Історія захисника з Черкас Максима Ніколаєва
- Я почав по‐іншому ставитися банально до їжі та води. Елементарно – до сонячного світла, – каже черкасець Максим Ніколаєв з позивним «Нік», який служить у Галицькій бригаді в підрозділі «Китайці». Його сфера – керувати дронами.
Усвідомлений вибір приєднатися до війська хлопець зробив у 2025 році. Говорить: «Добровільно пройшов ВЛК. Ніхто мене не ловив». Нині Максим Ніколаєв продовжує виконувати бойові завдання та знищувати ворога. Тим часом вдома його чекає дружина та маленький син.
Ця історія про підготовку та добровільну мобілізацію, страхи та хвилювання, несправедливість та сюрреалізм війни. Водночас розповідь про мотивацію, сенси боротьби та бажання зупинити російських окупантів.
«Гонщик із «Щенячого патруля»»: про талісман від сина
Своє рішення мобілізуватися Максим Ніколаєв обговорював з коханою ще давно. Зізнається, що, як і будь‐якій дружині, їй важко. Втім вона поставилася до його рішення з розумінням – без скандалів та ультиматумів.
Захисник пригадує, що коли був у навчальному центрі, то йому вдалося побачитися з дружиною та дитиною. Тоді син привіз Ніку іграшку – гонщика із «Щенячого патруля».
Іграшка, яку військовому подарував його син. Фото з архіву героя
Відтоді ця іграшка завжди з Максимом, супроводжує захисника на кожному бойовому виїзді, як талісман.
«Дитинство було таке, як і у всіх»: про вулицю та хокей на траві
Максим Ніколаєв народився у Черкасах у сім’ї будівельника та вчительки. Змалечку хлопець почав цікавитися спортом, спочатку це був футбол. Прикладом для формування його особистості був рідний батько. Саме він показав хлопцеві, що таке чоловічий характер.
- Насправді дитинство було таке, як і у всіх. У підлітковому віці вже почав цікавитися, а потім і займатися бойовими мистецтвами. Ходив на хокей на траві в шкільну секцію, – розповідає Максим Ніколаєв.
Хлопець зізнається, що відбір у секцію витримали не всі. Проте він був серед тих, хто зумів його пройти, й став частиною команди. Так розпочався шлях майбутнього військового у хокеї на траві.
- Грав за збірну Черкаської області. Мені було 14–15 років, а я вже грав у команді з дорослими. Брали участь в кубку України й стабільно посідали другі‐треті місця. Також перебував у резерві національної збірної, – пригадує спортивну кар’єру Максим.
Хлопець розповідає, що тренер з хокею став для нього другим батьком. Він підтримував його починання, цікавився шкільними здобутками та особистим життям.
Так сформувався характер Максима Ніколаєва. Тоді він ще не знав, що в майбутньому його частіше називатимуть не за ім’ям, а за позивним – «Нік».
Військовий Максим Ніколаєв з позивним «Нік». Фото з архіву героя
Від спорту до журналістики: про студентські роки
Після завершення 11 класу у 2016 році Максим вступив на журналістику в ЧНУ імені Богдана Хмельницького.
- Журналістику я обрав як більш пріоритетну. Завжди контактував з людьми і налагоджував стосунки. Вирішив, що все життя спортом не займатимусь, – розповідає хлопець.
Максим Ніколаєв зізнається, що з часом він таки отримав невелике розчарування від свого вибору. Втім студентські роки згадує з позитивом.
- Перші два курси було дуже цікаво. Потім не стало батька і довелося мені самому йти працювати, щоб забезпечувати сім’ю. У цей момент навчання відійшло на другий план. Але я все одно задоволений тим, що вступив на журналістику, – згадує студентські роки Максим Ніколаєв. – Досі згадую репортаж з базару на першому курсі. Та й інші двіжухи: Сокирно, бігати до дівчат в гуртожиток. Усе це добре запам’яталося.
Хлопець говорить, що потім у житті з’явилися інші пріоритети. Крім спогадів, студентство подарувало йому майбутню дружину.
«За чотири дні до цього…»: як зустрів повномасштабне вторгнення
Через рік після завершення університету Максим Ніколаєв відновив спілкування зі своєю однокурсницею Дарією. Вони стали більше, ніж друзями. Надалі їхні стосунки переросли у шлюб, а тепер разом виховують сина.
Але в цій історії про звичайне людське життя є дата, яка поділила його на «до» і «після». Повномасштабне вторгнення росії 24 лютого 2022 року. Цей день Максим зустрів вдома у Черкасах. Пригадує, що за декілька днів до цього у нього вже була зібрана тривожна валіза.
- Я мав виходити на роботу з лікарняного. Прокинувся, заварив каву, закурив і відкрив новини. Побачив, що українські міста обстрілюють. Сходив на роботу, зібрали касу, опісля зібралися з дружиною і виїхали за місто, – розповідає Максим Ніколаєв.
Хлопець зізнається, що насамперед думав про сім’ю. Тим паче напередодні, 20 лютого, пара дізналася про вагітність. Жодного вибору, крім лишитися в Україні, ані Максим, ані його дружина не розглядали.
Максим Ніколаєв з дружиною. Фото з архіву героя
«Ніхто мене не ловив»: як Максим Ніколаєв потрапив до війська
Максим Ніколаєв думав про підписання військового контракту ще до початку повномасштабного вторгнення. Після закінчення університету він навіть пройшов військово‐лікарську комісію, але отримав рішення – не придатний у мирний час. Через це підписати контракт не вдалося.
Утім повномасштабне вторгнення розставило всі крапки над «і». Максим Ніколаєв таки отримав шанс доєднатися до війська. Зробив це добровільно у 2025 році.
- Коли знизили мобілізаційний вік, то добровільно пішов проходити ВЛК. Ніхто мене не ловив. Отримав висновок – придатний. На той момент я вже мав певний досвід, адже пройшов кілька тематичних курсів, – розповідає хлопець.
Перед мобілізацією хлопець опанував керування дронами. Фото з архіву героя
За рік до приєднання до війська Максим Ніколаєв вчився літати на дронах. Робив це у Черкасах у школі FPV «Кілхаус», яку започаткувала Третя окрема штурмова бригада.
Так після навчання у цивільному житті Максим Ніколаєв бійцем став 80 окремої десантно‐штурмової Галицької бригади.
Читайте також. FPV‐школа у Черкасах: як потрапити та чому можна навчитися.
Позивний «Нік»: досвід захисника в лавах Сил оборони
Після базової загальновійськової підготовки у липні 2025 року Максим Ніколаєв став військовим підрозділу РУБпАК «Китайці», де мав знайомого, у складі Галицької бригади. Тут же він отримав свій позивний – «Нік».
Максим Наколаєв став бійцем Галицької бригади. Фото з архіву героя
Посаду у війську він обрав самостійно. Хлопець став оператором дронів, адже вже проходив відповідні курси.
- Моє життя перевернулося з ніг на голову. Переоцінив багато речей. Подивився на світ іншими очима. Я почав по‐іншому ставитися банально до їжі та води. Елементарно – до сонячного світла. Буває, що цілий день не вдається вийти на вулицю, – розповідає Нік.
Нині військовий перебуває на Сумському напрямку. Говорить, що йому подобається бути пілотом дрона. Це дає можливість хлопцеві ефективніше знищувати ворога.
- Воювати технологіями – це майбутнє. Війна дуже змінилася. Було б добре, якби в майбутньому не потрібна була піхота. Хоча без неї ніяк, – каже Нік.
Фірмовий одяг підрозділу Максима Ніколаєва. Фото з інстаграм‐сторінки підрозділу «Китайці»
Захисник пригадує бойовий виїзд, який залишив в нього особливий спогад. Він був третім. Перші два, за словами Ніка, минулий спокійно.
- Найскладніше і найстрашніше – зайти на позицію. На третьому виїзді, повертаючись із позиції, зустріли ворожий дрон, який чекав нас і почав працювати по хлопцях, які їхали попереду. Їх було двоє. Обидва загинули. Я бачив, як вони підірвалися і горіли, – згадує Нік.
Найважче на війні – це очікування?
Нік зізнається, що на війні, безумовно, важко фізично. Потрібно багато кілометрів рухатися пішки з боєприпасами та бронею. Також є й психологічний момент. Для Ніка – це очікування.
- День перед виїздом, коли ніхто не може спати. Накручуєш себе. Розумієш, що назад можеш не повернутися. Очікування, коли хлопці несуть доставку і їх довго немає. Зв’язатися теж не можеш. Очікувати, коли повідомляють про роботу авіабомб, а ти розумієш, що цілий день над тобою літав дрон. Очікування… – розповідає Нік, неодноразово повторюючи це слово.
Сюрреалізм в деталях: між війною та цивільним життям
Повернення до цивільного життя завжди викликає дисонанс. Нік говорить, що опиняєшся ніби в іншому світі.
- Ти виїжджаєш з позиції, постійно перевіряєш небо, аби не догнав ворожий FPV. Їдеш дорогою, яка затягнута антидроновою сіткою, а за нею, де небезпека, граються діти на дитячому майданчику. Це сюр…- згадує Нік.
Максим Ніколаєв говорить, що різниця між передовою і тилом дуже відчутна. Фото з архіву героя
Ще одна ситуація сталася безпосередньо у Сумах. У місті, яке розташоване приблизно за 30 кілометрів від зони бойових дій.
- Нас відпустили в місто відпочити. Ми зайшли в один із закладів пограти в настільну «Мафію». До нас підійшли чоловіки, цивільні. Ми закінчили гру, і я кажу побратиму, мовляв, росіяни за десятки кілометрів від їхнього міста, а вони вечорами в «Мафію» грають. Я відчув у цей момент несправедливість, – розповідає Нік.
«Я перебуваю з найкращими людьми»: мотивація на війні
Нік говорить, що він дуже задоволений і радий, що потрапив саме у підрозділ «Китайці». Війна подарувала захисникові відчуття побратимства.
- Я перебуваю з найкращими людьми. У цивільному житті я б їх ніколи не зустрів. Це честь бути з хлопцями, які служать ще з 2022 року. Вони стільки пройшли, що мозок навіть не завжди сприймає цю інформацію, – зізнається Нік.
Максим Ніколаєв з побратимом. Фото з архіву героя
Захисник не шкодує про свій вибір. Навпаки, говорить, що чітко знає, за що бореться.
- Краще зупиню ворога за 500 кілометрів до рідного міста. Це моя мотивація. Не пустити їх далі, – наголошує Нік.
Читайте також. «Двіжовий і на крок попереду»: яким був громадський діяч і військовий Мірош та як пам’ять про нього залишиться у Черкасах.
Читайте на сайті 18000: «Новини Черкаси» — що відбувається в місті та області. Без маніпуляцій та неперевіреної інформації. Підписуйся на телеграм‐канал 18000 | «Шо там у Черкасах?»