У Кам’янці на Черкащині десятиліттями відзначали День пам’яті та примирення смолоскипною ходою
Традиція вшановувати пам’ять полеглих «живим» вогнем існує у багатьох культурах світу: від скандинавських вечорів пам’яті до європейської лампадної ходи. Вогонь уособлює очищення, тепло людської душі та світло, що не згасає навіть у найтемніші часи. Проте на Черкащині це загальнолюдське прагнення пам’ятати втілилося в унікальне для регіону явище — смолоскипну ходу в місті Кам’янка.
Щороку 8 травня, коли сонце сідало за горизонт, вулиці міста спалахували сотнями живих вогнів. Смолоскипна хода стала для кам’янчан не просто офіційним заходом, а справжнім обрядом єднання громад і поколінь, що дивним чином поєднав радянське минуле з європейською традицією пам’яті. Чому саме Кам’янка стала одним із чотирьох міст СРСР, де дозволили такий формат, як консервні банки стали символами скорботи та як місцева традиція виявилася пророчою для сучасної України — читайте у матеріалі «18000».
Факельна хода, яку чекало все місто
Жителька Кам’янки Світлана Малюкова була учасницею смолоскипної (чи як її називають місцеві — факельної) ходи з нагоди Дня пам’яті та примирення стільки, скільки себе пам’ятає. Це було єдиним, окрім Івана Купала, дійством у місті, яке збирало усіх: від школярів до пенсіонерів.
— У дитинстві нам дуже це подобалось. Батьки нам дозволяли трішки довшенько погуляти, тому що іде факельна, – пригадує пані Світлана.
На смолоскипну ходу збиралося усе місто. Фото: Кам’янська міська рада
Масштаб події підкреслювали навіть побутові дрібниці: Світлана з усмішкою згадує чергу до єдиного в місті кіоску з морозивом, яка в цей вечір могла розтягнутися на 50 метрів.
Як у Кам’янці готували смолоскипи для ходи
Увечері 8 травня близько 20:30, коли над містом починало сіріти, біля стадіону «Авангард» збиралася колона: діти, дорослі, студенти, ветерани. Люди готувалися до початку смолоскипної ходи. У руках учасників дійства тримали смолоскипи, чи як їх називали місцеві — факели. Їх спеціально для цього дійства виготовляли на машинобудівному заводі. Це були спеціальні залізні бляшанки з піднятими бортиками, надійно прикріплені до дерев’яних палиць. Вчителі роздавали дітям сухий спирт, який клали всередину бляшанки, і підпалювали його перед початком руху колони.
Ті, хто не мав заводських виробів, виявляли неабияку винахідливість.
— Коли машинобудівний уже не виготовляв ці смолоскипи, люди брали консервні банки й прибивали їх до такої дерев’яної ручки. Головне, щоб воно світилося, — розповідає пані Світлана.
Найбільш «елітними» вважали факели, що залишилися після весільних обрядів у відділі ДРАЦС — вони мали фігурні чаші та красиві ручки.
Колона людей у Кам’янці йде смолоскипною ходою. Фото: Кам’янська міська рада
З цими смолоскипами в руках хода йшла головною вулицею міста — Героїв Майдану у суцільній темряві або при вимкненому вуличному освітленні. Важливою частиною процесії були довгі масивні вінки, які заздалегідь плели з барвінку та сосни. Урочистою колоною люди несли ці вінки до обеліска Слави, де покладали їх до підніжжя пам’ятника на знак глибокої поваги та вшанування пам’яті полеглих воїнів, які виборювали свободу та звільнення України під час Другої світової війни.
Коли колона доходила до обеліска Слави (це шлях довжиною близько 300 метрів), розпочиналася офіційна частина – концерт, де виступали діти, декламували вірші, співали пісні. Завершувалося дійство салютом, який давали зі зброї місцеві мисливці.
Реконструйована вантажівка воєнних років у Кам’янці у 2019 році. Фото: Світлана Малюкова
В окремі роки атмосферу доповнювали реконструктори. Світлана пригадує відновлену вантажівку воєнних років, на якій люди у військовій формі та пілотках завмирали в ефектних позах, імітуючи сцени з життя солдатів.
Чому факельна збирала і школярів, і пенсіонерів
Пані Світлана пояснює, що якщо 9 травня ще мало ознаки «добровільно‐примусового» заходу, то 8‐го – на День пам’яті та примирення – люди йшли за покликом серця.
— Усі чекали цього свята, щоб зібратися і пройтися до цього обеліска, запалити факели. Наскільки це було феєрично для нас, — згадує жінка.
За її словами, це було чи не єдине міське свято, куди мешканці сходилися без жодних вказівок «зверху». Навіть ті, хто був зайнятий роботою, кидали всі справи, бо знали: на ході будуть абсолютно всі. З роками ця традиція перетворилася на особливу точку збору для колишніх однокласників. Світлана розповідає, що випускники, які роз’їхалися по різних містах, завжди намагалися приїхати в Кам’янку саме 8 травня, адже вечірня хода була найкращою можливістю знову зустрітися всім разом.
Коли кам’янчанка запрошувала знайомих з інших регіонів подивитися на це дійство, вони часто ставилися до її розповідей скептично.
— Тоді люди не зовсім могли повірити, що таке існує. А коли приїздили, дивилися, то казали: «А ми не вірили, і вас стільки людей збирається?», – пригадує вона.
Учасники процесії несуть вінок із сосни. Фото: Кам’янська міська рада
Багатьох дивував і той факт, що в Кам’янці відзначали пам’ятну дату 8 травня, хоча в усій країні тоді було заведено святкувати лише 9‐го. Світлана зазначає, що гості часто проводили паралелі з Європою, на що місцеві просто відповідали: у їхньому місті святкування особливе, воно починається восьмого звечора і плавно переходить у події наступного дня.
Востаннє факельну ходу у Кам’янці організовували у 2019 році. У 2020‐му почався ковід, а згодом і повномасштабне вторгнення, тож масові заходи заборонені.
Читайте також: Їхні імена закарбувались у назвах вулиць: учасники Другої світової війни, про яких знають у Черкасах.
Як Кам’янка стала одним із небагатьох міст СРСР зі смолоскипною ходою
Хоча сьогодні масштабні паради здаються невід’ємною частиною радянської історії, тривалий час після 1945 року 9 травня взагалі не було вихідним днем, а масові святкування фактично не проводилися, розповідає завідувач історичного музею Кам’янецького державного історико‐культурного заповідника Юрій Ляшко. У 1947 році за вказівкою Сталіна 9 травня перестало бути вихідним. Офіційно це пояснювали необхідністю «відбудовувати країну», проте історики вважають, що диктатор побоювався надмірної популярності бойових генералів та самоорганізації фронтовиків. Ветерани святкували цей день приватно, без офіційної помпи.
— Культ «Великої Перемоги» почав формуватися лише у 1965 році, коли Леонід Брежнєв прийшов до влади. Саме до 20‐річчя завершення війни 9 травня знову зробили вихідним, а в Москві провели перший за довгі роки масштабний військовий парад, – розповідає історик.
Брєжнєвській владі була потрібна нова потужна ідеологія («скрєпа»), яка б об’єднала народ і легітимізувала режим. Оскільки ідеали революції 1917 року поступово згасали, темою перемоги заповнювали ідеологічний вакуум.
Саме на цій хвилі «брежнєвської героїзації» у другій половині 60‐х років у Кам’янці й з’явилася смолоскипна хода як частина нового загальнодержавного плану вшанування пам’яті.
Оголошення в газеті «Трудова слава»
У кам’янській районній газеті «Трудова слава» про смолоскипну ходу писали ще у 1971 році:
«Цього дня, 8 травня, в районному Будинку культури були проведені урочисті збори представників трудящих, радянських і громадських організацій…Тепло зустріли ветеранів Великої Вітчизняної війни, які зійшли на сцену святкового концерту. Після закінчення — факельна хода до обеліска Слави».
Утім історик Олександр Мушта зауважує: попри те, що коріння ходи — у радянському минулому, для Кам’янки вона стала чимось значно більшим, ніж просто офіційним заходом.
За попередніми даними історика (які він пов’язує з архівними газетними вирізками), традиція бере свій початок орієнтовно у 1967–1969 роках. Це збігається з періодом, коли в СРСР почалася масштабна хвиля «героїзації» перемоги, що стартувала після 20‐річчя завершення війни (1965 рік).
Люди з лампадками збираються у місті. Фото: Олександр Мушта
Олександр Мушта висуває версію про те, що Кам’янка не випадково стала осередком факельної ходи. Згідно з документами, які він досліджував, існувало централізоване розпорядження з Москви.
— Передбачалося, що подібні смолоскипні шестя будуть проводити лише у чотирьох містах Радянського Союзу. Одним із цих обраних міст і стала Кам’янка, – розповідає історик.
На відміну від західноукраїнських традицій, де смолоскипна хода асоціювалася з національно‐визвольним рухом та постаттю Степана Бандери, радянська влада вкладала в цей захід інший зміст. Вогні смолоскипів мали символізувати «вогники пам’яті» за загиблими у війні проти нацизму.
Як Кам’янка почала відзначати 8 травня раніше за всю Україну
Як зазначає дослідник Олександр Вєтров (Олесь Вітра), вогонь завжди був символом очищення та пам’яті, проте в радянську жалобну естетику смолоскипна хода вписалася завдяки культу «Вічного вогню», що почав масово поширюватися у 1960‐х роках.
Поява цієї традиції безпосередньо пов’язана з газифікацією міста. «Вічний вогонь» з’явився біля обеліска загиблим воїнам, встановленого ще у 1961 році, лише після того, як у 1967–1968 роках до центру Кам’янки підвели магістральний газ. Саме з цього моменту в місті зародився звичай, який історик називає справді унікальним: проводити смолоскипні ходи саме 8 травня увечері. Олександр Вєтров наголошує на інтелектуальному корінні цієї ініціативи:
«Кам’янка – місто з багатими культурними й історичними традиціями… місцева інтелігенція та освітяни завжди тяжіли до створення красивих, театралізованих та емоційних традицій» – йдеться у дописі.
Формат вечірньої ходи обрали через його надзвичайний символізм, де «живий вогонь смолоскипів у темну пору доби символізує вічну пам’ять про тих, хто не повернувся з війни». Вибір дати — 8 травня — мав суто обрядове та логістичне підґрунтя. Поки 9 травня залишалося днем офіційних парадів та партійних звітів при денному світлі, вечір напередодні віддавали під щиру скорботу.
Парад 9‐го травня. Фото: Кам’янська міська рада
У суцільній темряві або при вимкненому вуличному освітленні колона рухалася головною вулицею міста, що додавало події особливої таємничості та урочистості. Завершувався марш траурним мітингом біля обеліска. Характерно, що смолоскипні ходи в Кам’янці організовували не як політичні чи військові марші, а як молодіжні заходи скорботи. Для радянської ідеології було важливо дати молоді відчуття «торжества і таємничості», проте для самих кам’янчан це стало справжнім «священним обрядом пам’яті та єднання громади».
Після Революції Гідності, коли Україна почала переходити на європейський формат вшанування жертв Другої світової війни з використанням символу червоного маку, стався історичний парадокс. Виявилося, що Кам’янка випередила загальнодержавні тенденції на десятиліття.
«Парадокс! Самі, можливо того не відаючи, кам’янчани ще з 8 травня 1968 року започаткували традицію проводити День пам’яті разом з усіма європейцями – 8 травня!» — підсумовує Олександр Вєтров.
Як різниця у часі створила дві дати перемоги над нацизмом
Пані Світлана Малюкова пригадує, як намагалася знайти документальні підтвердження дати виникнення ходи та спілкувалася з очевидцями. Одним із них був Василь Якович Кучер, якого за деякими джерелами називають ініціатором традиції.
— Я йому телефонувала, запитала, він сказав: що це все пам’ятає, підтвердив, що десь із 66–67-го року почалася хода. Головна мета – ушанування полеглих воїнів. Щодо дати смолоскипної ходи, то він сказав: підписано капітуляцію було 8 травня ввечері, тому за таким часом і відзначали, – переказує Світлана Малюкова.
Цю ідею Василь Кучер запозичив в іншому місті (назву якого, на жаль, не встиг уточнити) — там традиція з часом згасла, а в Кам’янці прижилася на десятиліття.
Будинок Карлсхорст, де був підписаний документ про капітуляцію Німеччини
Різниця між двома датами відзначення перемоги над нацизмом — 8 та 9 травня — виникла не через політичні розбіжності того часу, а через технічний фактор: різницю у часових поясах. Остаточний Акт про беззастережну капітуляцію збройних сил нацистської Німеччини було підписано у берлінському передмісті Карлсхорст. Це сталося пізно ввечері 8 травня 1945 року.
У документі було чітко зафіксовано час припинення вогню: 23:01 за центральноєвропейським часом. Відтак, коли годинники в Берліні, Лондоні та Парижі показували 23:01, все ще тривав вечір 8 травня. Відповідно, саме ця дата була зафіксована в офіційних документах західних союзників як День Перемоги в Європі.
Москва ж випереджала Берлін на дві години. У той самий момент, коли німці підписували капітуляцію, у столиці радянського союзу годинники вже показували 01:01 ночі 9‐го травня і ця дата на десятиліття закріпилася в соціалістичному таборі.
Чому нині головне гасло — «Ніколи знову»
Із 2023 року Україна остаточно перейшла на європейський календар. Тепер 8 травня ми відзначаємо День пам’яті та перемоги над нацизмом, а 9 травня — День Європи, що символізує єдність із демократичним світом. У європейській традиції акцент робиться не на тріумфі чи військовому параді, а на вшануванні пам’яті кожної людини, яка загинула у Другій світовій війні. Головне гасло цього дня — «Ніколи знову».
Чи пройде колона з вогнями центральною вулицею Кам’янки знову? Містяни вірять, що так. Адже традиція, яка пережила зміну епох, не може зникнути безслідно. Можливо, вже зовсім скоро, коли небо над Україною знову стане мирним, у вечірніх сутінках почується знайоме шепотіння натовпу, запахне сухим спиртом, а сотні маленьких вогників рушать до обеліска Слави. Бо поки горить цей вогонь — доти живе пам’ять.
Оля Ярмолич
Читайте також: Тринадцять Героїв України з Черкащини: розповідаємо про тих, хто нас захищає.
Читайте на сайті 18000: «Новини Черкаси» — що відбувається в місті та області. Без маніпуляцій та неперевіреної інформації. Підписуйся на телеграм‐канал 18000 | «Шо там у Черкасах?»