Фестиваль із душею. У Холодному Яру втретє відбувся “Крутий заміс” (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Вже втретє Чигиринщина зібрала сотні митців та учасників, які з’їхалися, аби пофестивалити на “Крутому замісі”. Три дні відпочинку розумом та душею, три дні  відродження традицій та прославлення черкаської землі. Партнерами фестивалю традиційно виступають ТОВ «НВФ «Урожай» Групи МХП та БФ «МХП – Громаді»

Яким був “Крутий заміс” у 2020-му, розповідає кореспондентка “18000”.

Восьма ранку – ніхто не спить. Допоки на ярмарку готують смачні наїдки та приводять до ладу власноруч виготовлені вироби, із наметів починають визирати сонні обличчя, а до локації фесту з’їжджаються автівки.

Для відвідувачів, що забажали віддатися атмосфері «на повну», тут облаштована зона для наметового містечка й хостел. Для харчування – локації з кухнею та «польові» кафе. Для тих, хто приїхав лише на день – відведені місця для паркування. За рухом автівок слідкує поліція.

Відразу й не збагнеш, що йде вже третій день фестивалю: атмосфера жвава, привітна, а довкола все просочено рідним колоритом. Його відтінки ловиш всюди – у соняхах, що квітнуть поміж ярмаркових столів, інсталяціях та ігрових зонах, сконструйованих із соломи, усміхнених обличчях жіночок, чию гостинність вбачаєш неозброєним оком.

Позаду вже не один концертний виступ, перегляд «Пекельної хоругви» під відкритим небом, балачки із Сашком Лірником, смакування найсмачнішого борщу, спільне випікання хліба, танці під живі співи та вогняне шоу. Попереду – ще більше вражень.

Десята ранку – стає більш гамірно. Всюди чутно дитячий сміх та пісні, що лунають із головної сцени.

Більшість учасників «Крутого замісу» тут не вперше. Поволі фестиваль стає традиційним, рідним для Черкащини. Для митців та умільців це – неповторна нагода презентувати себе, для відвідувачів – відпочити від буденності, поринувши в атмосферу, закодовану на рівні підсвідомого.

Вперше фестиваль відбувся на Чигиринщині в 2018 році. Ідея його створення належить Юрію Михайловичу Романчі, що й сам народився на цих землях. Серед головних ідей фесту – популяризація народних ремесел та відродження туристичної привабливості району, де сконцентровано безліч історичних пам’яток.

За словами Юрія Михайловича, цьогоріч, окрім звичних заходів, додався й новий – хода до місця загибелі героїв Холодного Яру. Цю традицію планують розвивати й надалі, аби вшановувати пам’ять полеглих.

Вніс свої корективи у фестиваль і карантин.

– Ми дотримуємося встановлених карантинних обмежень: є чотири зони, де можна помити та продезінфікувати руки, є паперові серветки. Тих, хто має симптоми хвороби, я просив залишитися вдома та спостерігати за фестивалем у режимі онлайн, – зазначає Юрій Романча. – Та все ж, не варто ховатися. Потрібно жити, любити, творити.

– Наступного року хочемо вийти на ще масштабніший, всесвітній рівень, – розповідає директор ТОВ «НВФ «Урожай» ПрАТ «МХП» Олександр Воскобойнік, який у 2018-му першим підтримав ідею Юрія Романчі. – Цього року було багато гостей, які просилися приїхати із-за кордону. Це діаспори Америки та Канади. Однак через пандемію – їх немає. Та вже на наступний рік багато хоче бути присутнім. Масштаб і рівень фестивалю ростимуть.

Олександр Анатолійович додає, що головна мета фесту – закцентувати увагу на туристичній привабливості Чигиринщини, відродити її. Саме тому ТОВ «НВФ «Урожай» вже втретє виступає його партнером, хоч і не веде свою діяльність у цьому районі.

– Хочемо, аби фестиваль допоміг Чигиринщині підняти історичну славу, знову стати історичною меккою. Сьогодні мати скільки історичних пам’яток в одному місці й не користуватися цим – це неможливо! Це і дуб Максима Залізняка, і Замкова гора, й Іллінська церква, і Резиденція Богдана Хмельницького, і скіфські городища, Гайдамацький ставок, – наголошує Олександр Воскобойнік.

Дванадцята година дня – відвідувачі розділилися. Допоки одні юрмляться біля кухні, обравши роль мирних спостерігачів, інші – активно беруть участь у заходах “Крутого замісу”. Для душі тут співи, літературні батли, танцювальні виступи, спортивні змагання й конкурси серед митців.

Окремою локацією відмежована зона для художників, які цьогоріч борються за першість у вправності зображення  міфологічних істот.

Художниця Ольга Бойко бере участь у фестивалі вдруге. Говорить, він сам знайшов її, адже організатори близькі до мистецького кола.

– Сьогодні малюємо із 10-ї ранку до 17-ї години, адже о 18-й – нагородження, – розповідає Ольга. – Ескіз я підготувала заздалегідь. Хотіла намалювати або русалку, або мавку, та подумала, що остання –  ближча до української міфології.

Натомість Наталія Клочкова на фестивалі вперше. Для своєї картини жінка обрала образ бога вітру Стрийбога.

– Для мене це дуже близько, адже я й сама належу до стихії повітря. Ескіз робила сьогодні вночі, варіантів зображення мала три, – зазначає Наталія. –  Я обрала техніку, яка не потребує багато часу – акрил та масляна пастель. За плечима маю великий досвід ілюстрування книжок.

Йдучи між ярмарковими рядами, очі розбігаються від різноманіття. Тут і глиняний посуд, який, до речі, можна зліпити власноруч, і коралі, і жіночі прикраси з бісеру, і хендмейд для дітей – звідусіль усміхаються яскраві в’язані та шиті іграшки. Географія учасників – широка. Крім місцевих, приїхали й митці зі Львова та Івано-Франківщини.

Як удома, почувається на “Крутому замісі” Олексій Зубко. Це біля нього юрмиться дітвора, аби зробити свічечку. За словами чоловіка, сам із села Худоліївка, а за 300 метрів від локації фестивалю має свою пасіку.

– Бджільництвом займаюся вже 30 років. Два минулі роки був просто глядачем, а тоді сподобалося й вирішив долучитися, – розповідає Олексій Петрович. – Виготовленням свічок займаюся другий рік. Це все наший матеріал. Віск здаємо на переробку й отримуємо вощину, з якої й виготовляються свічки.

Із початку створення на фестивалі й майстриня Світлана Муляр. В асортименті має найрізноманітніші прикраси з бісеру: від підвісок та кулонів до селянок та ґерданів.

– На “Крутий заміс” я натрапила у фейсбуці. Аби стати учасником – зареєструвалася та звернулася до організаторів. Приїжджаю сюди й на фестиваль на Покрову, – зазначає пані Світлана. –   Бісером займаюся дуже давно, прикрасами – роки з чотири. Їхнє виготовлення займає від декількох годин до місяця – залежно від виробу.

Не втихають на фестивалі й конкурси. Тут і змагання в поетичній вправності, і естафета “Знайди Сонцезавра”, і етно-перегони на возиках.

Найбільший ажіотаж – біля глиняної толоки. Якщо раніше толока була традиційною для українців – для швидкого виконання котроїсь із робіт, зазвичай будівництва, скликали родичів, сусідів, односельчан, то тепер ця практика – забута. Рідко її зустрінеш і в найвіддаленіших селах. На фестивалі ж вирішили відродити цю традицію, сколихнувши в душі найпотаємніші нотки українського менталітету.

Для початку – замішують глину із соломою. Це із радістю виконують як дітлахи, які залюбки лізуть до глиняно-водяного місива, так і дорослі.

Далі – змагання у вправності з мазання хатини. На нього приїхали навіть із Києва.

Контрастом до глиняної толоки – показ вишиваного одягу від TELIZHENKO. Fashion house”.

Вечоріє, однак додому ніхто не поспішає – чекають на одного з головних музичних хедлайнерів свята – гурт “ТІК”.

Доступність, комфорт, традиційність та можливість творити – те, що першим спадає на думку при відвідуванні «Крутого замісу», на який, однозначно, хочеться повертатися.

По темі

    коментарі

    Залиште свій коментар

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.