувати задоволення від своєї роботи й працювати з відповідною заробітною платою.
Подружжя переконане, що найкращий спосіб розвитку – це самонавчання. Кажуть, що не боялися писати іншим майстрам зі своїми запитаннями: якщо не відповість один із них – відповідь знайдеться в іншого.
– Якщо люди хочуть навчитися, вони знайдуть спосіб, як це зробити, – зазначає Сергій Таморка.
Також читайте: “На фронті або ти, або тебе”: історія черкащанина, який втратив руку на передовій, а нині роздає повістки.
Хочеш читати більше позитивних новин на “18000”? Чи, можливо, більше розслідувань? Розкажи нам, чого тобі бракує в контенті нашого медіа – пройди анонімне опитування. Кілька хвилин твого часу = великі зміни для нас