На які труднощі натрапляють іноземні добровольці в українському війську
«Відкриваємо ринок рекрутингу іноземців для підсилення бойових підрозділів та збереження життів українських військових. Наша мета — до 30–50 % посад штурмовиків та піхотинців заповнити легіонерами», – із такою заявою виступив міністр оборони України Михайло Федоров 12 червня.
Утім, попри заяви про розширення рекрутингу, українська система поки не готова до служби іноземних добровольців. Легіонери можуть підписувати контракти, не розуміючи їхнього змісту через відсутність перекладу, не мають доступу до застосунку «Армія+», стикаються з банківськими обмеженнями та бюрократичними перепонами.
Ці та інші проблеми проаналізувала засновниця канівської громадської організації «Разом» Леся Шульга. Її чоловік – бразильський доброволець Гілєрме Рібейро, який служить у Силах оборони України. У цьому матеріалі «18000» розповідає про три найболючіші проблеми, з якими подружжя зіткнулося особисто, а також про труднощі інших легіонерів, опитаних під час дослідження.
Проблеми іноземців у війську: як виникла ідея провести дослідження
Громадську організацію «Разом» Леся Шульга заснувала у 2015 році разом із друзями у Каневі. Активісти намагалися покращити життя в місті, впроваджували проєкти, що стосуються молодіжної політики, урбаністики.
Напочатку війни, у 2014 році, громадські діячі створили волонтерський центр у Каневі й стали допомагати Силам оборони України гуманітарно. Після початку повномасштабного вторгнення цю підтримку продовжують.
Умови перебування й служби іноземців в українському війську пані Леся вирішила дослідити вже після знайомства зі своїм чоловіком – бразильцем. На таке дослідження її наштовхнули бюрократичні проблеми, з якими вони зіткнулися. Дослідження розробляли разом з українським фондом «Відродження» пів року.
Леся Шульга разом зі своїм чоловіком Гілєрме Рібейро. Фото з архіву героїні
Під час дослідження команда поспілкувалася приблизно з 25 легіонерами та провела онлайн‐опитування про умови та проблеми перебування іноземців у війську. Автори хотіли з’ясувати соціальні, правові та інші бар’єри, які обмежують права добровольців та їхніх родин в Україні. Натомість громадські діячі пропонують і шляхи вирішення проблем та рекомендації для уряду й юристів, зважаючи на міжнародний досвід. Повна версія дослідження доступна онлайн.
Банківська дискримінація іноземних добровольців: у чому проблема
Серед основних перепон дослідниця виокремлює банківські обмеження. Іноземець, як з’ясував на власному досвіді Гілєрме Рібейро, не може користуватися всіма послугами українського банку.
- Він був в іншому місті й мені треба було відправити для нього кошти. Я не змогла цього зробити. Зверталася до банку. Там відмовили, адже чоловік – не резидент, – розповідає пані Леся.
Іноземці можуть отримувати зарплату на українську картку, однак користуватися всіма банківськими сервісами – ні. Наприклад, інші люди не можуть надіслати їм на картку кошти. Через це легіонери змушені шукати обхідні рішення. Так канівчанка відкрила картку в monobank на власне ім’я і віддала її в користування чоловікові.
Без перекладу й підтримки: як мовний бар’єр ускладнює службу легіонерів
Найбільшою проблемою для іноземців в українській армії, яка тягне за собою низку інших, виявився мовний бар’єр.
- Іноземцям навіть на етапі рекрутингу не надають всю інформацію їхньою мовою про умови служби, соціальні гарантії, яких і так небагато. Люди можуть підписати контракти й навіть не знати, про що там йдеться. Хтось взагалі може подавати неправильну інформацію, бо не так зрозумів вимогу, – зазначає дослідниця.
Мовний бар’єр ускладнює навіть навчання у тренувальних таборах. За словами пані Лесі, буває таке, що іноземці проживають окремо й рідко спілкуються з українськими солдатами.
- Немає загального принципу, що потрібно робити переклад різними мовами, не лише англомовних країн. Це потрібно у всіх військових частинах в обов’язковому порядку. Бо зараз хтось проявляє ініціативу і створює це, а хтось ні, – каже Леся Шульга.
Мовний бар’єр впливає і на лікування та реабілітацію поранених легіонерів. Іноді через мовний бар’єр медикам складно пояснити пацієнтові лікування чи подальші дії. Подібна ситуація сталася й з Гілєрме Рібейро, коли він відновлювався після поранення.
- Він був у лікарні в Черкасах. Медики намагалися щось пояснювати йому через перекладач. З військової частини його ніхто не провідував і не надавав інформації. Йому хворому потрібно було самому проявляти ініціативу, комунікувати. Патронатна служба дуже потрібна й іноземцям. Аби людина володіла їхньою мовою й допомагала пройти всі етапи, – каже Леся Шульга.
Також питання мовних перепон стосується психологічного відновлення легіонерів та надання їм юридичних консультацій. У цьому випадку йдеться про брак кадрів.
- Двом бійцям потрібна була допомога, у них сильний ПТСР. Шукали військового психолога, який знає мови. Не знайшли в Україні нікого. Деякі англомовні є, але не всі легіонери знають англійську. З перекладачем психологічну допомогу надати неможливо, – розповідає Леся Шульга. – Юридичні компанії, які навіть надають допомогу безоплатно українцям, не беруться за легіонерів. По‐друге, юристи не дуже обізнані в законодавстві, що стосується іноземних бійців.
Читайте також. Хто стоїть за Україну: історія грузина, штурмовика і пілота дронів, який воює разом із черкащанами.
Коли контракт завершується: боротьба за документи, медицину та права
Ще одна проблема, що пов’язана з іноземними добровольцями, – це посвідки на проживання. Гілєрме Рібейро розірвав контракт і мав потребу в реабілітації.
- Після розірвання контракту військовий зобов’язаний протягом шести місяців оформити право на проживання або дозвіл на еміграцію. Коли пішли це робити, то міграційній службі забракло довідки про місце проживання в країні походження, тобто в Бразилії. З цією проблемою мучилися довго, – розповідає Леся Шульга.
Проблема полягала в тому, що в паспорті її чоловіка не було адреси, а міграційна служба потребувала цього. Подружжю довелося наймати адвоката, який звертався в посольство Бразилії. Там відповіли, що надати цю інформацію вони не можуть. Утім документи все‐таки прийняли, адже норму про адресу нещодавно прибрали із законодавства.
Серед опитаних під час дослідження канівською громадською організацією іноземців були випадки, коли з легіонерами розривали контракт без їхнього відома. Тоді людина залишалася напризволяще, адже вона не мала посвідки на постійне чи тимчасове проживання. Через це іноземець позбавлений прав та захисту. До прикладу, легіонер не може навіть отримати медичну допомогу, адже у нормативних актах Національної служби здоров’я України не прописане обслуговування нерезидентів.
Втім, проблеми виникають і без порушень із боку військових частин. До прикладу, коли легіонер розриває контракт, але ще не має статусу учасника бойових дій – він не може отримати усі послуги, як інші іноземці, якщо не має посвідки на тимчасове чи постійне проживання.
- У такому випадку ти тут – ніхто і не маєш жодних прав. Законодавство прописане по одному, але не всі державні структури це виконують на низовому рівні і не всі пункти збігаються, – наголошує Леся Шульга.
Легіонери, які не мають посвідки на проживання, не можуть зареєструватися в «Армія+» й втрачають чимало функцій. Також, як правило, вони не можуть отримати доступ до застосунку через те, що їх немає в системі «Оберіг», адже іноземні добровольці служать за спеціальними контрактами.
Окремо Леся Шульга звертає увагу на становище з документами. Йдеться про іноземців‐ветеранів з Білорусі, Сакартвело чи росії.
- Якщо їхній паспорт був протермінованим, то вони стикалися з величезними проблемами. Не могли нічого вирішити. Якщо повернуться в країну походження, їх одразу заарештують, – каже Леся Шульга.
Тут і зараз: які проблеми потребують найоперативнішого вирішення
За підсумками дослідження керівниця ГО «Разом» Леся Шульга спільно з колегами напрацювала рекомендації – що потрібно виправити на законодавчому рівні в питанні іноземних добровольців.
Жінка зазначає, що найголовніше зараз – зобов’язати військові частини надавати на етапі рекрутингу та повноцінної служби всю інформацію з перекладом на мову країни, з якої походить людина. Це допоможе уникнути решти непорозумінь надалі, адже людина чітко розумітиме всі умови та зобов’язання.
Ще дві речі, які, на думку дослідниці, мають бути – це окремі патронатні служби при бригадах, які працюють винятково з іноземцями і зможуть допомагати їм на всіх етапах військової служби: від рекрутингу до бойових дій, від евакуації й лікування до ВЛК. Надаватимуть консультації щодо документів, реабілітації, правового статусу та розуміння, як жити далі після завершення служби.
Друге, на чому акцентує Леся Шульга – запровадження посади військового омбудсмена, який спеціалізуватиметься лише на легіонерах. Адже іноземні добровольці часто не знають, банально, в які двері стукати, аби їм надали необхідну допомогу з будь‐яких питань.
Також у дослідженні, яке робила канівська ГО «Разом» із фондом «Відродження», визначають головні рекомендації щодо законодавчої політики, яка стосується іноземних добровольців:
- спростити процедуру легалізації та отримання документів;
- створити спеціалізовану систему інформування, перекладу й супроводу;
- врегулювати маршрут пораненого іноземного добровольця;
- забезпечити рівний доступ до цивільних сервісів і соціальних гарантій;
- розробити стандарти, які б унеможливлювали дискримінацію легіонерів у війську та державних установах;
- розвивати післяслужбову інтеграцію іноземців;
- створити механізм супроводу родин легіонерів.
Україна хоче більше легіонерів. Чи готова до цього система?
Україна хоче залучити до війська більше іноземців, однак законодавство й державні сервіси поки не встигають за цими амбітними планами. Нинішнє українське законодавство має прогалини та пункти, які обмежують свободу дій легіонерів, які приїжджають з різних куточків світу обороняти Україну.
Тож поки держава не забезпечить переклад документів, супровід поранених і рівний доступ до державних сервісів, легіонери й надалі воюватимуть не лише проти росії, а й проти української системи.
Легіонери мають розуміти, що вони захищені і їм допоможуть. Це мотивуватиме продовжувати боротьбу. А ті іноземці, які ще не приєдналися до українського війська, але розглядають цей варіант, бачитимуть й розумітимуть, що про них подбають. І тоді мета – заповнити 30–50 % посад штурмовиків і піхотинців легіонерами, буде більш досяжною.
Читайте також. «Кохана, я 300»: історія родини, яка залишила місто заради нового життя в селі на Черкащині.
Читайте на сайті 18000: «Новини Черкаси» — що відбувається в місті та області. Без маніпуляцій та неперевіреної інформації. Підписуйся на телеграм‐канал 18000 | «Шо там у Черкасах?»