Моє дитинство пройшло на колесах. У підлітковому віці казати цю фразу було весело і дотепно. Зараз – ностальгічно і є над чим подумати в контексті урбаністики)
У дворі 5-поверхівки, де жили мої бабуся і дідусь, з усіх можливих атракцій для дитячого дозвілля був лише прямокутник землі, огороджений покришками від шин. Саме на цих колесах я вчилася ходити, стрибати, бігати. Спочатку за руку з дорослими, потім сама, потім передавала це вміння меншим дітям нашого двору. В інших дворах середини 90-х бувало цікавіше. Там тобі і ракета, на яку неможливо залізти, бо сходи зламалися, і каруселька, яка то крутиться, то не крутиться, бо застряє в піску, і скрипучі гойдалки з прогнившими дерев’яними сидіннями. Дитинство – золотий час, як не крути.
Я не дуже любила ці майданчики в дворах, не було особливо за що їх любити. Зате інші міські простори Черкас я обожнювала і чекала на кожну нову зустріч із ними.
ТОП урбан-локацій мого дитинства був таким:
- Берег Дніпра в усі пори року, крім літа. Коли там мало людей і можна збирати мушлі, бігти по мокрому піску далеко-далеко, бо кінця-краю не видно, ходити взимку по льоду, а весною дивитися на перші котики на вербі і як крига тане.
- Дитячий парк у центрі. Черепаха, павич, фонтанчик з мозаїкою – думаю, саме вони вплинули на мою любов до поєднання кольорів. Бо смальта на них справді неперевершена по кольору. Місток, на який можна забігати і під яким можна ховатися, сцена, де можна уявляти себе як не народною, то хоча б заслуженою артисткою України). Дерев’яні скульптури героїв казок, багато тіні, лавочки з керамічними звірами на краях. Тут я гуляла нечасто і щоразу це була справжня пригода.
- Парк, що тоді був “50-річчя”, а нині – “Сосновий бір”. Тут можна було піднятися на саму середину мосту закоханих і дивитися на Дніпро, наматися розгледіти на іншому березі нашу дачу в Чапаєвці, хоча це й неможливо. Або дивитися вниз на розбиті келихи з-під весільного шампанського, які раніше було модно кидати з мосту) Сидіти біля ставка з Русалкою, де можна побачити і рибку, і жабку, звісно, якщо в ньому є вода, бо так бувало не завжди. Просто гуляти, наче в лісі, збирати жолуді, годувати білочок. Для міської дитини – це чисте щастя.
- Збирати абрикоси у провулках приватного сектору. Завжди дивувалася, як це такі хороші абрикоси нікому не треба. Нащо люди посадили їх і тепер не збирають. Цей абрикосінг я любила і за процес, і за результат. Величезна гора відбірних золотистих, різних сортів і розміру. І з’їсти треба обов’язково все одразу, бо то такі абрикоси, що не полежать до завтра.
- Дитячий парк на Митниці і річковий порт. Це комбо, бо дорога від дому до річпорту була через парк, а там і три гірки, одна вища за іншу, і казкові палаци з сотнею сходинок вверх-вниз, і величезний дерев’яний собака, на якого я любила вилазити, поки там не завелися оси і не зробили собі гніздо. І дерев’яний дракон, в якого невідомо скільки було спочатку голів, бо я застала тільки три, потім дві, потім… А після парку дорога на річпорт, де причалив величезний корабель і матроси в формах гуляють, як в кіно. І сама будівля порту – теж здавалася казковим замком.
Може здатися дивним, що в цьому переліку немає ні гірок, ні гойдалок, ні батутів, хоча до них я ставилася з величезною повагою і інтересом. Але місця, де я справді любила бувати зі старшими чи потім вже сама з друзями – це точно не дитячі майданчики.
І тут питання: чи це зі мною було щось не так, чи щось не так з тими дитячими майданчиками, які спеціально навчені люди створювали і створюють для дітей в Черкасах.
З першим питанням я, за потреби, не соромлюся звертатися до психотерапевта, а з другим – звернулася туди ж). Бо питання просторів для дітей, які б їх дійсно розвивали – виходить за межі міського дизайну і потребує глибшого погляду.
Я спитала у психотерапевтки Олі Чі, як міський простір впливає на формування дитини і яким має бути місто, щоб задовольняти потреби розвитку дітей різного віку.
І ось яку відповідь отримала.
Простір назовні і внутрішній простір (зазвичай у нас кажуть внутрішній світ) віддзеркалюють одне одне. І якщо доросла людина відповідає за себе особисто і може змінювати оточуючий простір так, щоб він відповідав внутрішньому, наприклад, облаштувати житло чи подвір’я на свій смак. То для дитини більшу силу має інший напрямок віддзеркалення: те, що назовні, надає форми і виразності тому, що всередині. Простіше: вулиці, дерева, люди, шум, запах, пори року, предмети побуту – за допомогою образів усіх цих явищ дитина вчиться описувати себе, свій внутрішній світ. Таким чином, можна вважати, що міський простір робить для дитячої особистості ту саму справу, що і її людське оточення, від батьків до продавців у магазині. Місто каже дитині, хто вона і яка вона є, дає назви, форми, характеристики її внутрішньому світу.
Світ говорить до дитини найближчою до неї мовою і найближчим оточенням. Безпека, естетика, ергономіка, екологічність найближчого середовища стають для дитини характеристикою світу в цілому. На кожному етапі дитячого життя міський простір відповідає на питання, що випливають із завдань розвитку дитини.
3-6 місяців: дитина отримує перші власні уявлення про часопростір, спостерігаючи світ з (маминих) рук. Місця в світі ось стільки, швидкість і якість пересування ось такі, навколо буває шумно і світло, а буває тихо і темно, і так далі.
Головна вимога до міського середовища – умови для прогулянок пішки в комфортному візуальному й звуковому режимі для мами/іншої людини, що дбає про маля. Можливість для дитини спостерігати як природне, так і специфічне рукотворне середовище, в якому вона житиме. Дитина віддзеркалює внутрішнім простором те, що бачить і відчуває зовні, і це закладає основу адаптації для майбутнього самостійного життя.
Важливо мати простори, де буде комфортно та цікаво гуляти мамі (іншому дорослому) з малюком на руках
6-9 місяців: дитина прокладає перші автономні маршрути в часопростір, бо починає повзати. Формуються фундаментальні висновки про дружність, доступність, безпеку середовища.
Вимоги до міського простору: наявність поверхонь, якими дитина може пересуватися плазуючи, наявність предметів для опори й зміни положення тіла, наявність предметів для дослідження. Характеристики предметів такі ж, як і вимоги до середовища – екологічність, естетика, інформативність, варіативність використання.
Важливо, щоб у місті були безпечні поверхні, придатні для повзання
9-18 місяців (1,5 роки): дитина починає пересуватися більше вправно на чотирьох, а також починає ходити. Усі вимоги попередніх етапів зберігаються, але тепер це стосується вже не десятка квадратних метрів, а сотні. Важливо, що піднімається і планка по вертикалі. Дитина дістає все вище! Виростають вимоги до варіативності й інформативності простору. Важливо, щоб середовище, з яким взаємодіє дитина, було включеним в природне середовище існування сім’ї. На другому році життя важливо, щоб дитина могла наслідувати своїх дорослих, ставати схожою на них. Тобто міські простори для дорослих мусить бути готові приймати дітей, ось так.
Важливо, щоб дитина проводила час з дорослими в міському просторі і повторювала їхні щоденні дії
1,5-3 роки: період спрощення вимог до безпеки і період, коли діти навчаються маневрувати у просторі. Міський простір має давати дитині можливість для регулярної, різноманітної моторної активності й маніпуляцій з предметами. Діти все ще потребують можливості негайного доступу до своїх дорослих, проте вже можуть бути тривалий час зайняті собою. Дуже актуалізується потреба у просторі, що дозволяє і дорослим, і дітям почуватися комфортно і мати паралельну активність.
Важливо, щоб діти самостійно гралися з різними предметами, а батьки були поряд і могли займатися своїми справами
Після 3 років дітям необхідний простір, в якому вони можуть розміщувати і свою фізичну активність, і свою уяву. З’являється потреба модифікувати простір, створювати його самостійно. Можливість проявляти себе активно, переосмислювати, відміняти, привносити. На цьому етапі українське міське середовище демонструє, зазвичай, вже глибоку кризу.
Важливо, щоб діти могли самі змінювати елементи міського простору для своїх активностей
Тінейджери: їм потрібні повноцінні умови для фізичної активності і – про що практично не дбають дорослі – затишок для тривалого спілкування, можливість спілкуватися досхочу без прямого спостереження дорослими. Просторових рішень, що відповідали б двом групам таких різних вимог, критично бракує. І це вже проблема, що виходить за межі України. Результатом відсутності таких просторів у місті стає вандалізація та інші прикрі речі. Тінейджери протестують, тому що їх не взято до уваги!
Важливо, щоб в місті були простори для фізичної активності та спілкування підлітків
Бачимо, що місто формує дитячу особистість, починаючи від народження. Місто говорить дитині про те, чи безпечний цей світ, чи дружній, чи є в ньому місце для дитини загалом. Місто формує смак дитини, її уявлення про красиве і потворне, зручне і незручне. Місто дає простір для втілення дитячої фантазії та творчості. Від того, наскільки якісні умови нашого міського простору, залежить, які діти в ньому виростають.
У наступному блозі розповімо, що ми можемо зробити швидко і дешево для розвитку міського простору, аби він розвивав наших дітей. Мова піде безпосередньо про Черкаси, з надією на активне запозичення іншими містами.
Даша Подолян, керівниця Промолоді, мама двох
Оля Чі, процесуально орієнтована терапевтка, фасилітаторка, мама трьох
Дуже актуальна тема, дякую авторам, що розкриваєте світ з “невидимого” боку. На перший погляд – майданчики дитячі є, тренажери також монтують, але маємо враховувати усі потреби дітей. А щодо підлітків – то більшість взагалі полишені на смартфони і вулицю.