Ця війна почалася не через політиків. Ця війна сталася через мільйони людей, які “поза політикою”.
Людей не цікавить, хто саме і для чого подає їм млинці на лопаті, аби подавали та ще й під патріотичні пісні. Які не готові визнати свою відповідальність навіть за власне життя, бо винні не вони, а “ці ворюги”. Бо вони “маленькі люди” які завжди за добро і мир, а якщо виходить ху*ня і війна, то винні “великі люди”. А якщо дивитись у віконце на троянди, то можна навчитись не помічати сморід сміття (і пофіг, що його не вивозять), а якщо гучніше включити музику, то можна не чути, як сусід гамселить жінку (бо поліція все одно не приїде).
Але політики завжди роблять рівно те, що їм дозволяють. А люди “поза політикою” дозволяють усе. І якщо довго все дозволяти, то інколи буває надто пізно прокинутись (як в Білорусі), а можна не прокинутись зовсім (як у Росії). Як наслідок, ми можемо спостерігати, як 140 мільйонів людей занурюються в безодню, намагаючись втягнути туди побільше навколишнього середовища (бажано – увесь світ).
Хочу вірити, що принаймні в Україні після перемоги оцю позаполітичну мантру забудуть усі – артисти, спортсмени, вчителі і робітники заводів. Що необхідність політичної освіти нарешті буде усвідомлена і стане невід’ємною частиною “патріотичного виховання”, на рівні з економічною грамотністю. Бо з людей, які розуміють політику та економіку, а також знають історію не так просто зробити дурнів… Ой, а може саме тому цього і не роблять?
