Перед нами невелика стара будівля, здалеку здається, що вона пустує давно. Її вік видають дерев’яні вікна, тріщини на стінах, облущена фарба. Від одноповерхового будинку нашу увагу перехоплюють грайливі цуценята. Їхній голосний гавкіт чути з вольєра, що поряд. Помічаємо і дівчину з широкою усмішкою, яка поспішає до нас. Це пані Анастасія, яка ще кілька хвилин тому намагалася допомогти тваринам із вулиці.
“18000” приїхав у Смілу до притулку “Хвіст”, який заснувала переселенка з Маріуполя Анастасія Задерновська. У цьому місті дівчина облаштувала дім для себе і своїх чотирилапих підопічних.
“Рятувала тварин із дитинства”
Йдучи до будинку, який ми помітили раніше, Анастасія Задерновська розповідає про себе. Своє рідне, тепле, вітряне місто на березі моря вона востаннє бачила восени 2021 року. Згадуючи про Маріуполь, у пам’яті дівчини виринають спогади про час, коли вся її родина була разом, як було весело за великим столом. Там, у Маріуполі, дівчина заснувала свою першу організацію, яка займалася допомогою тваринам.
– У волонтерстві і зоозахисництві я впродовж життя. Не було такого моменту, коли вирішила, що буду цим займатися. Пам’ятаю, що ще мама рятувала тварин, і я перейняла її захоплення. З дитинства носила тварин додому, лікувала й прилаштовувала через соцмережі, – розповідає пані Анастасія. – Після школи, років у вісімнадцять, я заснувала волонтерську спілку, що займалася стерилізацію безпритульних песиків і котів. Вона була створена до того, як у Маріуполі з’явилося комунальне підприємство, що стало стерилізувати собак. Група спілки існує в соцмережах досі.
Анастасія Задерновська
Рідні Анастасії встигли виїхати з Маріуполя до того, як він опинився під окупацією росії, але тепер розкидані по різних містах і країнах. Дівчина каже, що якби вони залишилися там, напевно б, не вижили. Їхній район із початку вторгнення був під обстрілами. Постраждав і будинок, де жила сім’я Анастасії, і школа, в якій вона навчалася.
Волонтерка з 2014 року жила на два міста: не забувала про Маріуполь і поступово освоювалася в Черкасах, де згодом одружилася й будувала плани на майбутнє. Але доля склалася інакше. Чотири роки тому вона переїхала в Смілу.
– Стільки випадковостей і збігів, я дивуюся, як ми опинилися в Смілі. Сподівалася, що житиму в Черкасах. Але мама перший час не хотіла залишати Маріуполь, тому я шукала, в якому місті купувати нерухомість, щоб було зручно їздити до неї, – пригадує переселенка, відчиняючи нам двері в притулок. – У Смілі були знайомі і станція Шевченка, звідки курсували потяги у Маріуполь. Я обирала район за гугл-картами, щоб бути ближче до вокзалу.
Притулок “Хвіст” – місце, де рятують життя котів і собак
Переступивши поріг притулку, нас зустріли близько 60 котів і працівниця, яка за ними наглядала в той час. Дехто з хвостатих сидів на підвіконні, допитливі підійшли до нас знайомитися, інші гралися у котячому тунелі, більшість відпочивала на облаштованих лежаках. Усі кольори, які ми тут побачили, не злічити. Найбільше запам’яталися руді, чорні і смугасті коти. Останні два забарвлення шерсті рідко подобаються відвідувачам.
– Громадську організацію “Хвіст” у Смілі офіційно заснувала в серпні 2022 року. Але починала з того, що брала тварин додому, а потім прилаштовувала їх: принесеш, вилікуєш, відгодуєш і шукаєш нову домівку. Коли зрозуміла, що квартира не гумова: мені незручно і тваринам теж, почала шукати місце для тварин, що могло б слугувати для перетримки чи притулком, – розповідає Анастасія Задерновська.
Приміщення, де ми зараз, надала під притулок міська рада Сміли. Всередині виконали чимало роботи, щоб будинок став доступним для життя тварин. Із головного входу можна пройти до трьох кімнат.
– Цю будівлю не використовували багато років, вона була занедбана, без опалення, багато де текло й гнило, досі є тріщини на стінах і стелі. Ми прибрали тут, постелили лінолеум, пофарбували стіни миючими фарбами, зробили електричне і твердопаливне опалення. Тепер тут тепло й світло, – розповідає зоозахисниця. – Є все, що треба для проживання тварин: бокси з підігрівом, спеціальне світло для огляду. Якщо тварини потрапляють до нас увечері чи вночі, я викликаю знайомого ветлікаря. Він приїжджає на власному автомобілі, щоб вколоти ліки, зробити рентген, стабілізувати тварину до ранку.
Наразі в притулку перебуває близько 70 тварин, із них десять – собаки. Тут є і новонароджені, і старожили, яким більше десяти років. Тварини потрапляють сюди на реабілітацію після стерилізації чи інших операцій на час пошуку родини. Новенькі під час карантину живуть у боксах, після лікування їх випускають до решти, в підпорядкуванні якої всі кімнати. Кількість мешканців у прихистку постійно змінюється, на щастя, тваринам часто знаходять домівки.
“Волонтерство – це не моя робота”, – зоозахисниця зі Сміли
Анастасія впевнено пройшлася кімнатами, позапитувала мешканців, як себе почувають, перевірила, чи всі мають їжу і воду. Каже, що спеціально цьому не вчилася. Оскільки доглядає за тваринами змалечку, спілкується з іншими волонтерами, тому досвіду має чимало.
– Волонтерство – це не моя робота. Я навчалася на юриста і працюю зараз провідним інспектором у держустанові. Притулком займаюся у вільний від роботи час, на волонтерських засадах, тобто безоплатно, – пояснює пані Анастасія.
Потім дівчина зізнається, що паралельно з роботою може вирішувати організаційні питання, що стосуються прихистку: за щось домовитися, замовити необхідне. На вихідних займається грантами, за ці кошти стерилізує чотирилапих у Смілі і частково за них функціює “Хвіст”. Притулок дозволяють утримувати, окрім закордонних і українських грантів, безповоротна фінансова допомога й підтримка підписників у соцмережах.
– Тут працює дві людини позмінно. Є штатна одиниця, яка опікується тваринами: доглядає, годує. Якщо кіт чи пес хворий, він їде у ветклініки Сміли, або якщо потрібна госпіталізація – в Черкаси на стаціонар. Я тут щодня після 18:00 години і до останнього. Минулого року, зізнаюся, довелося трішки порушити комендантську годину. У притулку стежу за станом тварин, щоб ніхто не захворів. У першій половині дня, кому потрібно, персонал робить ін’єкцію, увечері цим займаюся я. Можу зустріти людей, які після роботи приходять подивитися на тварин, – пояснює волонтерка.
Розмову з пані Анастасією час від часу переривали чотирилапі. У кожного з них, як і в людей, свій характер. Дівчина жартує, що часто улюбленці перемагають і доводиться сприймати їх такими, як вони є, ніж витрачати час на їхнє перевиховання: “Хто це тут бешкетує? Дюна?”, – звертається до черепахово-руденької. – “Хто вже побився? Це така шкода!”
“Жорстоке поводження з тваринами – це серйозна, кричуща проблема”
Більшість жителів притулку – тварини, які раніше були у важкому фізичному стані, мали виснаження, переломи лап, хвостів, ключиці, були паралізовані частково чи повністю, мали хвороби. Тут є старенькі тварини, господарі яких померли. Вперше в прихистку приймали пологи, тому незабаром дім шукатимуть трьом смугастикам і одній біленькій киці. Тут живуть ті, хто б не вижив на вулиці. 
Пані Анастасія бере спокійного майже всього чорного кота. Йому, здається, приємно грітися у рятівниці на руках. Цього “гарного хлопця”, як каже волонтерка, знайшли з поламаними задніми лапами. Певний час він жив зі спеціальними апаратами. Коли все загоїлося, кіт заново навчився ходити, навіть бігати.
– У вольєрі ви могли бачити цуценя. Колишні власники зламали щелепу Бублику і вибили око. Ми хотіли забрати тварину, але нам його не віддавали. Казали, що і так їсть. Я довго вечорами спілкувалася з ними по телефону і таки вмовила віддати песика. Бувають важкі ситуації, – розповідає зоозахисниця. – Зате тепер Бублик удвічі більший і добре почувається. Вже завтра він поїде у нову домівку.
Волонтерка каже, що в прихистку багато жертв жорстокого поводження з тваринами. Так одного зимового вечора довелося рятувати кошеня, яке, ймовірно, переїхали візком на базарі. Його дівчина шукала разом із охоронцем ринку. Знала лише номер павільйону і, що десь під столом має лежати кішка з дитинчам. Справді, кошеня мало безліч переломів, уночі ним займався лікар, а вранці пухнастого госпіталізували. “Його збирали по частинах”, – пригадує зоозахисниця. Замість тазостегнової кістки у кота металевий замінник, тому в прихистку його кличуть Конструктор.
– Жорстоке поводження з тваринами – це серйозна, кричуща проблема в нашому суспільстві. Її мало висвітлюють. Часто таке ставлення до тварин – це наслідок діяльності правоохоронців. За статистикою, відповідальність – це рідкість. Якщо взяти практику європейських країн, то ми бачимо, що вони садять людей у в’язниці за жорстоке поводження з тваринами, а в нас – легкий переляк – все, що можливо, – додає Анастасія Задерновська.
Тим часом увагу випрошує Джавеліна. Вона застрибнула на поличку, щоб бути ближче до нас. Її шерсть м’яка, густа і чиста. Кішка влаштувала релакс собі і перерву в інтерв’ю нам.
– Джавеліну привезли військові. Вона дуже любить піклування, увагу, – каже Анастасія. – Ми стараємося не повторювати клички. Просто дивимося на тварину й визначаємо їй ім’я. Але в мене вже закінчилася фантазія: є Суслики, Хвостики, два Томи – шустрі, хитрі такі. Є Маша і Даша – сестрички.
У притулок потрапляють здебільшого смілянські котики або з навколишнього району. Інколи знаходять прихисток евакуйовані. Для таких “Хвіст” стає пунктом, де надають допомогу і відправляють далі – у Рівне чи Львів. Волонтерка пояснює, що не може брати тварин із інших міст, бо у Смілі велика проблема з безпритульними тваринами. Тому насамперед допомагає котам і собакам у своєму місті.
Задерновська про важливість стерилізації та вакцинації тварин
Із лютого 2022 року Анастасія Задерновська стерилізувала понад 2 300 тварин у Смілі. Каже, що на стерилізацію 99 собак кошти спрямували з місцевого бюджету.
– Ми більшого не просимо, дякуємо за будівлю, що маємо. Та хочеться бачити роботу міської ради, бо регулювати кількість безпритульних тварин має місцеве самоврядування, але, на жаль, це відбувається за волонтерські кошти, – серйозно відповідає пані Анастасія.
Завдяки наполегливості дівчини у Смілі вже є локації, де всі тварини стерилізовані. Якщо раніше вони розмножувалися неконтрольовано, то тепер є місця, де нові потомства не з’являтимуться. Анастасія відловлює тварин самотужки. Каже, що страх на агресію тварин завжди відчутний і це нормально.
– Під час відлову диких тварин, тих, які не підпускають до себе, я використовую комбінований метод: оральний седатив, який додаю в їжу, щоб потім вистрілити в них наркозом із трубки. Пізніше доколюємо седатив, доставляємо у ветклініку на стерилізацію, – розповідає Анастасія Задерновська. – Завжди є небезпека, але ми підготовлені, наприклад, знаємо правила обробки рани на випадок укусу.
Фото з фейсбуку
Також пані Анастасія є членкинею Асоціації зоозахисних організацій України. Вона відвідує тематичні заходи всеукраїнського рівня, де ділиться досвідом стерилізації і разом із однодумцями в сфері захисту тварин напрацьовує механізми для держави.
– Нас запрошують на такі форуми, бо знають про ГО “Хвіст” в Україні. Оскільки я займаюся стерилізацією, розповідаю зоозахисникам про власний досвід відлову тварин, про їхнє перебування в притулку. Цей момент ще не врегульований у країні, – розповідає пані Анастасія. – Наприклад, представники зоозахисної асоціації долучилися до створення інструкції про вилучення тварин правоохоронцями у власників у випадку адміністративного чи кримінального порушення. Пів року тому це питання було врегульоване.
Також зоозахисниця серйозно ставиться до щеплення підопічних. Їх не віддають у новий дім, поки не зроблять необхідні ін’єкції. Зокрема, котів і собак вакцинують від лишаю, сказу, деяких перевіряють на СНІД.
– Я вакцинувала і тих тварин, що живуть навколо притулку. Люди часто нехтують вакцинуванням домашніх тварин проти сказу. Навіть якщо вони не виходить на вулицю, проживають у дворі, можуть заразитися. Їжаки, наприклад, переносять сказ. Тому прошу, якщо у вас є тварина, вакцинуйте її. Це захист і для неї, і для вас, – закликає зоозахисниця.
Притулок у Смілі відкритий щодня: прийдіть погратися з тваринами або допомогти персоналу
Тут свій характер вирішила проявити новенька кішка: “Зараз дивиться кого сплячого вдарити. Як тебе прилаштувати, якщо ти така капосниця?” – звертається до неї засновниця притулку. Зазвичай таких “шкідників” вилучають із прихистку. Два такі чотирилапі живуть вдома в пані Анастасії.
Придивитися собі улюбленця, допомогти працівникам притулку чи попестити тварину можуть усі охочі з 12:00 до 15:00 години щодня. Волонтерка каже, що люди здебільшого позитивно ставляться до їхньої роботи.
– На щастя, відвідувачів маємо. До нас приходять і діти з дитсадків, і школярі. Батьки приводили дівчат волонтерити. Вони можуть помити мисочки. Пропонуємо почухати пухнатиків, шерсть яких береться ковтунами, – каже зоозахисниця.
А те, як забирають тварин у нові родини, залежить від пори року. Влітку найменше охочих. Попри це пані Анастасія дотримується правил, які не збирається порушувати в жодному випадку.
– Ми ніколи не віддаємо тварину на прив’яз. У європейських країнах утримання собаки на ланцюгу заборонено законодавством. Буває, люди приходять із гарними намірами, але ми розуміємо, що вони неналежно піклуватимуться за твариною. Кажуть, що хочуть кішку, щоб мишей ловила. У таких випадках ми відмовляємо, – розповідає Анастасія Задерновська. – А буває приходять, бачать схожу кішку, на ту, яка була в них у дитинстві. Забирають, потім надсилають щасливі фото. А ми могли думати, що ніколи її не прилаштуємо через характер.
@a.zadernovska Монобаночка притулку у шапці профілю💛🩵 #рятуємотварин #sheltercat #допомогатваринам🇺🇦 #притулок #shelter #порятуноктварин ♬ i was only temporary 2 u – my head is empty
Найчастіше тварин забирають у смілянські родини, дехто їде в Черкаси, багато потрапляють у Київ.
– Інтерсіті – це наш порятунок, тому що є можливість відправити тварину в інші міста. Нещодавно мені в ТікТок написала жінка, яка закохалася у нашу білу кішку. Вона з пересадками їхала, прибула в Смілу майже вночі, дочекалася ранку й забрала дівчинку, – пригадує зоозахисниця.
Небайдужі часто запитують, чим допомогти притулку. Тоді волонтерка відповідає, що можна принести будь-що, якщо людина вважає це за потрібне. Тут будуть раді корму, системам крапельниць, одноразовим пелюшкам, гумовим рукавичкам, мийним засобам, губкам. Інколи Анастасія публікує в соцмережах чеки і реквізити, за якими можна надсилати допомогу.
“Наше завдання – на власному прикладі навчати людей, як турбуватися про тварин”
Перед тим, як піти з притулку, ми згадуємо про випадок, який нас привів до волонтерки. Пам’ятаєте, як у Смілі з-під мосту, що над залізничною дорогою, рятувальники зняли кішку? Це Анастасія взялася першою рятувати тварину. Про цілу рятувальну операцію вона написала на своїй сторінці в фейсбуці. Цей допис помітили і ми. Врятована очікувано опинилася в притулку “Хвіст”. У неї зараз карантин.
– У Смілі чуйна команда рятувальників, які виїжджають і рятують тварин в екстремальних умовах. ДСНСники разом із двома службами вимикали електроенергію на десять хвилин, щоб врятувати кішку, – розповідає дівчина. – Тварина була зневоднена, не могла напитися, в неї навіть очі запали. Просиділа під мостом мінімум дві доби. У неї слини не було. Зараз кішка добре почувається, після карантину випустимо її, щоб гуляла з іншим.
Переглянути цей допис в Instagram
Привітні пухнасті, здавалося, звикли до нас, а ми до них. Погладивши кількох котів, що сиділи біля порогу, ніби проводжаючи нас, ми вийшли на територію притулку. У будинку є ще один вхід в окрему кімнату. Тут живуть песики, більшість із них після операцій.
– Діана пройшла три операції, тепер рятуємо її можливість ходити. Її збила автівка. Був зламаний таз, лапки і ребра. В легені набиралася рідина. Тепер триває реабілітація, – показує нам невеликого жителя притулку зоозахисниця. – Цей пес також після операції, але він соромиться, не хоче виходити.
Із кімнати на подвір’я вибіг кіт: “Це його вибір заходити саме сюди, до собак. Вони живуть мирно”, – читаючи запитання на наших обличчях, відповідає зоозахисниця. Також пані Анастасія показала нам дерев’яний будиночок за притулком. Його встановила для місцевих котів, вони можуть тут поїсти, попити або залишитися на ночівлю.
Опікунів у притулку “Хвіст” вистачає і він продовжує працювати. Анастасія каже, що аварійна будівля – тимчасова. Вірить, що зможе вирішити проблему з безпритульними тваринами в Смілі.
– Буває поплачемо з помічницею. За тиждень нам тричі підкинули тварин, на той момент ми були переповнені. Люди не розуміють, що кошеня може бути носієм хвороби, яка без вакцинації у 90 % смертельна. Новеньких треба тримати на карантині, щоб не передати хворобу іншим. Вакцина моментально не діє. Ми прогодуємо, але боїмося хвороб. Бо разом з твариною помираєш і ти, – каже Анастасія Задерновська.
Попри подібні випадки, яких, на жаль, не уникнути, волонтери працюють і на своєму прикладі показують, яким має бути етичне ставлення до тварини. У притулок “Хвіст” приходять майбутні ветеринари і кінологи, які не мають домашніх тварин. Тут діти знайомляться з тваринами, можуть оглянути стіл, за яким працює ветлікар, увімкнути спеціальне світло.
– Наше завдання – на власному прикладі показувати, як треба піклуватися про тварин, демонструвати, чому необхідна стерилізація, зокрема, домашніх улюбленців. Ми будемо й надалі навчати цього людей. Також продовжуємо працювати з місцевою владою, – підсумовує Анастасія Задерновська. – Рідні кличуть мене за кордон, у них є страх, що тут погіршиться ситуація, і ми давно не зустрічалися. Та я бачу своє життя тут, у Смілі, де моя робота, друзі, мої звірі й моє серце.
Реквізити громадської організації “Хвіст”:
Код ЄДРПОУ 44665225
ПриватБанк, розрахунковий рахунок організації
UA503052990000026007031611657
4246001004143164
Цей матеріал став можливим в межах програми “Єднання заради дії”, що втілюється IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключно відповідальністю ГО “Черкаська інформаційна агенція 18000” та необов’язково відображає погляди IREX та Державного департаменту США.
Подобаються наші статті? Долучайтеся до Клубу донаторів “18000”! Оформлюйте щомісячну підписку за посиланням і розвивайте регіональну незалежну журналістику разом із нами