Нещодавно відома черкаська юристка, колишня депутатка Наталя Даньковська подала прижиттєву згоду на донорство. Це означає, що в разі раптової смерті її органи може бути вилучено та трансплантовано іншим людям, які цього потребуватимуть.
Як розповідає сама Наталя, її заява стала першою в області. І це її дуже здивувало.
Як це працює в Україні зараз?
Сьогодні, аби подати прижиттєву згоду, потрібно самому знайти трансплант-координатора у своєму регіоні і подати йому заяву. У Черкасах вони працюють у трьох медичних закладах: обласній лікарні, кардіологічному центрі та онкодиспансері. Саме ці медичні заклади ліцензовані Міністерством охорони здоров’я для проведення трансплантацій.
Своє рішення Наталя Даньковська пояснює просто: подавши прижиттєву згоду, ти даєш шанс на порятунок одразу кількох людей. Якщо ж прижиттєвої згоди донор не подав, трансплант-координатор спілкується із рідними і може отримати згоду на трансплантацію лише від них.
– Перекладати цю відповідальність на родичів жорстоко, як на мене. Бо вони явно не в найкращому стані і так, а тут ще вирішувати це питання, – говорить Наталя Даньковська.
Окрім того, на її переконання, це зекономить час для лікарів, яким не потрібно буде шукати рідних у разі твоєї раптової смерті і чекати, поки вони ухвалять позитивне рішення. Інколи навіть хвилина може стати вирішальною для потенційного реципієнта.
– Будь-який донор не підходить будь-якому рецепієнту, програма підбирає автоматично після біологічної смерті донора. Тому “чорних трансплантологів” не варто боятися. Або якщо дуже страшно, можете інформацію про надання згоди не оприлюднювати, – додає Наталя Даньковська.
Для надання згоди трансплант-координатору потрібно надати паспорт, ідентифікаційний код, копію цих документів, а також підписати саму заяву на донорство. У заяві потенційний донор вказує свої контактні дані, інформацію про стан здоров’я, а також перелік органів, які готовий пожертвувати у разі раптової смерті. Після надання такої згоди твої дані потрапляють до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації – саме вона автоматично формує пари донор-реципієнт у разі смерті донора.
Як це працює за кордоном?
У низці країн світу діє презумпція згоди на вилучення органів у разі раптової смерті. Наприклад, такий принцип діє в Іспанії, яка є одним із лідерів за кількістю трансплантованих органів. А ще – в сусідній Білорусі, куди найчастіше їдуть українські пацієнти для отримання шансу на порятунок.
Проте презумпція згоди не є “чарівною кнопкою”, яка автоматично може вивести рівень трансплантації органів у країні на кардинально інший рівень. Куди важливішою є загалом культура донорства, розуміння, що твої органи у разі смерті можуть врятувати кілька життів. У цьому переконаний директор Українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль. Як приклад, він наводить Сполучені Штати Америки – ще одного лідера за кількістю проведених трансплантацій. І це попри те, що у США, як і в Україні, діє презумпція незгоди.
– Коли говорять про досвід США, зазвичай зазначають, що при отриманні водійських прав людина автоматично може надати прижиттєву згоду на донорство. І ці дані одразу вносяться у водійське посвідчення. Але це не зовсім так. Фактично ж людині лише пропонується заповнити картку, яка передається в центр трансплант-координації. Опісля представник центру зв’язується з потенційним донором і він пише заяву. Тобто процедура у США не дуже сильно відрізняється від того, що ми маємо в Україні, – говорить Дмитро Коваль.
Окрім того, він зазначає, що у Білорусі, попри презумпцію згоди, все одно ведеться комунікація з рідними, аби впевнитись, що вони не проти того, аби органи померлого було трансплантовано.
Шлях до трансплантаційної незалежності
Десятками років в Україні взагалі не відбувалися операції із трансплантації органів. Насамперед причиною була недосконалість законодавства. Наприкінці 2019 року набрав чинності новий закон, який нарешті відкрив можливість трансплантувати органи в українських лікарнях без страху переслідувань для медиків. Ухвалення нового законодавства – одне із зобов’язань, яке взяла на себе Україна, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС. Новий закон відповідає директивам Європейського Союзу та враховує світовий досвід.
Як наслідок, в Україні потроху почалися проводити трансплантації. Зокрема, минулоріч Україна здійснила вже 29 посмертних операцій із трансплантації органів. А за перше півріччя 2021-го року – 68 посмертних трансплантацій. Це вже вдвічі більше, ніж за весь минулий рік. Зокрема, цьогоріч уперше було проведено посмертні трансплантації в Черкаському кардіологічному центрі, а також у Черкаському онкодиспансері.
Та це однак дуже мало порівняно із потребою. За орієнтовними розрахунками, щороку в Україні близько 5000 пацієнтів потребують трансплантації органів.
Аби збільшити кількість трансплантацій, МОЗ проводить навчання для медиків і створило фінансову мотивацію для медичних закладів. Окрім того, сьогодні міністерство напрацьовує механізм спрощення надання згоди з боку донора.
Згода в “Дії”
Нині Український центр трансплант-координації працює над тим, аби надати пожиттєву згоду на вилучення органів у разі раптової смерті можна було в додатку “Дія”. За словами керівника центру Дмитра Коваля, у разі впровадження такого технічного рішення Україна буде “унікальною країною з найкращим досвідом у цій сфері”.
– “Дія” прекрасна тим, що вона не зберігає інформації. Це інструмент для передачі даних. Аби отримати згоду, нам потрібно зробити персоніфікацію людини, яка подає згоду. Для цього людині буде недостатньо просто зайти в “Дію”, слід буде додатково накласти цифровий підпис. Опісля дані передаються у єдину систему і в “Дії” не зберігаються. Загалом процедура триватиме всього кілька хвилин, – пояснює директор центру трансплант-координації.
За його словами, відповідне технічне рішення може бути запроваджено в Україні вже до кінця року. Розроблення нового модулю “Дії” вже розпочалося. Надалі за нього ще має проголосували Верховна Рада.
– Ми працюємо над тим, щоб інформація про прижиттєву заяву була видимою лише тоді, коли сформована картка донора. А картка донора може бути сформована лише після констатації смерті мозку. Коли запрацює “Дія”, ніхто, ні сімейний лікар, ні хірурги, не знатиме, донор ти чи ні. Якщо, звісно, людина сама про це не заявила, – зазначає Дмитро Коваль.
На його переконання, таке технічне рішення суттєво збільшить кількість заяв про прижиттєву згоду. По-перше, це зручно. Людині не потрібно буде більше йти в лікарню, шукати там трансплант-координатора і писати заяву. По-друге, донор буде впевненим у тому, що його дані будуть надійно зберігатися.
