– Чому ви вдома не хочете його лишити?
– Він пообіцяв нас убити! Ми в кімнаті закриваємося і по черзі спимо.
– А поліція?
– Поліція сказала: «Коли уб’є, приїдемо».
Діалог батьків та директора Чехівського психоневрологічного інтернату, який нам переповідає Дем’ян Свищ у своєму кабінеті.
Хочете розв’язку?
Син лишається в ПНІ, батьки приїздять і дякують, що можуть не просто не боятися спокійно спати, а жити. Син в умовах інтернату поводить себе зовсім по‐іншому. Директор закладу пояснює чому:
- В інтернат потрапляють абсолютно різні люди, але коли вони опиняються тут, то стають рівними серед рівних. Немає вищих, розумніших, дивакуватіших. Тому і поводять себе по‐іншому. Вони не намагаються зробити комусь якусь шкоду, бо знають, що можна очікувати відповіді, – директор Чехівського ПНІ Дем’ян Свищ.
Команда «18000» побувала у Чехівському психоневрологічному інтернаті. Чергова історія про «місце несвободи» у нашому репортажі.
Про мешканців
Заклад розташований за територією села. З усіх сторін межує з полями. Це другий в області за кількістю підопічних. Тут мешкають 223 особи.
Цей інтернат створили ще у 1962 році для пенсіонерів‐колгоспників, які не мали родин. У 1972‐му заклад передали у комунальну власність. З 1980‐го він розрісся на 220‐місний інтернат.
Кімнату в інтернаті
Лише 35 осіб – позбавлені дієздатності. Однак у закладі намагаються її відновити. Цьогоріч зібрали документи на поновлення чотирьом. Але Дем’ян Свищ зізнається: за 7 років керування в закладі жодного рішення на користь підопічного не було винесено.
– Ці хлопці поводять себе нормально, вони хочуть повернутися в соціум. А потім, коли їм кажуть: ти не змінився, ти такий, яким був… Тоді треба просто вчасно відхилитися, – говорить директор. – У нас 9 осіб за межами інтернату перебуває. Це глибоко «потушені» люди.
Очільник закладу розповідає, як колись проводили опитування серед мешканців інтернату. Запитували, чи хочуть вони на «волю». Знаєте, що відповідали?
– Дурнів немає. Кажуть: «Нас тут годують, одягають і нормально живемо». Він ще й працює, якусь копійку отримує. Ситий, в теплі. Частина взагалі не розуміє, яке воно – життя поза стінами інтернату. Бо вони з народження по таких установах, – додає Дем’ян Свищ.
Підопічний Чехівського ПНІ
Про дві найважливіші потреби
Базові потреби, які описали у ПНІ
– Це серйозно для будь–якої людини. Навіть коли світла немає, ми запускаємо генератори, аби вони вчасно мали сніданок, обід, вечерю. Те ж і з цигарками, – говорить директор.
Цікавимося, як в інтернаті з іншою залежністю. Чи місцеві не проносять алкоголь.
– У договорі прописано, якщо попався на алкоголі, то путівку в руки і до побачення. Та буває, що приїздить хтось із рідних і каже: «Бутилочку заніс». А лікар потім прибігає і говорить, що біда, бо ж він ліки випив, несумісне лікування з алкоголем. Отакі «хороші» дяді бувають, – додає керівник ПНІ.
75% пенсії йде в бюджет інтернату, решту – отримують підопічні. Соціально активні люди самостійно розпоряджаються власними коштами. Питання людей, які перебувають під опікою закладу, контролює спеціальна комісія.
– Іноді вони не розуміють, чого хочуть, або просто не можуть висловити. От у мене є Саша, він не говорить. Але жестами, в інший спосіб демонструє, що йому треба магнітофон, щоб був телевізор. Тоді комісія засідає, купує необхідну річ, прикладає звіт і все, – говорить Дем’ян Свищ. – У 30 підопічних є родичі. І частина з них – це теж небагаті люди. Як тільки пенсія, так вони й тут.
Устами підопічних
Андрій мешкає в інтернаті вже 11 років.
– Годують добре. Чисті, покупані, випрані, – каже чоловік.
Спілкуємося з хлопцями у коридорі одного із корпусів
Фотографуватися не хочуть, але з радістю на контакт ідуть. В одному із них впізнаємо чоловіка, який зустрічав нас біля «чорного» в’їзду до інтернату. Звичайний чоловік, в робочому одязі, в якому ми розгледіли під час знайомства працівника установи.
Поруч із ним – Петро. Чоловік рік мешкає в інтернаті. Каже: прийняли добре. Він хизується своєю «бригадою» в майстерні та радо проводить нас до місця, в якому щодня проводить по кілька годин.
– Це і трудотерапія, і відпочинок. Ми працюємо у майстерні, в нас є Людмила Миколаївна (працівник з трудотерації, – ред). Робимо аплікації, картини малюємо кожен день, окрім суботи і неділі. До обіду ми займаємось, потім вільна година і відпочиваємо, – розповідає про свій денний розпорядок Петро.
Вироби підопічних
Вироби у Чехівському ПНІ
Біля майстерні на подвір’ї із кількома хлопцями працює Тарас Іванович, у приміщенні – Людмила Миколаївна. Під її опікою Олег виготовляє квіти. В майстерні – затишно. Поробки підопічних, різноманітні експозиції. Робимо комплімент пані Людмилі. Та скромно відповідає: «Стараємося».
У бесідках на території відпочивають кілька десятків підопічних. Гріються під ще вересневим сонечком.
Читайте також: Єдиний чоловічий. Репортаж із Вікторівського ПНІ.
Про медичну допомогу
У Чехівському психоневрологічному інтернаті працюють 150 осіб, по штатному розпису мають 170 ставок. Лише 10% робітників – обслуговий персонал. Аж 90 осіб – медичний персонал.
– Лікарів мало. За 4 тисячі зарплати ніхто сюди працювати не піде. Більшість робітників – це місцеві, – говорить директор.
Медична частина цього інтернату проходить ліцензування, яке передбачене законодавством.
– У мене батькам за 70 років і в них немає можливості отримувати цілодобову медичну допомогу. Тут – цілодобовий медичний пост. Медична сестра, яка готова зміряти температуру, тиск, зробити укол, поставити крапельницю чи надати іншу медичну допомогу, – говорить Дем’ян Свищ.
В інтернаті функціонують два відділення. В одному мешкають підопічні, які самостійно впораються із побутовими потребами. Інший – для людей, які потребують сторонньої допомоги. Таких у закладі аж 60 осіб.
- В інтернаті перебувають люди з різними психічними захворюваннями та різним ступенем їхньої тяжкості. Окрім санітарок, у «лежачому» корпусі працюють ще й лазниці. Адже цих людей потрібно помити, вони переважно «складні» пацієнти. Тому працювати важко дівчатам і в фізичному, і в моральному плані, – завідуючий медичною частиною Василь Орленко.
Для решти пацієнтів у закладі діють кілька режимів: вільний та наглядовий. Останній актуальний стосовно тих підопічних, які схильні до агресії, блукання тощо.
Вісім медсестер у закладі працюють в цілодобовому режимі. Є посада психіатра, але традиційно – немає фізично фахівця. Адже на весь район – він один. І це проблема багатьох закладів.
Дошка пошани
Заглядаємо у процесі спілкування в комп’ютерний клас для хлопців, спортивний зал інтернату. Там, до речі, навіть є велотренажер і бігова доріжка. Лікар каже: активність проявляють лише близько 10% підопічних.
У холі закладу директор хизується досягненнями футбольної команди інтернату. На найвиднішому місці вишикували усі кубки з чемпіонатів.
Комп’ютери в інтернаті
Спортивне обладнання
Про пісок замість земель та господарство
Не жартома директор психоневрологічного інтернату називає установу «найбільшим підприємством району» через обсяг фінансування і кількість працівників. У рік – це близько 20 мільйонів гривень. Левова частина коштів – це заробітна плата. Однак вона – найнижча серед закладів соціальної сфери.
- Розряди – низькі. І всі мої бажання якось дати премію, надбавку впираються у мінімальну зарплату. Агроном на полі, який працює на посаді з вищим рівнем відповідальності, отримує зарплату, як у тракториста, – директор Чехівського ПНІ Дем’ян Свищ.
– Я – великий землевласник, – жартує. – Так, у нас 50 гектар землі. Ви будете проїздити їх, то глянете. Це просто пісок. Я їздив, запитував, шо тут посіяти, шо пожати. І мені порадили: посади тут сосни, вони будуть тут класно рости.
Та все ж інтернат має близько гектара площі чорнозему, на якій вирощують овочі, аби здешевити вартість харчування підопічних.
Працю підопічних, кажуть, не використовують.
– Можливо, так було раніше. Та останні 7 років, скільки я працюю тут, ми зробили так, щоб люди, які допомагають, отримували зарплату. З 5–6 людьми ми підписали угоди. Лікар дивиться, аби все було у межах дозволеного. Вони на 2–3 години вийшли, попрацювали й отримали винагороду, – говорить директор.
Додає, що нині сільське господарство для інтернату не актуальне.
– Це більше проблем.
Техніка
Окрім земель, Чехівський ПНІ має підсобне господарство. Воно налічує 10 корів та 150 свиней.
– Формування нашого бюджету відбувається з трьох джерел: фінансування з обласного, відрахування пенсій підопічних і підсобне господарство. Останнє – не врегульоване законодавством. Все, що ми виготовили, маємо самі використати. Ми не торгуємо продуктами тваринництва, – говорить керівник установи.
За час свого керівництва йому вдалося модернізувати котельні. Це дозволяє економити до 50% витрат на опалення приміщень.
– Тут газу немає. Використовували вугілля. Треба 300–400 тонн, щоб протопити ці 3 тисячі квадратних метрів. Зараз витрати скоротилися удвічі, – говорить Дем’ян Свищ.
Камери на території закладу
На території закладу встановили 16 камер відеоспостереження у місцях господарського призначення та відкритих просторах.
– Тепер, наприклад, у нас місцеві не крадуть дрова, бо тут все видно, – показує зображення із однієї з камер. – А ось котельня і я бачу, що там відбувається. У кімнатах, туалетах, душових, звісно, такого немає.
Про майбутнє
Під кінець нашої розмови директор порушує важливу тему – майбутнього таких закладів.
Директор ПНІ
– Я 12 років працював управляючим банком. Я розумію, що рано чи пізно постане питання самоокупності. І знову ж таки фінансування установи. Якщо заклад передадуть на територіальні громади, то вони скажуть: «Для чого нам інтернат, де проживають люди з Київської, Вінницької чи якої іншої області? Ми будемо утримувати своїх 10 людей». Виникне інше питання: що робити оцим 150 людям, які тут працюють, які заробляють і знають, що щомісяця отримають копійку?
Додає: ні одна громада не «витягне» 20‐мільйонний бюджет. Варіант зробити платним утримання підопічних теж називає не надто перспективним.
– Утримання одного підопічного буде складати 9–10 тисяч гривень у місяць. Давайте візьмемо середньостатистичну сім’ю. Чи готові чоловік і жінка, чи дідусь з бабусею заплатити таку суму за утримання свого рідного? Думаю, таких буде небагато. Вони краще заплатять 5 тисяч гривень комусь з людей, аніж 10 – принесуть в інтернат.
Про закупівлі
Чехівський психоневрологічний інтернат є яскравим прикладом ситуації із закупівлями, що склалась в системі в цілому. Протягом 2018–2019 року заклад «прозвітувався» про укладання більше 500 прямих угод, загальною вартістю понад 6 мільйонів гривень.
Левова частина із цих угод укладена із трьома місцевими підприємцями‐пенсіонерами –Шпіліновою Аллою Анатоліївною (67 років, 134 угоди), Обіход Надією Олександрівною ( 57 років, 115 угод) та Вервикишкою Олексієм Миколайовичем (49 років, 96 угод).
Характерним є те, що відповідно до системи «Прозорро» із іншними установами ці підприємці не співпрацюють. Проте до самого Чехівського інтернату здійснюють постачання широкої групи товарів – від продуктів до будівельних матеріалів чи запасних частин для автотранспорту.
Постачальники Чехівського ПНІ
І хоч вартість угод, за якими відбулося звітування у системі Прозорро за цими трьома підприємцями, сягає 3,5 млн гривень, фактично ж трійка «ділків» отримала удвічі більше коштів. Всього, починаючи з 2018 року на їхні рахунки було перераховано 7,1 млн гривень. Зазначимо, що відбулось це без жодної конкурентної закупівлі. Ця сума становить більше 30% всіх витрат закладу на придбання товарів протягом 2018–2019 років. Додамо, що заклад мав співпрацю за цей період зі 130 різними контрагентами.
Ціни на одяг у ПНІ
Читайте також: «Як бджоли у вулику». Репортаж із Золотоніського психоневрологічного інтернату
Ця публікація була підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є відповідальністю виключно ГО «Черкаська інформаційна агенція 18000» і необов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Текст підготувала команда «Вісімнадцять три нулі». Відео Сергія Преснякова
Читайте більше новин Черкас сьогодні на «18000». Актуальні графіки відключень та повідомлення про зміни шукайте у телеграмі Шо там у Черкасах?»Чех