Фото з допису Вікторії Феофілової
Люди в Україні живуть переважно із усвідомленням того, що нас щодня намагаються вбити. У нас є додатки, в яких ми слідкуємо за тим, звідки летить до нас смерть. Ми читаємо в новинах, кого з нас їм вдалося вбити сьогодні. Але точно розуміємо, що цього їм недостатньо – вони хочуть усіх. І кому пощастить пережити сьогоднішню ніч – невідомо…
Я думаю про це під волання сирени. Вона сигналізує черговий етап спроб масового вбивства українців. Напочатку було доволі дивно усвідомлювати, що тобі намагаються вкоротити віку істоти, яких ти ніколи не бачила і не побачиш. Що їм, зрештою, все одно хто ти, що ти робиш, якою мовою говориш, які книжки читаєш, але +1 у статистиці вбивств їх безумовно порадує. Тепер це вже не дивує – це просто буденність, як дощ чи бруд.
Не знаю, чи є у світі інші люди, які настільки примирилися зі смертю, але при цьому настільки люблять життя. Ми як ця береза – схилені важкою долею, обгризені курва бобрами, але зеленіємо і радіємо кожному промінчику сонця кожного нового дня.
Допис Вікторії Феофілової у фейсбуці
