Усе взаємопов’язане. Від прагнення виразити свою унікальність до панічного відслідковування модних тенденцій, від прання одягу фосфатними засобами до токсичних комунальних стоків, від вдягання велюрових рукавичок до реалій повного знищення льодовиків.
Протягом останніх років українці не лише змогли але й вивели екологію в топ-тем сучасності. Держава приймає закони про заборону використання поліетиленових пакетів, у великих містах починає налагоджуватися система роздільного збору сміття, екоактивні люди створюють коворкінг-місця, а в парламент рік за роком пробують потрапити все нові “зелені” партії.
Проте є одна тема, яка попри всі намагання науковців та екологів довести масштабність згубних наслідків, вперто емоціонує в Україні на рівні нових завозів у секондах та продовжених “sale-днів” у торгівельних центрах. Це – фешн-індустрія.
Цікаве спостереження: теми екології та моди, як правило, не пересікаються під час обговорень. А втім, індустрія одягу займає почесну другу сходинку із забруднення довкілля, після промислового виробництва.
Трішки статистики – за даними World Resources Institute, для виготовлення однієї бавовняної футболки потрібно 2 700 літрів води (для розуміння – таку ж кількість води споживає людина протягом 2,5 років).
А для виробництва одягу щорічно виділяється від 330 мільйонів до 832 мільйонів тонн вуглекислого газу, цього достатньо для опалення та електроенергії від 31,6 мільйонів до 79,7 мільйонів будинків протягом року.
Тобто, люди настільки люблять футболки, що через це готові зіткнутися з дефіцитом різних видів ресурсів (тут, певно, варто нагадати про те, що українці вже живуть в екологічному борзі).
Цифри наводить на думку, що нині у світі панує неконтрольовані текстильне виробництво та утилізація. І вона цілком правдива, хоча й не точна. Тому що не лише текстильна галузь, а вся фешн-індустрія закалібрована продукувати якомога більшої кількості одягу.
Світова швейна та взуттєва промисловості виробили більше парникових газів, ніж це зробили Франція, Німеччина та Велика Британія разом узяті у 2018 р. Загальний обсяг викидів CO2 склав 2,1 мільярда тонн, це близько 4% від усіх глобальних викидів.
Пройшли ті часи, коли люди купували сорочку й носили її роками. У світі зростаючого попиту на одяг споживачі хочуть – і все більше можуть собі дозволити – новий одяг після того, як носили його лише кілька разів. Така модель стосунків зі своїм гардеробом називається fast-fashion або “швидка мода”.
Цілі бізнес-моделі багатомільярдних лейблів побудовані на передумові fast-fashion, забезпечуючи споживачів дешевим та швидким одягом через коротші цикли моди, ніж самі споживачі того потребують. Зазвичай, фаст-фешн бренди щотижня випускають нові колекції одягу, водночас, як звичайні лейбли – щосезону, тобто чотири рази на рік.
І тому, щоб урівноважити чаші терезів, провідні постачальники, дизайнери та власники брендів дедалі частіше звертають свою увагу на sustainable fashion (“стала мода”).
Ця ідея проявляється у трьох напрямах: дбайливе використання природних та людських ресурсів (reducing), повторне використання готових речей (reusing та upcycling), а також переробка відходів і речей для виготовлення нових (recycling).
Щоб задовольнити завтрашній попит на одяг інноваційним способом, компаніям потрібно буде робити те, чого вони ніколи раніше не робили: розробляти, тестувати та інвестувати в бізнес-моделі, які повторно використовують одяг і максимізують термін його використання. Для компаній, що займаються виробництвом одягу, настав час порушити роботу або бути зруйнованою.
Однак, покликана стати рушійною силою свідомого споживання, “стала мода”, нині переслідує практично неможливий ідеал. Адже нині ресайклинг можливий лише для 1% світового вживаного текстилю, а бренди, які повністю виготовляють одяг із перероблених матеріалів займають винятково крафтову нішу.
Великі модні бренди рідко володіють або безпосередньо контролюють свій ланцюг поставок, від джерел сировини до виробництва тканин. Це означає, що робота з досягнення кліматичних цілей, до яких бренди все більш амбітні та публічні, має відбуватися на рівні, який вони безпосередньо не контролюють. І більшість цієї роботи вимагає дуже значних довгострокових інвестицій.
Нині майже всі модні бренди, від мас-маркету до люксового сегменту, клянуться, що вони ставлять екологічність як фундамент своїх стратегічних планів. Майже на всіх їхніх веб сайтах є звіти ESG (екологічні, соціальні та урядові) розміром із невеликі книжки. Керівники вимагають говорити про те, як вони розвивають свій бізнес для боротьби зі зміною клімату. Багато обіцянок лунає про забезпечення належних умов праці в малорозвинених країнах.
У 2018 році РКЗК ООН (орган ООН зі зміни клімату) оприлюднив Хартію фешн-індустрії щодо кліматичних дій із обґрунтованими цілями для фешн-індустрії, який містить мету досягти нульових викидів вуглецю до 2050 року. А минулого року на COP26 у Глазго, група оновила його, щоб відобразити потребу скоротити вдвічі викиди до 2030 року; нині близько 150 брендів і допоміжних організацій підписали.
Та не все так однозначно. Справа в тому, що за передбачені 10-20 років для досягнення помітного екорезультату планета може буквально захлинутися в тоннах одягу. Тож марно сподіватися, що бренди з усім розберуться, варто лише почекати. Практичним виходом із ситуації вже зараз є зменшення виробництва та споживання одягу – slow fashion або “повільна мода”.
“Повільна мода” – це течія за раціональне споживання, яке закликає фільтрувати свій гардероб, насичуючи його якісним одягом. Підтримка локальних брендів, перевірка складу будь-якого купленого продукту, ретельний догляд гардеробу та навіть скорочення прання – усе це найголовніші складники slow fashion.
Однак тут теж можуть виникнути певні труднощі. Адже цей рух передбачає мінімізувати оновлення одягу, надаючи перевагу капсульним, довгостроковим речам. Хоча це не означає повну відмову від модних тенденцій, але це вже точно вибір між слідуванням за постійними трендами та розуміння наслідків тих рішень, які людина приймає.
Психологиня, докторка психологічних наук Інна Лук’янець зазначає, що постійне відслідковування модних тенденцій та залежність від шопінгу може бути прозорою ознакою не пропрацьованих психологічних травм чи вираженням низької самооцінки. Водночас, прагнення приналежності до певної групи чи соціального пласта населення, яке людина вважає модним, – свідчить про вагоме значення, яке вкладає суспільство в моду та стиль.
Тож, якщо вибір одягу може прямо відображувати морально-психічний стан людини, а постійну відповідність модним трендам – стану суспільства, чи можна вважати результати роботи фешн-індустрії одним із відображень культури цієї епохи споживання?
Адже нині навіть мода може бути частиною рівняння відповідальності життя на цій планеті. І навіть, можливо, розглядаючи ці виклики як творчі перспективи, а не тягар. Особливо для брендів: обмеження часто породжують нові способи мислення та дизайну.
Тому що, зрештою, справа не лише в одязі. Це особисте.
Підготувала Дарія Прудіус