Збройні Сили України продовжують чинити героїчний опір проти російської агресії на східному та південному фронтах. Кількість ліквідованих окупантів сягнула позначки у 30 000 осіб, – про це 28 травня повідомив Генеральний штаб ЗСУ.
Проте колосальні втрати особового складу та військової техніки не зупиняють загарбників, війна триває. А Черкаси продовжують виконувати свій тиловий обов’язок. У місті працюють локації, де кожен може долучитися до плетіння маскувальних сіток для наших захисників та внести свою лепту у нашу Перемогу.
Зокрема, Черкаський обласний молодіжний ресурсний центр перетворився на штаб створення маскувальних покриттів. Заглянемо у середину та дізнаємося, хто і як долучається до процесу.
Маскувальні сітки виготовляють в одному із кабінетів на другому поверсі. Після початку широкомасштабного вторгнення російської федерації в Україну люди тут самоорганізувалися. Ті, хто раніше відвідував Молодіжний ресурсний центр, звернулися до адміністрації із проханням використовувати це приміщення для волонтерських потреб. Саме з цього усе і почалося…
Спілкуючись із присутніми, розуміємо, що сюди приходять зовсім різні люди: як україно-, так і російськомовні. У ході розмови дізнаємося, що одна тутешня волонтерка родом з росії, проте давно живе в Україні і активно тут допомагає для наближення нашої перемоги.
– Я народилася в росії, у місті Омськ. У 1985 році моїй подрузі запропонували роботу в Черкасах на одному виробництві і вона покликала мене із собою. Так я переїхала в Черкаси, мені було 27 років. В Омську у мене залишилася сестра і племінниця. Ще маю брата, він із сім’єю живе у Москві. Зараз мені вже 64, я прожила в Україні 37 років, Черкаси стали мені рідними і ніколи не могла подумати, що через стільки років мені доведеться ховатися тут у бомбосховищі від російських ракет, – ділиться із нами Іда Таранцева.
Допомагають тут усі, хто має таке бажання. Як пенсіонери, так і молодь. Роботи вистачає кожному. Багато хто потрапив сюди вперше, просто принісши тканину, яку тут нарізають смужками і потім вплітають у сітки. Так сюди потрапила і Анастасія Побережська. Дівчина народилася у Черкасах, але тривалий час жила та працювала у Києві.
– Війну я зустріла у столиці, але залишатися там було небезпечно, тому на початку березня я приїхала додому. У Telegram я підписалася на волонтерський штаб, побачила, що тут потрібна тканина і люди для плетіння маскувальних сіток. 9 березня я принесла сюди деякі речі. Тут було неочікувано багато людей.
Вражена кількістю охочих долучитися до плетіння, дівчина навіть засумнівалася, чи потрібна тут її допомога, але тут на рахунку кожні руки.
– Я так собі подумала, якщо мене візьмуть, то залишуся. Мені одразу сказали: іди ставай! Я стала і почала плести. На початках я приходила кожного дня, але зараз уже рідше, тому що почалася робота, проте намагаюся ходити хоча б через день, – розповідає Анастасія Побережська.
Дівчина зазначає, що тканина і сітки тут потрібні завжди, адже ці матеріали є основою їхньої роботи. У березні більше працювали із чорними, коричневими та сірими тканинами. Тепер, коли трава та дерева розпустилися, використовують більше зеленого.
– Люди приносять, що мають: старі речі, штори, залишки тканин, у кого що є. Одного разу навіть принесли багато рудих мішків, але і вони пішли в роботу. Ми відбираємо тканини за якістю, потім все нарізаємо і безпосередньо, під час плетіння, міксуємо кольори. Важливо, щоб матеріли не були легкозаймисті.
Процес виготовлення тут поділяється на три основні етапи: нарізка тканини, безпосередньо плетіння та оброблення країв уже готової маскувальної сітки. Усіх новачків, які не вміють плести, тут навчають вже більш досвідчені волонтери.
Для Іди Таранцевої такий досвід теж був новим. Вона пригадує, як вперше сюди потрапила: «Я не могла сидіти на місці, склавши руки. Якось гортала стрічку у Facebook і побачила пост про те, що у Молодіжному центрі, що недалеко від мого дому, плетуть маскувальні сітки. Наступного дня прийшла сюди, мені показали як плести, проте мені не дуже сподобався цей процес. Тому я почала нарізати тканину смужками, довго займалася саме цим. Потім мені показали іншу техніку плетіння і я вже почала долучатися до обох процесів, залежно від настрою або від того, де не вистачає рук».
Від початку війни у цьому центрі вже виготовили більше десятка маскувальних сіток для наших захисників. Зараз одну сітку вдається створити приблизно за тиждень.
Наша розмова переривається, іще одна сітка майже готова. Її знімають із тримача і розкладають на підлозі, Руслана Науменко приступає до завершального етапу – оброблення країв.
– Так склалося, що я жила за кордоном і перед війною приїхала сюди. Оголошення про це місце я знайшла в інтернеті, потім зв’язалася із волонтером з цього центру, він мені розповів куди прийти. До плетіння сіток я долучилася ще на початку березня. Мені тут дуже сподобалося, дружня атмосфера, класні люди. Та й взагалі, я вважаю, що кожен, хто має вільний час, має допомагати країні чим може, – розповідає Руслана Науменко.
Вона зазначає, що така справа їй допомагає розвантажуватися від негативу, спілкуватися з новими людьми та відволікатися від новин. Під час перерви тут є можливість випити чаю чи кави, для цього тут є усе необхідне.
Тим часом інші жінки вже натягують на тримач нову сітку і продовжують плетіння. Серед них і харків’янка Галина Шевченко, яка була змушена покинути свій дім через російське вторгнення. Жінка разом із сім’єю тимчасово перебралася у Черкаси та взялася тут волонтерити.
– Ми з чоловіком та дітьми приїхали з Харкова до Черкас 12 квітня, розмістилися у знайомих. Я розпитувала тут у місцевих, де потрібна допомога, де я можу бути корисна. Про це місце мені розповіла знайома моїх доньок. Перший раз завітали сюди разом із чоловіком. Сьогодні я прийшла сама. У такому віці, звісно, втомлюємося швидше, але стараємося долучатися у міру своїх фізичних можливостей, – ділиться із нами пенсіонерка Галина Шевченко.
Вона та інші волонтери працюють тут, немов павучки, вплітаючи стрічка за стрічкою, допомагають нашим захисникам у протистоянні з ворогом, адже засоби маскування необхідні їм у цій боротьбі.
Іда Таранцева зазначає: «У березні приходило допомагати набагато більше людей, потім у когось почалося навчання, у когось – робота. Проте я стараюся ходити майже кожного дня і закликаю долучатися усіх, хто має хоча б кілька вільних годин у день або на тиждень. Війна продовжується, потрібно допомагати нашим захисникам, тому зупинятися не маємо права!»
Долучитися до плетіння маскувальних сіток у Молодіжному ресурсному центрі або принести тканину можна у будні з 10 до 18 години.
Також у другому корпусі Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького з 8:00 до 18:00.
Текст підготувала Анастасія Бут, фото Вероніки Чіпенко
Долучайся до телеграм-каналу “Шо там у Черкасах?”. Оперативно повідомляємо про повітряні тривоги і першими повідомимо про нашу перемогу
