Днями повернувся зі своєї подорожі в Китай. Вирішив поділитися добіркою речей, які найбільше вразили в цій країні
Великий розрив між багатими і бідними
Для багатьох людей риба на столі – це показник достатку і розкоші. Тож риба в Китаї – це символ багатства.
Поєднання краси природи та урбаністики
Краса природи і водночас краса урбаністичного міста дуже органічно поєднуються у цій країні. Велику кількість парків на основі природних ландшафтів створено на тлі великого запиту у китайців до простого відпочинку від робочих буднів.
Трудолюбивість і вміння її монетизувати
Відношення до бізнесу і бажання заробляти – у цьому китайці справжні самураї! Вони дуже хочуть і можуть заробляти за рахунок своєї самовіддачі своїй справі.
Бачать радість у простих речах
Відношення до здорового способу життя і спроможність отримувати задоволення від простих речей. Наприклад, вправи з гімнастики і танці на вулицях міста. Думаю, це пов’язано з тим, що країна комуністична. Складно судити, це результат маніпуляції влади чи справжні бажання населення. Хочеться вірити, що таки останнє.
Головні поразка і перемога
Результат великих зрушень у прогресі за рахунок масовості населення – це перемога і поразка жителів Китаю сьогодні. Можеш поставити питання одному китайцю, не встигаєш оглянуться, як відповідь тобі дають уже семеро. Не забуваймо, що лікарню в Ухані для лікування хворих на коронавірус збудували за чотири дні. З іншого боку, чи міг би смертельний вірус так масово поширитися в інших країнах?
Окремо про ситуацію з коронавірусом, а також відношення населення до нього. По суті, воно змінювалась у мене на очах.
Фото автора блогу
Варто розуміти, що подібне в Китаї – не вперше. Тож деякі жителі ходять у масках і жартують на цю тему в стилі фільму “Оселя зла”.
Для мене ситуація з вірусом змінювалась паралельно з висновками офіційної статистики.
Перший день паніки: ти виходиш на вулицю. Всі в масках. А самі маски вже відсутні в аптеках.
Другий день – усі парки, банки і ТРЦ закриті.
Третій день – регулярне вимірювання температури скрізь, де це тільки можливо. Порожні вулиці, по яких неможливо було пройти ввечері. Цікаво було спостерігати за людьми, які прилетіли пізніше і для яких це було вже нормою.
Четвертий день – ріст смертельної статистики і моє бажання покинути цю країну. А ще думка про цих цікавих людей, з якими мені пощастило познайомитися в Китаї і яким нікуди тікати. Адже лихо сталося в їхній країні.
Володимир Браім, черкаський підприємець
