«Черкаський опір»: фарш із політики, хайпу, неточностей і проваленої комунікації

Не секрет: ментально зумовлено, що в українцях емоційне переважає над раціональним. На цій простій істині в нас будуються не лише кухонні плітки, а й виборчі кампанії та часто робота ЗМІ.

Власне, до чого я. До пояснення мотивації дій черкаського міськвиконкому та подальшого гіпер-хайпу на цій темі.

Фото UA: Черкаси

Отже, по порядку.

  1. Рішення міськвиконкому суто політичне і грає на емоціях.

Місцеві вибори на носі. Черкаські політики, як будь-які інші, мають перед собою дві мети: обратися та переобратися на наступний термін. Нині чинний склад міськвиконкому був сформований у лютому 2018 року. Його поява – плід реалізації міжпартійних домовленостей у міській раді. Тоді взимку відбулося переформатування більшості. Партія «Свобода» через домовленості в Києві підставила плече допомоги меру від “Батьківщини” Анатолію Бондаренку, над яким нависла сокира імпічменту. Взамін за таку джентльменську допомогу представники цієї партії отримали крісла заступників та місця у виконкомі на громадських засадах. Таким чином на сьогодні із 11 членів комітету – 7 є представниками партій «Свобода» та «Батьківщина», які також перебувають у коаліції і в депутатській залі, ще 2 – представники лояльної до мера партії “Національний корпус”.

Передвиборча соціологія, яка взимку гуляла в Черкасах, поки що, звичайно, має небагато спільного з майбутніми реальними розкладами електоральних перспектив у місті. Проте певні контури вона все ж вимальовує. Так, шанси «Свободи» переобратися до міської ради знаходяться в районі нуля. «Батьківщина» певну підтримку в місті має, скоріше за все буде представлена у новій міськраді, проте пріоритетним для партії завданням було і є збереження мерського крісла під сідницями Анатолія Бондаренка. А тут все далеко не так однозначно. Поки «Слуга народу» не засвітили хоча би потенційного кандидата на виборах мера міста, Бондаренко є відносним фаворитом вподобань містян. При цьому соціологія чітко вказує, що Анатолій Васильович з великою долею вірогідності програє кандидату-опоненту в другому турі, незалежно від його імені.

Це зумовлено високим антирейтингом чинного мера. Для його формування Бондаренко плідно працював усі 5 років. Легкі маніпуляції із інтернет-пошуковиком допоможуть вам, шановні читачі, віднайти у «всесвітній павутині» не один десяток журналістських матеріалів про каденцію Бондаренка: наприклад, про роздачу землі у елітному мікрорайоні, про епопею з багатомільйонним ремонтом головної вулиці міста, про справу з можливим незаконним збагаченням, про підозри від прокуратури, про таємну сесію міськради, де розділили 200 мільйонів і багато іншого. Є й такі близькі серцю простих черкащан обіцяні і омріяні «справедливі тарифи» (вірніше їх відсутність), інформаційну війну щодо яких мер з тріском програв опозиції. 

4315253118266722474504358086192351891947520n

Фото – vikka

Сам період карантину – не виняток. Ще менше місяця тому наш герой похнюплено сидів на брифінгах та вимагав поліцію жорстко реагувати на порушення карантину, бо вірус – це, цитую, ”найскладніша ситуація з часів існування світу”. А вишня на цьому торті – звичайно, придбання за 5 мільйонів грошей резервного фонду дорожнього  пилососу в період епідемії. На сесії Бондаренко пояснив його необхідність – “обеззаражуючою” функцією. Треба, так треба.

Так ми плавно підійшли до мотивів дій виконавчого комітету. Його рішення щодо карантину – це спроба зробити політичних балів а) для перемоги Бондаренка в мерських перегонах без другого туру; б) для появи хоча би теоретичних шансів ВО «Свобода» пролонгувати своє перебування в просторій залі на Шевченка, 307; в) для подолання партією НК п’ятивідсоткового бар’єру. 

Варто розуміти, що в основу політичного популізму закладена ключова економічна істина: попит породжує пропозицію. Наш народ втомився від карантину і активно педалює версію, що коронавірус – це фікція. Так-так, саме той «народ», який місяць тому оголив полиці супермаркетів, реактивно пройшов перехід з крайності в крайність, і страх змінився на безпечність. Відносно низька смертність від вірусу у статистичному вираженні швидко повернула всіх до реальних потреб. 

Переорієнтувавши ніс за вітром та спираючись на людський запит, міськвиконком ухвалив рішення про послаблення карантину напередодні травневих свят. Кожному своє: комусь політичні бали, комусь – шашлик, бо віруси тимчасові, а інтереси – вічні.

  1. Формально міський голова не має жодного відношення до рішення, яке ухвалив виконком.

Анатолій Бондаренко пішов у відпустку 23 квітня і перебуває в ній досі. На засіданні міськвиконкому, який ухвалював рішення щодо карантину о 12-й годині 30 квітня, він був відсутнім. Рішення підписав заступник міського голови Ігор Волошин, який головував на тому засіданні.

Ввечері виконком зібрався під дощем під акомпанемент грому на східцях міськради. Таким чином в мерії вирішили додати драматизму та спецефектів і відхилити вимогу обласної комісії ТБНС щодо приведення рішення виконкому у відповідність до постанови Кабінету міністрів. Ідея цієї епічності належить самому Бондаренку, який перебуваючи у відпустці, продовжував “турбуватися” про життєдіяльність міста.

Головував знову Волошин, Бондаренко участі в голосуванні не брав. Щоправда Волошин таки надав йому слово, і Анатолій Васильович проголосив, що готовий відстоювати рішення в судах. Звичайно, що готовий, підписав же Волошин, а не він.

На цьому роль і вклад Анатолія Бондаренка в ухваленні резонансного рішення закінчується. Зрозуміло, певний “шум” від цього очікувався, проте його розмах навряд хтось спрогнозував. 

  1. Героїзація мера – справа рук центральної влади.

Одного прекрасного дня Бондаренко, як то кажуть, прокинувся знаменитим.

Тут йому треба по доброму потиснути руку (можна без рукавичок, карантин послаблено) представникам центральної влади за тотальний комунікаційний провал. Цьому може бути два пояснення: цілеспрямовані дії\вражаючий непрофесіоналізм.

Отже, наступного дня міністр Аваков з якоїсь радості пише незрозумілий твіт про Бондаренка, а президент персоналізовано звертається до нього у відео. Як так? Для чого? Не хочеться тут будувати теорію змови і проводити паралелі між партійністю Арсена Борисовича і Анатолія Васильовича, але чому влада «персоналізувала» рішення черкаського виконкому? Чому замість заяв про колективну безвідповідальність і самоуправство в славному місті на Дніпрі, всі “заслуги” приписали міському голові, який до того рішення ніяким боком?

Відео – Прочерк

Що було далі – всі бачили і знали. Міський голова Черкас, до цього широковідомий у вузьких колах, подібно до героя Патріка Свейзі осідлав хвилю. Інформаційну хвилю. Бондаренко, який менше року тому говорив Зеленському, що «накази президента не обговорює» (ВІДЕО), записав люте відеозвернення до глави держави і понеслося. Якщо раніше найбільш відомими фразами чинного міського голови були «плитка – це нормально» і «просто підняв», то тепер «Черкаси – чинитимуть опір». Необдумані заяви від влади та подальший хайп у ЗМІ за добу перетворили Анатолія Васильовича із місцевого надбання в національного героя. Звичайно, історія з погрозами\репресіями\і тому подібними переслідуваннями додаються. Героя роблять героєм його антагоністи. Ця істина відома деяким соратникам Анатолія Васильовича, які своїм принципам (точніше їх відсутності) не зраджують. Так що про погрози і тиск також було повідомлено: ніщо не нове на землі.

До речі, є ще одне питання щодо комунікації. Звичайно, вона провалена не лише по відношенню до мера Черкас. Вона бурить дно вже давно і свіжа історія навколо ресторану нардепа Тищенка – це черговий замах лопати в процесі самозакопування. Чому не влаштували показову порку? Ну, типу покарати\оштрафувати хоча б для виду? Запит на принцип невідворотності покарання нікуди не подівся з часів виборів, не уявляю, як цього можна не розуміти.

У результат всього вище зазначеного, плюс подекуди неграмотної роботи ЗМІ всі піар-дивіденди від рішення персонально отримав мер, який навіть за рішення не голосував, іншим – хіба крихти зі столу. У контексті подальшого всеукраїнського розголосу ні “Батьківщина”, ні “Свобода”, ні “Національний корпус” не згадуються, а Анатолія Васильовича більше асоціюють із абстрактною “партією мерів”. Цікаво, як це подобається Юлії Володимирівні?

  1. Тимчасове явище і нічого більше.

Українське суспільство особливо спрагле до героїзації та іконізації. У важкі часи (а вони в нас завжди такі) люд потребує позитиву. Цей люд втомлюється від новин про те, що все погано (а 2020-й підкидає таких приводів дай боже), і в пошуках мінімальної розради ліпить героїв із першого, що потрапляє під руку (і часто це не глина). Через такий геройський конвеєр лише за останні роки пройшов не один десяток людей. Від Порошенка до Зеленського, від Савченко до Саакашвілі, від “мера Генічєська”, до “мера Конотопа”. 

Оскільки серйозного покращення в будь-якій сфері життя країни поки очікувати не варто, соціум і далі плодитиме та героїзуватиме. Інформаційна хвиля виноситиме героїв на гору за секунду до того, щоб пережувати. Не думаю, що з цією історією буде інакше.

Інстаграм міського голови

Людям треба герої, подвиги і позитивні емоції. Їм не треба елементарний фактчекінг, а інколи й здоровий глузд. Так країна отримала шостого президента, так “мер Черкас” став знаменитим. 

Підсумовуючи написане, варто відкинути лірику і гумор. Що маємо у сухому залишку? Кейс з “Черкасами, які чинять опір” – це доволі небезпечний прецедент не тільки в плані здоров’я і безпеки людей, а й територіальної цілісності країни. Наразі у влади не так багато можливості для маневру, але ця можливість є завжди.

Черкащанам же хочеться побажати насамперед терпіння. Наразі важко уявити, на що здатна фантазія промерських сил, які намагатимуться якось інформаційно підігрівати з часом угасаючий інтерес до Бондаренко. Останній фейк із Нацгвардією на вулицях Черкас ніби промовляє: тримайтесь, далі буде.

Що ж до ставлення до карантину, то радив би прислухатися до думок медиків, а не політиків. Не хворійте, і героїзмом теж.

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.