“Не уявляю свого життя без барабанів”. Інтерв’ю із черкаським айтішником Кірілом Абажером

Кіріл Абажер – операційний директор однієї з найбільших ІТ компаній Черкас. А ще він – автор музичного проєкту Gorilla Drummer. Уперше гру на барабанах він почув по телевізору ще в дошкільному віці. І відтоді, каже, не уявляє свого життя без гри на барабанах. 

Нині Кіріл у межах свого проєкту створює ремікси на популярні українські хіти. Кожне його відео переглядають до 300 тисяч користувачів ютубу, а відгуки на нього пишуть зірки, на музику яких він творить ремікси.

Як почалося його хобі і який вплив барабани мають на теперішнє життя – читайте в інтерв’ю Кіріла Абажера кореспондентці “18000”.

– Що для тебе гра на барабані?

– Це те, без чого я не уявляю свого життя. Пам’ятаю період, кілька років тому, коли я досить довго не грав. Це був час, коли в нашій сім’ї народилася друга дитина. І тоді все було гаразд: класна сім’я, прекрасна дружина, чудові діти, класна робота і так далі, але я усвідомлював, що не можу повноцінно насолоджуватися всім цим, якщо я не граю. Для мене грати на барабанах – це як дихати.

– Чому саме барабани?

– Кожна людина народжується і в неї є свої сильні сторони, таланти, які ми не вибираємо. Вони є і все. Це відповідь, чому саме барабани.

Сусіди приходили і говорили: корова перестала доїтись через шум

– Як і коли все почалося?

– У ранньому дитинстві, років із 5-7. Одного дня я побачив якийсь концерт по телевізору і камера показувала на барабанщика часто. Мене дуже захопило, як він грав. Згодом я пішов у свою кімнату, в себе на парті розклав книжки, каструлю, лампу і просто почав щось стукати. Так воно все почалось. Не лише моє навчання грі на барабанах, а моя пристрасть. Я дуже чітко пам’ятаю цей момент.

Батьки підтримували? Не казали: синку, давай краще гітара? 

– Моя мама була нейтральна. Я підозрюю, що вона не була в захваті, але нічого не говорила. Попри те, що вдома був постійний стук у кімнаті вечорами, коли я руками чи паличками тренувався на бильцях дивану чи по столу. Це не дуже весело для оточуючих.

Тато натомість не соромився, заохочував мене розглянути інші музичні інструменти, до яких у мене не було жодної пристрасті.

– Ви жили у квартирі чи в будинку? 

– Ми жили у квартирі. Але барабани були в церкві, в яку я ходив у дитинстві. І там я мав можливість займатися, коли я хочу і скільки хочу. Я брав ключі, йшов у музичну кімнату і проводив там дні і години, які пролітали дуже швидко.

Поряд там не було сусідів? Ніхто не жалівся на гучні тренування?

– Були сусіди, які приходили і говорили: корова перестала доїтись, бо тут шум. Але ми знаходили спільну мову, підлаштовувалися. Окрім того, є способи, як можна зробити барабани тихішими. 

– До викликів поліції не доходило? 

– Ні, такого не було. Але в мене дуже сильний комплекс розвинувся. Постійно приходили люди і казали: що ти гепаєш, що ти бахкаєш, що ти тут гримиш, що ти тут шумиш. Якими тільки вони словами не називали те, що я робив! Але не словами “граєш на барабанах”. Я, на їхню думку, завжди робив щось інше, а не грав. 

Навіть зараз часто буває, що я у своєму домі граю і мені однак інколи складно грати на повну, тому що досі виринають спогади, як приходили в дитинстві і казали: дуже голосно, тихіше, тихіше, тихіше… Це прокляття барабанщика! Йому всі постійно це говорять.

Ти самоучка чи вчився у музичній школі?

– Я б дуже хотів, щоб моя історія почалася з музичної школи, щоб у мене від початку був класний вчитель, який правильно б поставив мої руки і мозок. Я роками робив помилки і розвивався не в тому напрямку, тому що такого вчителя просто не було. Я ріс у маленькому містечку, де я був мало не єдина людина, яка цікавилась барабанами. Тому я вчився здебільшого сам. Було кілька людей, які теж грали на барабанах у моєму оточенні, але всі були аматори-самоучки. Ніхто не був навчений, як це правильно робити.

– Ти говорив, що тривалий час вчився неправильно, як ти це зрозумів?

– Я це зрозумів, коли дійшов до того рівня, що відчув, що не можу грати те, що хочу. Тобто я уявляю у своїй голові, чую, що саме хочу заграти. Але мені було складно це якісно, професійно зробити. Я не люблю повільні композиції, натомість подобаються динамічні складні, їх грати досить складно. Кілька років тому я займався із вчителем, він один із кращих барабанщиків у Черкасах. Це тривало десь два роки.

У якому віці з’явилися перші власні барабани? 

– Перші барабани мені вислав друг із Америки як подарунок. Тоді мені був десь 21 рік. 

Фото з архіву героя публікації

А наскільки часто міняєш барабани зараз? Це інвестиція на скільки років?

– Це інвестиція на все життя. У мене чотири установки. Міняються не барабани, а розхідні матеріали. Мені однієї пари палок вистачає на одне-два тренування максимум. Також щокілька місяців потрібно міняти пластики.

– Як зараз батьки ставляться до твого хобі? 

– Я думаю, дуже добре, тому що я це роблю не в них під дахом (усміхається). Вони живуть за 50 кілометрів від мого дому. Вони раді, що в мене є таке хобі, яке приносить мені велике задоволення.

За чотири роки змінив 50 масок

– Розкажи про проєкт Gorilla Drummer. Хто придумав саме такий концепт? 

– Gorilla Drummer придумали ми з дружиною Яною. Тут немає якоїсь великої логіки або прихованого контексту. Ми думали про те, як зробити це так, щоб це було цікаво, а не просто ще один барабанщик, який грає на ютубі, один з десятків тисяч. Так воно зародилося.

Фото з архіву героя публікації

У масці складно грати? Вона важка?

– У масці дуже важко грати! Особливо – на зйомках. Мої ремікси – дуже динамічні та швидкі. Не маючи можливості нормально дихати і постійно рухаючись, це некомфортно. Але дивлячись на фінальний результат, я завжди переконуюсь: гра варта свічок. 

У мене за чотири роки було дуже багато масок, штук 50. Здебільшого вони робляться з цупкого картону. Одна маска не витримує всю зйомку кліпу. За кліп ідуть 3-4 маски. Роблю ці маски у своїх гарних друзів із Черкас.

– Думав над зміною матеріалу? Щоб була легшою.

– Легшою вона не буде, ніж картон. Якраз в останньому кліпі, який ми знімали на початку року, маска вже з іншого матеріалу – не з картону, а з пластику. Він насправді набагато важчий, але його перевага в тому, що ця маска може перевикористовуватись. І вона досі в мене. Після зйомки кліпу вона не прогнулась, не поламалася, не набрала в себе вологу, я можу в ній продовжувати записуватись. Але в ній є свою нюанси. 

Якщо чесно, маска зараз для мене – це виклик. Я шукаю, де можна було б зробити її так, щоб у ній було комфортно.

– На твоєму ютуб-каналі найбільше кліпів на гурт “Время и стекло”. Він твій улюблений? 

– Це не мій улюблений гурт. Більше того, я не слухаю таку музику взагалі.

Є мейнстрімні пісні, які коли ти чуєш, не можеш сидіти на місці, починаєш рухатися. Коли їх слухаю, думаю: от би ще живі барабани сюди, звучало б бомбезно! Так склалося, що багато цих пісень – групи “Время и стекло”.

– “Время и стекло” розпалися. Засмутився?

– Якщо чесно, так. Але не тому що не буде нових пісень, а тому що я мріяв з ними виступити на якомусь концерті. Сподіваюсь, така можливість ще буде. Думаю, як і багато гуртів, вони будуть робити якесь відновлення, концерт на честь річниці тощо. Я б дуже хотів мати можливість з ними виступити!

– Чи була реакція він виконавців, на музику яких ти створюєш ремікси? 

– Надю і Позитива із “Время и стекло” знає моя дружина. Вона показувала їм на своєму телефоні останній кліп. Вони сміялися, записували мені відосики і передавали привіт. Казали, щоб я продовжував. До цього вони робили репости, я переписувався з їхнім продюсером, їй дуже подобалось. Мій перший кліп навіть Надя Дорофєєва репостила в себе в інстаграмі. 

Dilemma, Jerry Heil, Tayanna – їхні коментарі є в мене в інстаграмі, і приватно вони мені писали. Це завжди позитивні відгуки в дусі: круто, так тримати!

Окрім “Время и стекло”, хотів би також виступили з Jerry Heil. У мене є така мрія, але це не миттєвий пріоритет.

Мені було б набагато цікавіше, аби не я їм писав, а вони мене запрошували. Станеться це чи ні – питання, на яке я відповіді не знаю. Але я готовий чекати.

– Ти сам створюєш ремікси? Як це відбувається?

– З кожною піснею по-різному. Спочатку слухаю пісню. Якщо відчуваю, що мене повело, починаю рухатися, тоді усвідомлюю: о, це вона. Спочатку я чую мелодію в голові, а потім починаю грати. Дуже часто я іду в студію на запис, знаючи лише на 80 %, що я буду грати. У мене можуть бути основні біти, переходи, але є частини в пісні, які я ще не знаю, як заграю.

Моя дружина – мій основний продюсер

– Скільки часу йде від народження ідеї до запису кліпу? Чи це кожного разу по-різному?

– Це щоразу інакше. Записати кліп – це дуже великий проєкт, у якому задіяна велика кількість людей. Його потрібно продумати, він повинен бути унікальний, зі своєю історією, в якомусь прикольному місці. Перші два-три роки це було набагато швидше і простіше зробити. Чим далі, тим складніше і мені, й моїй дружині знайти для цього часу.

Моя дружина – мій основний продюсер. Вона придумує, як це буде, концепт, стиль, і організовує всю зйомку. Із кількістю тих проєктів, в яких вона задіяна, в неї не так багато часу. Крім того, кожного разу хочеться зробити щось краще й краще. Якщо ти повністю піднімаєш сам собі цю планку, потрібно довше думати, готуватися.

Кіріл Абажер зі своєю дружиною Яною

Є пісня, яку я записав більше року тому. Ми вже придумали класний концепт. Це буде найскладніший кліп з усіх, які були. Ще не визначили, коли буде зйомка. Поки не можу розкривати всіх таємниць, але там буде задіяно дуже багато людей. Скажу тільки, що це буде теж ремікс на пісню українського гурту, але про які я раніше не знімав.

– Скільки на сьогодні реміксів у розробці? 

– У мене є коротенький плейлист з тих пісень, які мені сподобались, і я зараз пробую їх відчувати, під яку саме я хочу записати. Різні гурти: там є і Jerry Heil, і Дантес, і Dabro. До десятка пісень.

– Загалом часто слухаєш українську музику?

Я дуже-дуже-дуже багато слухав музику в дитинстві і коли був студентом. Останні років десять я насправді дуже мало слухаю музику. Роблю це лише під проєкт, коли хочу вибрати пісню, на яку зроблю ремікс.

Звичайно, слухаю музику, коли граю. Можливо, через це не слухаю її у вільний час.

– Окей, а коли в машині їдеш, що слухаєш?

– Частіше за все я їду в тиші. Якщо це не так, скоріш за все, я слухаю аудіокнижку. Якщо я не слухаю аудіокнижку і їду не в тиші, значить я їду з кимось. Скоріш за все, я везу своїх дітей кудись і тоді я слухаю дитячі пісні. Одні і ті самі… Які я вже так наслухався. Але діти – вони такі, їм багато різноманіття не треба.

Ніколи не думав про ремікс на дитячу пісню? 

– Думав. До речі, вдома я тренуюсь під деякі дитячі пісні. Вони часто дуже драйвові та енергічні, і я думаю: як же тут бракує живих барабанів.

– Скільки часу за тиждень проводиш на тренуваннях? Чи маєш графік? 

– Мій стандартний графік тренувань – це кожен день. Це десь до години щовечора. Але не завжди так виходить. Наприклад, учора я не встиг потренуватись. 

Це не завжди гра на барабанах. За тиждень я разів три-чотири граю на барабанах, а решту часу – це тренування на тренувальному педі (пристрій для барабанщиків, що дозволяє відточувати ударну техніку без барабанів, – ред.)

– Це шумоізольована кімната? Чи ти граєш на барабанах – і вся сім’я подумки з тобою? 

– Там є певний рівень шумоізоляції. Але, звичайно, це будинок, тому так, коли я граю на барабанах, усі це чують. Це одна з причин, чому в будні я небагато граю. Здебільшого я займаюсь увечері після того, як ми вкладаємо дітей, це вже десята вечора, і я просто тренуюсь на педі.

– Часу на тренування вистачає? Чи хотілося б більше? 

– Раніше я думав, що мені хотілося. Одного разу я навіть хотів узяти тиждень відпустки і весь тиждень – від ранку і до вечора – грати на барабанах. Я це зробив кілька років тому. І зрозумів, що якби я цим займався кожен день, мені було б дуже нудно. Я не готовий аж стільки цим займатися. Того, скільки я зараз займася, достатньо.

– До чого ти прагнеш у музиці? Записати власний трек? Створити гурт і поїхати в тур? 

– Ні, створювати власні треки мені не хочеться. Мені подобаються колаборації з іншими музикантами. Я б, мабуть, хотів цього більше. Щодо гурту – навряд. Це, знову ж таки, прив’язування себе до одних і тих же людей. Це стало б із часом нудно. Одні й ті самі пісні. Мені набагато більше подобається різноманіття, різні стилі: реп, попса, рок, ще щось. 

Я хотів би виступати, грати на публіку. Для мене це виклик.

Хотів би чути більше критики у свій бік

– Як твоє музичне хобі впливає на основну роботу в ІТ? Чи допомагає, наприклад, краще зосереджуватися?

– Я б це виніс за межі гри на барабанах і відповів би на більш широке питання – як хобі може допомагати бути успішним у тій індустрії, де ти працюєш. Я думаю, що людина, яка має своє хобі, набагато успішніша та натхненніша у своїй роботі, яка повністю інша, ніж хобі. Це мої особисті спостереження.

Хобі – це місце, де ти відпускаєш стрес, воно тебе надихає, відновлює. Тобі не потрібно чекати відпустку або вихідні, коли тобі стане легше, якщо в тебе складний період у роботі. Ти просто кожен день можеш цим займатися, розвиватися, вчити щось нове.

– Якби “Время и стекло” не розпалися і покликали тебе у свій гурт, ти б покинув ІТ заради цього? 

– Я не покинув би ІТ, тому що в цьому не було б необхідності. Грати з “Время и стекло” в контексті українського шоу-бізнесу – це не робота на повний день. Вони не виступають, як американські зірки, 250 днів на рік. І не їздять у всесвітні тури, як свого часу Blink-182, коли вони поїхали в тур і не бачили своїх сімей два роки. На таке б я ніколи не пішов. А якби й пішов, то тільки разом із сім’єю. 

Я переконаний, що музичні виступи та ІТ можна поєднувати. Я б хотів мати кілька концертів на місяць і продовжувати робити те, що я роблю. Це цілком можливо.

– Твої кліпи в ютубі набирають по 200-300 тисяч переглядів. Це органічний трафік? 

– Частина з них мали невеличкий рекламний бюджет. Але це не накручені перегляди. Згідно з аналітикою, 72 % людей продивляються мої кліпи майже до кінця. Це дуже хороший результат! 

– Ти якось монетизуєш свій ютуб?

– Ні, мені це нецікаво.

– Маєш графік виходу наступних відео? 

– Я хотів би, щоб вони виходили регулярніше і частіше. Але як каже мій тато: красота требует жертв. Я хочу, щоб це було цікаво і гарно, а отже, розробка вимагає більше часу.

– Наскільки ти залежний від думки аудиторії? Якщо хтось пише негативний коментар, ти засмучуєшся?

– Хочеться більше критики у сторону своєї роботи. Зазвичай тоді ти дуже сильно ростеш. Там може бути щось неконструктивне, але дуже часто там є якісь класні інсайти, які могли б зробити мене кращим барабанщиком. 

На кого зі світових барабанщиків рівняєшся?

– Їх багато у різних стилях музики. Слідкую десь за 30 барабанщиками.

Але є той, що в дитинстві відіграв велику роль у моєму становленні. І він надихнув ціле покоління барабанщиків. Це Тревіс Баркер із гурту Blink-182.

Також у лютому 2020 року я їздив на барабанний табір до одного з топових барабанщиків світу, його звати Бенні Греб. Це був 4-денний табір, який проходив недалеко від Берліну. Там було людей 20, які з 8 ранку до першої-другої години ночі кілька днів поспіль навчалися. Це був дуже крутий майстер-клас. Мабуть, це найцінніше, що я отримував як барабанщик за всі 15 років, що я граю.

Кіріл Абажер та Бенні Греб

А з українських барабанщиків хтось подобається?

– В Україні є дуже маленька субкультура барабанщиків. З них немає жодного, хто мене надихає.

– То все таки: коли новий кліп? 

– Я задаю собі те саме питання. Я б дуже хотів його відзняти до кінця цього року.

Спілкувалася Єлєна Щепак

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.