20 друзів зрадника Істіфєрова. Хто окуповував південь України

Збройна агресія росіян розпочалася більше 8 років тому з анексії українського Криму. Внаслідок тих дій ми не лише втратили частину власної території та суверенітету, а і отримали велику кількість державних зрадників, що порушили присягу народу України та перейшли на бік ворога. Частина з них повернулася до України не як підсудні, а як окупанти 24 лютого 2022 року. Історію одного з таких, а також його бойових “собратієв” ми розповідаємо у нашому матеріалі, який став можливим завдяки звитягам нашого війська у Миколаївській області рік тому. 

Історія зради та одного блокнота

Наприкінці лютого 2014 року росія розв’язала війну проти України, розпочавши анексію Криму. “Зелені чоловічки” почали своє просування вглиб півострову, беручи під контроль адміністративні будівлі, а також блокуючи військові частини, де були гарнізони українського війська.  Європейський суд з прав людини вважає цю територію України контрольованою росією фактично з 27 лютого. 

Серед військових частин, які опинилася у фактичній “облозі”, – 36 окрема бригада берегової охорони, що базувалася у селищі Перевальне. 21 березня того ж року командир військової частини Сергій Стороженко зрадив присязі на вірність народу України та перейшов на бік ворога. Разом з ним це зробила більшість військовослужбовців, що на той момент перебувала за місцем постійної дислокації бригади. В інтерв’ю російським ЗМІ зрадник присязі Стороженко потім розповідав, що з понад тисячі військовослужбовців лише 199 вийшли на підконтрольну Україні територію, ще 300 військовослужбовців написали заяви про звільнення. Решта ж прийняла присягу та перейшла на бік ворога. 

Серед можливих зрадників був також і солдат Вадим Істіфєров. Згодом його за підозрою у державній зраді оголосять у розшук та внесуть до відповідних баз, створених ентузіастами. Істіфєров разом зі своїми “собратьями” увійшли до складу нової для себе військової бригади у лавах вже армії агресора, яка носить ім’я “126-той отдєльной брігади бєрєговой ахрани”.

Нам невідомі деталі життя Істіфєрова та інших можливих зрадників аж допоки наприкінці лютого 2022 року вони не вдерлися у складі російської армії до українського півдня та не почали своє просування вглиб материка з метою подальшої окупації нашої території та спробою знищення суверенітету. 

Зупинити наступ бойових з’єднань та інших військових частин, зокрема 49 загальновійськової армії російської федерації, у складі якого були військовослужбовці “126-той отдєльной брігади бєрєговой ахрани”, зокрема і сам Істіфєров, вдалося на початку березня на околицях міст Баштанка та Вознесенськ Миколаївської області. Тут ворогу бій дали військовослужбовці Збройних сил України, територіальної оборони та прикордонники. В результаті цих боїв окупанти понесли значні втрати та були відкинуті за межі області. Нашим військовим вдалося захопити чимало військової техніки та інших трофеїв ворога, серед яких і блокнот “сержанта-зрадника” Вадіма Істіфєрова, який містить персональні дані 18-ти бійців його відділення. 

Істіфєрову вдалося вижити у тому бою та втекти, покинувши свої речі. Водночас ми розповідаємо про тих, кого змогли ідентифікувати завдяки залишеному ним документу. Серед них, на жаль, є і ті, хто разом зі своїм сержантом  зрадив присязі України.  

Зрадники присяги, кумики та полонений

Окрім даних про рядових солдат взводу Істіфєрова, блокнот містить інформацію про керівний склад бригади, яка, за інформацією наших військових, опублікованих “Радіо Свобода”, втратила у перші дні війни до 75 % особового складу. Командир бригади – Андранік Гаспарян. У день, коли його бригада терпіла крах поблизу Вознесенська, за даними російських інтернет-ресурсів, йому було присвоєно звання героя російської федерації. У вже ставших “мемом” зведеннях росіян зазначалось, що Гаспарян три дні тримав оборону та знищив десятки одиниць нашої техніки. Інформації про інші “бойові” подвиги та звитяги “героя” у публічному просторі більше немає, як і некрологів, відповідно припускаємо, що він серед живих. 

Так само не повідомляли про загибель на російсько-українській війні і заступника Гаспаряна, начальника штабу, полковніка Кірієнка.  Водночас на профільній сторінці української “Вікіпедії” зафіксовано загибель двох інших високопоставлених офіцерів цієї військової частини, а саме підполковника Міхаіла Єрмоліна, який загинув під Вознесенськом, та двох майорів – Алєксандра Юсупова та Вячеслава Каренка. 

Та повернемось до самого сержанта Істіфєрова та бійців його взводу. Вони – водії російських заправників, які, як відомо, під впливом Збройних сил України часто отримують професійне вигорання та буквально згорають на роботі.

 Відповідно до інформації з відкритих джерел, майбутній ймовірний зрадник Істіфєров народився у квітні 1985 року у Криму та у 18-річному віці був призваний до лав Збройних сил України. Далі він, як уже зазначалося, почав нести службу у 36-тій бригаді берегової охорони, підписавши відповідний контракт. Профілі Істіфєрова у російських соціальних мережах нині неактивні. Востаннє  його відвідували кілька років тому, і на них досі можна віднайти світлини з українськими стягами на військовій техніці. 

Під першим номером у блокноті записаний Ігарь Хліпчук, старший водій, 2001 року народження, за спеціальністю автомеханік, призваний до війська у липні 2020 року. Мати – Єлєна Хліпчук, батько – Ігорь Хліпчук. Хліпчук родом із Далекого Сходу, а саме Білогорська Амурської області. Звідси до Вознесенська, де його частина була розгромлена, майже 9 тисяч кілометрів. Сторінку Хліпчука нещодавно відвідували, що може свідчити про те, що що він ще живий.

Наступним у списку йде Євгєній Подольській, старший водій, 1987 року народження. Він, як і Хліпчук, уродженець Амурської області, мати – Єлєна Подольска, батько – Алєксандр Подольскій. Судячи зі сторінки у Вконтактє Євгєній є любителем західного кінематографу. Можливо, йому навіть до вподоби кадри, які наші військовослужбовці знімають за допомогою західної зброї. 

Третім номером у списку Істіфєрова йде Роман Маслов, уродженець Криму, 1988 року народження. Водій-заправник. Призваний на службу Генічеським комісаріатом у березні 2014 року. Маслов, як і Істіфєров, давав присягу народу України, втім зрадив її з іншими військовослужбовцями на початку російської окупації Криму. Нині його профіль закритий  у ВК і “перейменований” у Атманчука. 

Четвертий – Пьотр Маліновскій, 1994 року народження, уродженець Криму, призваний на військову службу вже після окупації Криму у 2016 році. Одружений, дружина – Ангєліна Маліновская. Знайти профіль Пьотра нам не вдалося, втім ми віднайшли, судячи з усього, його “бойову подругу” Ангєліну, яка чекає на своє “солнишко”. 

П’ятий у списку – Олєг Кішлали, 1977 року народження. Одружений на Ірінє Кішлали. Уродженець Криму. Віднайти у соціальних мережах ані його, ані його дружини нам не вдалося. 

Аналогічна ситуація і з шостим у списку Істіфєрова кумиком Рамазаном Джамаловим, 2001 року народження. Він був призваний до війська окупантів Хасавюртовським комісаріатом, республіка Дагестан. 

Сьомим у блокноті зазначений Алєксєй Лєвак, 1979 року народження.  Сторінка Лєвака зараз заблокована  у Вконтактє. На службі в армії рф Лєвак з 2016 року. 

Восьмий у блокноті Дєрєвєнскій Іван Савєльєвіч, 1991 року народження, уродженець Одещини. Ще один ймовірний зрадник із підозрою від Служби безпеки України. Нині обмежено досту пдо профілю Дєрєвєнского у соціальних мережах, втім його нещодавна активність дозволяє робити висновок, що він також живий. 

Дев’ятий у списку – Константін Колєснік, 1998 року народження, призваний до лав російського війська у тимчасово окупованих Саках. Батьки: Валєнтіна та Анатолій Колєсніки. Знайти окупанта у соціальних мережах не вдалося.

Десятий та дванадцятий номери у списку Істіфєрова відсутні, водночас присутній одинадцятий – Тімурлан Алієв. Ще один кумик серед окупантів. 1981 року народження. Активність на сторінці Алієва у соціальних мережах дозволяє робити висновок, що він живий. 

Під “нещасливим” номером 13 у блокноті зазначений Міхаіл Сергєєвіч Казарєнка, 1987 року народження. Ще один зрадник. Похід на південь України для Казарєнка закінчився полоном, у який він потрапив під містом Баштанка на Миколаївщині 2-го березня. 

“Це історія про лише одного хлопця. Маленького такого зрадника. Нічим не примітний до 2014 року громадянин України. Хлопець, яких багато. Звуть його Казаренко Михайло Сергійович. Народився 23.01.1987 в Сімферопольському районі АР Крим. Служив у званні старшого сержанта в бригаді берегової охорони.“ – писала про Казаренка у своїй сторінці на фейсбуці екс-генеральна прокурорка Ірина Венедіктова.   

Як розповідав під час судових засідань інший зрадник з цієї ж військової частини Ігор Руденко, що потрапили у полон разом із Казарєнком, їхній Камаз, у якому було 11 осіб, підбили. Тож вони були змушені переховуватися у посадці, де їх затримали місцеві жителі, озброєні звичайними рушницями. 

Уже наприкінці травня минулого року Казарєнко отримав вирок за державну зраду у вигляді позбавлення волі терміном на 14 років. За нашою інформацією, він був обміняний у межах одного з обмінів між Україною та росією. 

14-тий у блокноті Вячєслав Савраєв, 1993 року народження, призваний до війська окупантів у тимчасово окупованому Криму в 2014 році. Віднайти відомості про нього у соціальних мережах нам не вдалось, як і інформації про ймовірну державну зраду. 

Аналогічно немає посилань на профілі у соціальних мережах і ще на двох фігурантів блокноту, під номерами 15-ть та 16 Івана Донгаузєра, уродженця далекої Амурської області російської федерації, та уродженця Татарстану Владіміра Горячкіна. Обоє були призвані до лав російського війська у 2020 році. 

17-тий номер у блокноті Боріс Переваров 2000 року народження, проживає у Керчі, до лав війська окупантів втрапив у 2021 році. Нині доступ до його сторінки у “Вконтактє” обмежений, профіль активний, що може свідчити про те, що він досі живий.

18-тий у списку Істіфєрова 29-річний Юрій Ткаченко, уродженець Криму, що до моменту потрапляння у російське військо отримав освіту у 9-ть класів загальноосвітньої школи. Офіційно найменш освічений серед фігурантів списку. Також досі активний у соціальних мережах. Є профіль і у його матері Єлєни Ткаченко. Наприкінці квітня минулого року Ткаченко повідомив у соціальних мережах, що “демобілізувався”. 

19-тий у блокноті  ще один уродженець Дагестану та кумик Данііл Батуалов, 2002 року народження. Віднайти посилання на його профілі у соціальних мережах нам не вдалося.

Замикає список Валєрій Козлов, 1986 року народження. Старшина із нетиповою для цього списку вищою юридичною освітою. До лав війська потрапив у 2004 році, неодружений. Віднайти його профіль у соціальних мережах нам також не вдалося.

***

Проаналізувавши весь список із 18-ти осіб, можна вчергове підтвердити тезу про те, що лави збройних сил росії зокрема й формують із жителів віддалених регіонів, а також представників малих народностей. Є серед них і місце зрадникам присязі Українському народу.

 Зокрема, у списку три уродженці далекого Амуру, якого від України відділяє майже 9 тисяч кілометрів, та ще три кумики з Дагестану. Саме серед дагестанців, за даними журналістів, одні з найбільших втрат у цій війні. Втім, схоже, представлені у нашому списку представники малої народності кумиків можуть бути живими. 

Також серед 18-ти названих військовослужбовців, як мінімум, четверо зрадників присязі Україні та її народу, які попри її складання, не повернулись у 2014 році на підконтрольну Україні територію. Один із них, згаданий вище Казаренко, зміг постати перед українським судом та отримав вирок за свої дії. Сподіваємося, що Збройні Сили України зроблять все, аби покарання отримала й решта фігурантів цього матеріалу. 

***

Блокнот із даними зрадників було продано під час благодійного аукціону, який організувала рік тому команда видання “18000”. Його придбав черкаський політик Олександр Радуцький. Загалом у ході мегазбору вдалося зібрати 1,6 млн гривень. На них редакція придбала шість пікапів для черкащан у ЗСУ. 

Редакція “18000” дякує Олександру Радуцькому за придбання блокнота та долученість до створення цього матеріалу, а також усім, хто підтримав наш збір донатами. Детальніше про збір “Мільйон на незалежність” – у нашій статті.


Також читайте: На сайті Черкаської єпархії московських попів досі розміщують проповіді кіріла.

Розслідування, моніторинг судових справ та оперативна інформація про найбільш резонансні новини Черкас. Підписуйся на телеграм-канал “18000 | Шо там у Черкасах?”

Реклама МХП
коментарі
Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *