Із Сергієм Притулою ми зустрічаємось в одній із місцевих фотостудій за кілька годин до його звіту перед черкащанами. Помічниця просить його поправити скуйовджене волосся, але настрій Сергія – сідати в кадр, як є.
Черкаси – вже десяте місто, де Притула звітує про діяльність фонду, названого його прізвищем. За два роки повномасштабного вторгнення разом із командою йому вдалося зібрати 6,6 мільярда гривень.
За кілька днів до приїзду волонтера – у Черкасах з’явилися провокативні білборди із написом “Притула, де супутник?”. У великому інтерв’ю Сергій розповідає і про супутник, і “Спартани”, також – про допомогу США, візити в Америку і Канаду, ставлення іноземців до українського питання, про те, яким бізнесом не ок збирати донати і про те, чому українці найбільше донатять саме на дрони.
“Якщо не вірите Фонду Притули, почитайте у ГУР”
– Почнемо з “класичних” питань. Про “Спартани” і “Народний супутник”. Де “Спартани” і чи можна з супутника побачити “Спартани”?
– Відповідь на більшість однотипних запитань про придбання “Спартанів” та супутника лежить на поверхні. Вже понад рік ми її даємо і просимо людей пересвідчуватися.
Якщо комусь цікаво, де “Спартани”, то вони воюють. Минув рік з моменту передачі 101 гусеничного бронетранспортера командуванню Сухопутних військ. Їх розподілили на чотири бригади.
Скільки коштували “Спартани”, ще легше перевірити. На нашому сайті є розділ “Звіти”, у ньому кнопка “Проєкти”. І там є про проєкт закупівлі “Спартанів”. Можна побачити, що і за скільки купили. Було п’ять точок, де ми купували. Наприклад, одинадцять по сорок одній тисячі, три по п’ятдесят одній тисячі. На Google Drive викладені платіжні документи по кожній одиниці.
Те ж саме і з супутником. Якщо ви не вірите Фонду Притули, що цей супутник дуже грамотно працює для нашої військової розвідки, заходьте в Google і введіть слова “ГУР” і “Народний супутник”. Одразу “вискакує” стаття від 5 травня 2023 року, де ГУР розказує, що “Народний супутник” бачить все. Це на офіційному ресурсі Головного управління розвідки. Ще стаття від 20 вересня 2023 року, це рік передачі супутника ГУРу. У статті розповідають, що супутник зіграв дуже важливу роль під час атаки на Севастопольську бухту 13 вересня 2023 року, коли були знищені російський десантний корабель “Мінськ” і підводний човен “Ростов на Дону”. Це відповідь на запитання, як працює супутник. Коли хтось каже, що на нього закінчилась оренда, читаємо останні слова, які пише Головне управління розвідки: “Народний супутник продовжує працювати в інтересах військової розвідки та українського народу”.
Запитання можна поставити мені безоплатно на зустрічі під час публічного звіту фонду щодо діяльності за останні два роки, а не витрачати кошти, наприклад, на друк поліграфії і розвішування на білбордах плакатів у місті Черкаси.
– Як вам, до речі, ці білборди? Як заїжджали і з якою душею дивилися, коли бачили?
– Та мені надіслали ще за день до приїзду. Це було б дуже смішно, якби не було так сумно. Під час війни, замість того, щоб задонатити на потреби військових, витрачати ці кошти на такі дурниці, на такий деструктив. Прийди до мене на публічну зустріч і запитай. Черкаси – вже десяте місто, куди ми привозимо з командою публічний звіт про діяльність фонду. Люди приходять і ставлять будь-які запитання.
Сергій Притула сфотографувався на фоні білборду в Черкасах. Фото з інстаграму волонтера
– Ви ж розумієте, що мета не запитати. Мета повісити білборд і прив’язати все до політичної ситуації.
– Який результат це дає? Мені особисто “по барабану”. У мене тільки злість через те, що ми, наприклад, збираємо зараз кошти на навчання операторів FPV-дронів на базі військової школи “Боривітер” і відкриваємо новий напрям навчання для операторів ударних дронів літакового типу. Нам треба 30 мільйонів 750 тисяч, щоб одноразово облаштувати інфраструктуру. От ми 20 назбирали. І дуже важко на цей напрям збирати, тому що люди неохоче донатять на освітні проєкти для військових. Всі радо донатять на FPV, на БпЛА, на те, що дає контент. Тисячі чи десятки тисяч гривень, які людина вбухала на білборди, нам би дуже згодилися на цей збір.
Про хейтерів та ботоферми
– Я давно підписана на всі ваші сторінки і бачу, що ви час від часу все одно заходите в коментарі і відповідаєте своїм хейтерам. Це для того, щоб підняти охоплення допису, наприклад, про той же збір, чи бо внутрішньо “бомбить”?
– Та не бомбить нічого. Це ж один зі способів отримати хоч трошки якогось ендорфіну в своєму рутинному житті. Тому що зазвичай, коли відповідаю хейтерам, я ж не їм відповідаю. А людям, які заходять почитати в коментарі і постібатися, наприклад, з якогось бота, полубота, закритого акаунта з котиками, квіточками — це одне задоволення.
Але іноді це дійсно теж корисно для збільшення охоплення. Тому що алгоритмам фейсбуку глибоко однаково, що ви пишете у коментарях. Кожен коментар додає охоплень. А мені для того, щоб більше народу бачило інформацію про той чи той збір, це дуже навіть корисно.
Звичайно, серед хейтерів є і багато живих людей. Це однозначно, тому що не можу всім подобатися. Але я іноді прошу вузькопрофільних спеціалістів дати аналітику моїх соцмереж. Там чітко зрозуміло, скільки ботоферм, у відсотках, які працюють з Росії, а який відсоток наших ріднесеньких.
– Який, до речі, відсоток росіян?
– Минулого року в липні ми збирали на комплекси БпЛА EOS для ГУР, тоді я ще продавав карту Буданова. Чотири дні я не чіпав свої соцмережі, мене попросили там нікого не банити, нічого не видаляти, щоб прослідкувати електронний слід цих акаунтів. 57% – це були ботоферми з території російської федерації, 43% – наші.
Про аніматорство під час зборів, роботу з бізнесом та молоддю
– Бути аніматорами, роблячи якийсь збір… Як ставитеся до цього зараз? Чи можна на третій рік повномасштабної війни змінити цю концепцію? Чи треба просто прилаштуватися і робити формати, які зараз заходять?
– Я боюсь, що розвернути ситуацію назад, як це було у 22-му році, зараз не вдасться. Відбулось певне викривлення у стосунках волонтерів та донорів. Треба бути вдячним за кожну копійку, яку дають люди. Але ми займаємося волонтерськими справами з 2014 року. Насмілюся сказати, що у великої кількості цих людей є експертиза щодо того, що потрібно, куди потрібно, кому потрібно, де це взяти, як купити. Але зараз люди просто не донатять на деякі напрями, тому що всім подобається донатити, наприклад, на FPV-дрони або БпЛА. На те, що насамперед дає контент.
Наприклад, ретранслятор – це така коробочка чорна, некрасива. “Я не дам на ретранслятор, бо ним не можна забити моcкаля”. Але без ретранслятора той дрон не полетить рівно туди, куди треба, і він потрібен для облаштування інфраструктури. А оператора треба ще вивчити і на це теж потрібні гроші.
На базі військової школи “Боривітер” навчання військовослужбовців відбувається безоплатно. Але має бути той, хто оплатить симулятори, наземки, окуляри, розхідні матеріали. Скільки тих FPV-шок треба розбити, поки оператор навчиться ними гарно працювати. Треба ремонтну майстерню, транспорт, щоб виїжджати на полігон. Треба мішені, ангар зі смугою перешкод. Воно не береться з повітря, все коштує грошей.
Але люди самостійно вирішують: на це я даю, на це не даю. Це нівелює статус волонтерів, експертиза яких дозволяє сказати, що ми можемо ефективніше розпоряджатися цими коштами.
– Вже ні для кого не секрет, що донати в Україні просідають. Як мінімум, зменшилися. Якщо людина спочатку донатила умовні 100 гривень, зараз вона перейшла на 50. Ви працюєте, зокрема, із закордонними донорами. Яка ситуація із ними?
– Це той виклик, над яким ми працюємо з минулого року, дивлячись на те, як сплюскується середній донат.
За два роки середній донат по нашому фонду – близько 850 гривень. Але за 2023 рік він склав 650. Тобто у 2022-му це було близько тисячі. Він дійсно спадає. Тому в нас є два головні напрями роботи зараз, окрім внутрішнього ринку.
По-перше, збільшити відсоток донатів з-за меж країни. Станом на 2023 рік це 16% від усіх наших зборів. Є куди рости. Чи будуть українці більше донатити або хоча б стільки ж, як у 2023 році, за того стану економіки, який є в державі, це дуже складне питання.
І другий напрям – це поглиблена робота з бізнесом. Тому в кожному місті, куди приїжджаємо з публічним звітом, у нас зазвичай кілька івентів.
Я завжди люблю зустрітися із молоддю, із студентами. З ними потрібно спілкуватися. Є багато проблем, про які ми думаємо, що молоді люди за замовчуванням знають, як їх вирішити. Ми вважаємо, що молодь наша дуже свідома. Наприклад, що вона зовсім припинила дивитися російський контент. Але чомусь на перше місце в YouTube виходить “Слово пацана” – російський серіал. І це точно не я його дивлюся і не моя мама слухає “Інстасамку” в Spotify.
– У нас нещодавно був дуже прикрий випадок. Ми почали робити подкасти про військових у 2022 році. Різко увірвалися в Apple Podcasts на четверте місце в розділі “Документалістика”. А за два місяці там був Дудь.
– Тому потрібно пояснювати молодим людям, що це дуже класно, що ви донатите на ЗСУ. Це дуже класно, коли ви репостите збори. Це дуже класно, коли ви виходите на вуличні акції тощо. Але, коли ви прийшли додому чи в гуртожиток, вам закрутило подивитися російський контент, він потім монетизується. А потім із цих коштів сплачують податки у бюджет рф. А з нього гроші виділяють на війну в Україні. Ти подивився російський ролик і оплатив кулю, яка полетіла в українського захисника. Це не дуже добре корелюється із поняттям патріотизму.
Після публічного звіту про нашу роботу в кожному місті я зустрічаюся ще з бізнес-колами. Малий та середній бізнес насамперед. Це люди, компанії, з якими ми налагоджуємо комунікацію. 10, 30, 50, 100 тисяч, якщо вони надходять кожного місяця, це запорука нашої безперебійної роботи. І фонд заслуговує на те, щоб з нами співпрацювали. Тому що ми ведемо такі проєкти, які крім нас і до нас не робив ніхто.
Плюс наша налагоджена мережа закупівель дозволяє нам купувати номенклатуру дешевше, аніж дехто. “Спартанів” це зараз не стосується. Купити “Спартани” дешево і потім чекати півтора року, коли вони доїдуть до фронту – сумнівна успішність кейсу. У нашому випадку від моменту збору до моменту завозу бронетехніки минуло рівно чотири місяці. Це можна відстежити в мережі.
Для того, щоб ми могли розуміти, що ми маємо дешевше купувати, є планування короткотермінове, середньотривале, довготермінове. Ми повинні розуміти, якими бюджетами будемо оперувати через два, три, чотири, п’ять місяців.
Фізичні особи донатять емоційно. Зайшов контент – кинув донат. Нема контенту – не кинув донат. Із бізнесами нам все-таки вдається спілкуватися як зі структурами, які розуміють важливість стабільності бюджетування. Тому в лютому у нас був дуже приємний прецедент. Вперше за два роки від початку повномасштабного вторгнення кількість донатів юридичних та фізичних осіб стала паритетною. Хоча зазвичай юрособи – це відсотків 15 від всіх зборів. Це результат нашої поглибленої роботи над напрацюванням величезної бази юросіб, із якими ми спілкуємося, починаючи з кінця літа минулого року.
Звіт Сергія Притули. Фото з фейсбука волонтера
Те ж саме – пошук коштів за океаном. У 6,6 млрд, які акумулював фонд, не входить, наприклад, ще близько 100 мільйонів, які були зібрані і витрачені фондом, бо вони заходили не на наші рахунки.
Наприклад, остання поїздка до Канади і Сполучених Штатів, де у нас спільно зі Світовим Конгресом українців відбувся збір коштів на бронеавтомобілі “Снеч”. Зібрали 1,2 мільйона доларів. Вони надійшли на рахунки Світового конгресу українців, тому що у них є благодійний фонд, який потім видає документ і вам списують із податків ці гроші, які ви задонатили. Ці гроші не заходили нам на фонд, але чи ми причетні до майна, яке буде за них куплено? Звичайно.
Перед цим, у грудні минулого року, ми отримали транш понад 1 мільйон 240 тисяч доларів від американської структури на наш проєкт із ПЗРК “Ігла” і тепловізорами. Кошти теж зарахували на дружню організацію. Вони отримали ці кошти, оплатили необхідні гаджети. І ми вже ними тут розпоряджались.
“Уявіть, що Америки немає, і працюйте”, – Сергій Притула
– Коли дивишся опитування людей з-за кордону, у яких питають, що ви знаєте про війну в Україні, зараз можна почути: “Два роки тому їх бомбили, летіли ракети. Зараз, я не знаю, чи там досі війна”. Плюс те, що ми безкінечно очікуємо пакет допомоги від Штатів. Дуже сильно на нього сподіваємося, але не розуміємо, яка ситуація. Що ви побачили за кордоном в людях?
– Вам як обнадійливо чи реально?
– Давайте, як є, але з ноткою надії.
– Є достатня кількість людей, які переживають і переймаються. Це факт. У кожному місті, де ми були, чи то Північна Америка, чи це Торонто, чи Монреаль, чи Оттава, чи Філаделфія, Чикаго, Нью-Йорк. Люди переживають. Інакше б вони не приходили на зустрічі. Це ж не для того, щоб сфоткатися, а для того, щоб отримати певну інформацію, якою вони не володіють. Щоб почути, де треба більше зусиль, допомоги тощо.
Сергій Притула на зустрічі в Оттаві
Я страшенно пишався, що люди почули заклик вийти на вулиці у другу річницю повномасштабного вторгнення і показати світу, що нас багато, нам болить і війна не закінчилася, що росія кожного дня атакує і вбиває. І у сотнях міст по всьому світу відбулися марші та демонстрації українців. Це реально було дуже круто, що ми весь світ одягнули у синьо-жовті кольори.
Проте емпатія до людей в Україні дуже залежить від того, наскільки ми присутні в інформаційному полі в Європі та Сполучених Штатах. Нас там вже більше року немає на передніх шпальтах. Фактично для середньостатистичного споживача контенту, інформації з телебачення, з періодичної преси, війна закінчилась, коли ми звільнили Херсон. Після того ми зникли з радарів.
Я можу чітко порівняти, наприклад, поїздку в грудні 22-го року, коли я був на слуханнях у Конгресі Сполучених Штатів Америки на запрошення Гельсінського комітету. Там черга з американських медіа стояла, щоб взяти у мене інтерв’ю. Я виходив там ледь не в праймі на “Fox News”. Цього разу, коли їхав, моя прессекретар зв’язалася із усіма цими структурами, з запитанням, що ось Сергій буде в Нью-Йорку, в Вашингтоні, чи не хотіли б ви отримати якусь інформацію? Вони почали петляти: “Це клас, але ви знаєте, у нас тут слот помінявся, тут не це”. Тобто для них українська тема вже не є такою, яка може давати рейтинги.
Тому важливо, щоб люди за кордоном отримували інформацію з різних джерел. Якщо про нас перестали говорити, наприклад, по телебаченню, це не означає, що ми не можемо пушити українське питання у соцмережах.
Коли я спілкувався із українцями за кордоном і благав їх вийти на масові акції 24 лютого, я казав, якщо вийдете тільки ви і ваші рідні, цього недостатньо. Ви вже тут якийсь час, ви інтегровані в суспільство. Попросіть ваших колег по роботі, людей інших національностей скласти вам компанію. Нехай проявлять солідарність вони, батьки дітей, з якими ваші діти вчаться. Це нормально – попросити про підтримку. Що це дасть в результаті? Американський конгресмен чи депутат Європарламенту, чи французький міністр побачить, що проблема війни в Україні турбує не тільки українців, а й місцеве суспільство.
Щодо нашого вже дуже довготривалого очікування військової допомоги від США ситуація насправді критична. Але ми ж до неї дійшли за 10 років війни, нагадаю, не за 2, а за 10. На мою думку, концепція національної оборони, розвитку оборонної промисловості мала би писатися, ніби Америки немає. Уявіть, що її немає, і відштовхуйтесь від цього.
Прописуйте витрати на оборону, забезпечення, будівництво заводів під землею, виробництво боєприпасів тощо. Тому що ми бачимо, що Україна стала для республіканців, демократів як “drop it like it hot” – гаряча картоплинка. Вони знаходять різні приводи. Ми зустрічалися, коли були останній раз у Вашингтоні, з представниками і республіканців, і демократів. І в Держдепі були. Перед цим в Оттаві мали зустрічі з групою депутатів місцевого парламенту. Всі вони, звичайно, рвуть на собі сорочки і розказують, що вони з нами до кінця. Але коли доходить до конкретних справ, вибачте, легесенько віє подвійними стандартами. Тому треба шукати ще якісь варіанти.
Наприклад, ми зараз силами департаменту міжнародних відносин фонду намагаємося спланувати мою поїздку влітку у Норвегію, Фінляндію, Швецію та Данію. Може, будете здивовані, але наш фонд з Фінляндії отримує більше донатів, ніж із Канади чи Британії. Багато що вирішує спільний кордон з Росією. І це не тільки українці, які виїхали у Фінляндію, це багато місцевих. Нам звідти надходять сигнали, що є і бізнеси, які готові допомагати великими сумами. Треба їхати, наводити місточки.
– Ви сказали вже про те, що Україні треба будувати власні оборонні потужності. Якщо говорити про військові проєкти, з якими ви співпрацюєте, де ви їх шукаєте? Чи вони самі вас знаходять і пропонують вам свою ідею, щоб вона втілювалася і була корисною?
– У нас дуже глибока комунікація з різними державними інституціями і з командуваннями родів військ. Зрозуміло, що фонд не міг би виконувати такі масштабні проєкти, робити такі закупівлі і працювати у промислових масштабах, якби ми не комунікували тісно з Міністерством оборони.
Наприклад, є у нас проєкт з обладнання командно-штабних машин. Це історія, про яку середньостатистичний донор нашого фонду практично не знає. Тому що російські наративи, вони дуже глибоко просочилися у наше суспільство. Українці, на жаль, у трьох словах “командно-штабна машина” бачать два поганих слова.
Наші партнери, які передають колісну бронетехніку, функціонал якої передбачений як командно-штабна машина, перед тим скручують з цього броньовика все, що робить її командно-штабною. У нас приїжджає броньована коробочка. Ми заганяємо її в бокс і починаємо оснащувати: тут моніторчик, тут оптика, тут захищений зв’язок, тут джерела живлення, тут дротики тощо. І це недешево. Нам обходиться від 400 до 600 тисяч гривень одна КШМ. Ми передали їх на фронт вже 282 одиниці.
Було би дорожче, але командування військ зв’язку ЗСУ бачить нашу роботу і допомагає нам здешевити процеси. Дали людей, які це роблять. Все, фонд не витрачає гроші на підрядників, лише на обладнання. І так само по багатьох інших напрямах.
Головне, що держава перестала сахатися від волонтерів, показала гнучкість в ухваленні певних рішень.
Пам’ятаю, як у вересні 22-го року Національний банк випустив кілька постанов, які були неприйнятні для благодійних організацій. Було два варіанти розвитку подій. Можна було вийти в паблік і кричати: “Дивіться, що ці негідники роблять, через них страждатимуть українські захисники”. Я б міг тоді зібрати, певне, дуже багато лайків у фейсбуці. Всі би писали, що молодець і правдоруб. Але від цього ситуація не факт, що змінилася б. Тому ми завжди обираємо інший варіант. Ми йдемо і розмовляємо.
Ми беремо листочок формату А4, на якому пишемо в кількох абзацах, чого це не добре, по чому це вдарить і як це можна виправити. Через тиждень НБУ відкотили ці постанови. Зробили так, щоб це не стосувалося благодійних організацій. Фактично Фонд Притули один вів перемовини, виграв весь сегмент благодійників в Україні.
Іноді доводиться докладати багато зусиль. Із іншого боку, наші старання, наша робота десь вимотує, десь втомлюєшся. Але ж це поряд не стоїть із тим, що відчувають люди, які без ротації вже два роки нас захищають, тому ми просто маємо бути їх гідні.
Як збирати донати не ок?
– На початку повномасштабної війни було зась навіть просто сміятися, публікувати жартівливий контент, стендаперам виходити на роботу тощо. Зараз стендапами збирають чималі донати. На вашу думку, чи існує зараз діяльність, якою “не ок” збирати донати?
– Все, що не заборонено законом, це ок, щоб збирати донати. Іноді те, що заборонено законом, але від цього страждають не українці, це ок, щоб збирати донати. Знаю, що певні кол-центри нормально пасуться на просторах рф. Розводять на гроші “якусь Маньку”, яка віддає купу грошей, бере ще мікрокредити, а потім палить військкомат. Мені таке ок. Головне, щоб в апетит не входили і по українцях не працювали.
Мені дуже важко легітимізувати донати, які роблять бетингові компанії. Тобто всі ігри, онлайн-казино тощо. Тому що я знаю, яка це проблема у середовищі українських військовослужбовців. У них, особливо тих, хто на передовій, досить високі зарплати. І, на жаль, не всі люди справляються зі спокусою і просто можуть програти всю зарплату за ніч. А потім бетингова компанія дає кілька мільйонів на збір.
Тобто ви заробляєте десятки мільярдів і за пару мільйонів здобуваєте собі індульгенцію. Я не можу сказати, що я “святенький”, тому що у мене в анамнезі, здається, є навіть одна співпраця, один збір, який був в червні 22-го року, ми збирали на планшети для військових.
Я допомагав коментувати матч, у якому бетингова компанія пообіцяла зібрані донати помножити на два. Я тоді не побачив проблеми, був далекий від цієї теми. Величезна кількість партнерів дали зрозуміти, що такого робити не можна. Вони не хочуть, щоб компанії, які вони чесно заснували, розвивали, ми ставили в один ряд з тими, хто наживається на людях зі слабкостями.
Все інше ок. Вася Байдак співає зі Степаном Гігою, гурти, які збирають піснями. Більше того, я теж написав одну композицію. Сподіваюся, що у квітні вона з’явиться, зараз ми в пошуку виконавця. Це буде супроводжуючий контент до великого збору на FPV, який ми запустимо на початку квітня.
Звіт Сергія Притули в Черкасах відбувся в одному з місцевих укриттів
Чи подобається мені, куди ми докотилися? Радше ні, ніж так. Чи винні самі частково у тому, що розбалували донора контентом? Радше так, ніж ні. Тому що еволюція в стосунках між волонтерами і донорами пішла кудись не туди. На початку війни люди донатили за замовчуванням. Потім почали просити показати, куди йдуть гроші, як воно працює. Ми показуємо і люди обирають, на що хочуть донатити.
У нас є навіть табличка із надходженнями на окремі напрями. Два перших місця – це дрони та БпЛА. Далі – яма. Аж потім донати на транспорт, зв’язок, оптику, тактичну медицину. На навчання – мізер. Тому я не впевнений, що вдасться якось виправити ситуацію. Але ми знаходимо варіанти, щоб балансувати.
Чи заробляє Фонд Притули із донатів?
– Якщо говорити предметніше про справи. Шість мільярдів на військо – це остання цифра, яку я чула у ваших інтерв’ю. Наскільки вона актуальна, по-перше? По-друге, про що ця цифра? Про які речі, якими ви насамперед пишаєтеся?
– Цифра була актуальна станом кінець минулого року. Зараз ми подаємо звіт за два роки повномасштабного вторгнення: 6,6 мільярдів гривень – це десятки тисяч одиниць різноманітної номенклатури.
З цієї суми 529 мільйонів гривень були спрямовані на ударні БпЛА дальнього радіусу дії – це “Бобри”, “Мороки”, БпЛА “РАМ-2”. Також понад 8 тисяч дронів. Насамперед, класика жанру, робоча конячка нашого війська – “Mavic-3”. Але туди ж і “М3Т”, і “Enterprise”, “Pro”, “Matrice-300”, “Autel 4Т”.
Cумарно понад 200 одиниць бронетехніки, колісної та гусеничної, яка складається з кількох частин. Зокрема, і закупівлі колісних броньовних автомобілів, наприклад, “Snatch Land Rover”.
Плюс 53 одиниці трофейної бронетехніки, яку ми відремонтували на одному з партнерських підприємств. І це напрям фонду, яким я страшенно пишаюся. Тому що на 53 одиниці бронетехніки, серед яких, зокрема, 9 танків Т-72 різних модифікацій, ми витратили 40 млн грн. Ще 9 двигунів. Це, мабуть, найефективніше використання коштів з коефіцієнтом корисної дії кожної копійки.
Десятки тисяч одиниць для зв’язку: рації, ретранслятори, антени, кабелі, старлінки. Понад 12 тисяч одиниць різноманітної оптики.
У нас є кілька великих проєктів на цей рік. Я кістьми ляжу, але ми назбираємо ці бюджети. Тому що ми 8 місяців добивалися від США дозволів та ліцензій на вивезення партії в тисячу приладів нічного бачення PVS-14 3-ї генерації. Це абсолютно мілітарна історія. Вивезти їх зі Штатів “на ничку” один-два можна і вони так сюди потрапляють. Але ми говоримо про промислову партію, на яку дуже чекають наші штурмовики, щоб працювати з цією оптикою вночі. Мабуть, ми будемо перші з українських фондів, благодійних організацій, хто на це стягне. Нам треба на це чотири мільйони доларів.
Крім того, величезну кількість тепловізійних прицілів ми вставляємо у спеціальний девайс, щоб була змога працювати з ПЗРК “Ігла” вночі. Ми вже роздали 1150 таких девайсів, але нам треба ще кілька тисяч. Тому що це пристрій, який дає можливість збивати повітряні цілі, шахети і ракети, в темну пору доби.
За цими цифрами ще понад 1250 одиниць транспорту, сотні тисяч одиниць різної номенклатури тактичної медицини тощо. Найголовніше, що стоїть за цією цифрою 6,6 мільярда гривень, це дуже велика любов українців один до одного і до своїх захисників.
– Гроші у мільярдах, постачання на фронт у сотнях тисяч одиниць, але за цим всім стоять також ті люди, які організовують збори. Якщо говорити конкретніше про працівників фонду, скільки людей роблять збір? Чи берете якийсь відсоток на діяльність свого фонду із донатів?
– Станом на сьогодні фонд – це 114 людей: мілітарний напрям, гуманітарний, центри готовності цивільних, співпраця з військовою школою “Боривітер”. Також є працівники у логістичному хабі у Перемишлі. Там збирають те, що потім перетинає кордон. Це кол-центр у Львові та два склади у Києві. Основний офіс фонду та офіс гуманітарного напряму в Києві, філія гуманітарного напряму в Миколаєві, логістичний хаб в Дніпрі, логістичний хаб в Краматорську.
Людей наче і багато, але дивлячись на об’єми робіт, скільки там є різного мікроменеджменту, людей відверто не вистачає. Чи хотів би я їх добрати? Так, хотів би добрати. Чому я цього не можу зробити? Тому що у нас є певна фінансова планка, в яку ми вперлися, і більше немає грошей, щоб добирати людей.
Звідки ми беремо кошти? У нас є окремий рахунок, він так і називається, на підтримку інвестиційної діяльності фонду. Сергій Притула ходить із протягнутою рукою по великих і маленьких бізнесах усередині країни і за її межами і просить, щоб дали гроші на утримання фонду, на зарплати працівникам, на розхідні речі тощо. У нас немає потреби відбирати жодної копійки з донатів. Є компанії як Ajax, Uklon, Нова Пошта, Розетка, ІТ-компанії, які підтримують нас щомісяця. Пані Наталя, нотаріус із Житомира, яка 10 тисяч гривень кожного місяця кидає нам на інституційку, це теж наша підтримка. Є донор з-за кордону, який виділяє 15 тисяч доларів кожного місяця. Тобто нам цих грошей на підтримання життєдіяльності фонду вистачає.
Як отримати допомогу з Фонду Притули?
– Запитання від військових, з якими ми комунікуємо. Як потрапити в чергу на допомогу від фонду?
– Протокол отримання допомоги для всіх підрозділів Сил оборони, незалежно від роду військ, однаковий – заповнення заявки на сайті фонду. Там абсолютно проста форма. Ми просимо у військових тільки один документ. Є дуже багато різних фейків, що на Фонді Притули, щоб отримати допомогу, треба на дві тонни макулатури. Ні, це не відповідає дійсності.
Ми, фонд, як юридична особа, яка працює в правовому полі під законодавством про благодійну діяльність і благодійні організації, не можемо надавати допомогу без офіційного запиту. Тобто ми спілкуємося із юридичною особою, якою є військова частина.
Лист від ВЧ із печаткою, заповнена заявка. Далі ми вже дивимося, чи є у нас та номенклатура, яку просять, в якій кількості вона є. Також ми верифікуємо, наскільки підрозділ активно задіяний чи не задіяний у бойових діях. Люди, які є нашими військовими координаторами в Дніпрі і Краматорську, кожного дня із конвоями об’їжджають лінію фронту, привозять допомогу військовослужбовцям. Відповідно, вони наші верифікатори. Тому що людина, яка опрацьовує заявку в Києві, сидячи перед монітором, не завжди розуміє, чи цей батальйон перебуває на передовій, чи в пункті постійної дислокації. Люди, які вже знають на пам’ять всіх, хто перебуває з нашого боку вздовж лінії фронту, кажуть: “Ці воюють, їм дійсно нагально треба”.
Ми дивимося, просять, наприклад, десять дронів “Mavic”. Розуміємо, що можемо видати чотири. Так, це буде заявка не повністю виконана, відповідно до запиту, але хоча б частково. Дуже часто військові користуються філософією: проси більше – отримаєш скільки треба. Це нормально. Так само є ті, які вже давно співпрацюють із фондом, які звертаються лише з реальними потребами, наприклад, три тепловізори, два генератори.
За підсумками двох років, ми підрахували завдяки CRM-системі, що рівень виконання заявок повністю або частково – це 47%.
– Відмови. Чому може виникнути відмова у наданні допомоги певному підрозділу?
– Найперша причина, чому ми відмовляємо – це нестача того, що просять. Мистецтво поділити 300 “мавіків”, яких сумарно просять 1000, на всі запити – окрема історія. От би на день помінятися місцями з тими людьми, які приходять і питають: “А чому ви не дали на цей підрозділ?”. Бо силами волонтерської організації, фонду, навіть дуже великого, навіть об’єднаними силами всіх фондів – неможливо закрити всі потреби військових. Це не може зробити навіть держава з її в тисячі разів більшими бюджетами. Це не можуть наші союзники, їх 50 на базі Рамштайн.
Немає стільки грошей. Бюджет фонду за два роки – 6,6 мільярда, які було витрачено на військо. На 2024 рік бюджет української оборонки 1,7 трильйона. Різницю розуміємо. Ми “затикаємо діри і гасимо пожежі”, наскільки це можливо.
Знецінювати роботу працівників фонду я так само не дозволю. Люди пашуть, як воли. Ми не є найкращим роботодавцем в частині розміру заробітної плати. Але працівники мають купу інших мотивацій. Працюють багато людей з Маріуполя, Херсонщини, Запоріжжя, Донбасу. Вони, працюючи у фонді, мають у своїх руках інструмент впливу на ситуацію. І мріють, що колись, завдяки і їхнім старанням, українська армія визволить Батьківщину.
Роль дронів у російсько-українській війні
– Буває, що військові не можуть поставити на облік частину обладнання, яку їм потрібно і яке купують волонтери. Яке до цього ставлення?
– Державна машина – це дуже заскорузлий організм. Останній приклад: ми придбали для Державної спеціальної служби транспорту дуже багато майна для їхнього департаменту гуманітарного розмінування: металодетектори, підрівні машинки, кабелі… Дуже багато всього і на вершині – машина для дистанційного розмінування на базі трактора “ХТЗ Т-150”, зробили безпілотник із протимінним тралом. Щоб оператор, перебуваючи в безпеці, розміновував поля. Ми її купили за понад п’ять мільйонів гривень. Можемо розміновувати? Ні. Чого? Бо не сертифікована. Тобто для того, щоб державна структура могла ним розміновувати, має бути сертифікат, який це дозволяє. Зараз вони проходять ці кола бюрократичного пекла. Я сподіваюся, що це відбудеться за пришвидшеною процедурою.
У чому сила волонтерів? Ми не чекаємо, поки держава щось дасть. Ми беремо, даємо військовим, вони користуються, кажуть: “Це класно”. Ми пішли і купили, передали. Держава вже потім нас наздоганяє.
Ну, відверто. “Весільні дрони” – до осені 23-го року держава не роздавала їх військовим. Всі ці десятки тисяч дронів постачали волонтери. Але держава все-таки дійшла до того. Зараз військові кажуть, що від Міноборони надходять “Autel 4T”.
Те ж саме з “FPV”. У 23-му році відбувся розквіт їхнього використання. Спочатку цим питанням займалися лише волонтери. Зараз держава вже законтрактувала в українських виробників мільйон FPV-дронів.
Ми відслідковуємо прогрес українських виробників і розуміємо масштаб виробництва компаній. Я думаю, що буде більше, ніж мільйон. Але для того, щоб ми ними ефективно користувалися, треба ще створити мережу навчання для операторів.
А в країні станом на сьогодні лише чотири сертифіковані центри з навчання операторів FPV. Про яку пропускну здатність ми можемо говорити? От тут державу запитатися, чому Фонд Притули створив найбільшу мережу центрів підготовки цивільного населення до опору. У нас 86 центрів по всій Україні, в 19 областях, зокрема і в Черкасах. Ми вивчили за півтора роки 45 тисяч людей. Держава з її масштабом, бюджетами, людським ресурсом могла б вивчити 4,5 мільйона за той самий час. Але цього чомусь не роблять. І в мене, на жаль, немає відповіді на запитання, чому.
Якими військовими стартапами відомі Черкаси?
– Якщо вже згадали про Черкаси. На рівні військових стартапів чи чули щось про Черкаси? На рівні фонду, коли говорять про Черкаси, чи згадуєте когось, з ким можна попрацювати?
– У нас є комунікація з Віктором Євпаком. Ми зараз взяли у нього партію FPV потестувати. Він теж прогресує у виробництві. Ми закуповуємо тільки в українських виробників, тому хочемо потестити його FPV і ще однієї компанії зі Львова. Розвиток технології, конкуренція в цьому сегменті роблять хорошу справу, тому що зараз дрони навіть трішки дешевші, ніж торік.
Те саме, до речі, з ударними безпілотниками великого радіусу дії. У грудні 22-го року ми контрактували БПЛА радіусу дії на 800 км, підйомною вагою 30 кг, це коштувало 4 мільйони гривень за одиницю. З такими самими характеристиками у жовтні, листопаді минулого року ми законтрактували по 1 млн 750 тис. гривень 101 борт. Тобто більше ніж у два рази ціна сплюснулася за неповний рік. Це те, що робить конкуренція.
Окрім розвитку центрів підготовки цивільних тут, завдання для черкаської команди – брунькуватися. Ми можемо наситити тренінгами Черкаси як обласний центр, але я би дуже хотів, щоб це розвивалося і в територіальних громадах.
В Умані у нас був центр підготовки, але Саша Цибрій (колишній мер Умані, – ред.) пішов воювати минулого року. Він був “двіжок” цієї структури, тому зараз там все на паузі.Саша отримав державну нагороду, ми дуже ним пишаємося. Вони ще нещодавно затрофеїли російський бронетранспортер “Мотолига” і “Беху”. Один транспорт передали нам. Ремонтуємо його зараз.
У 22-му році ми мали дуже цікаву історію співпраці з Черкащиною. Ігор Табурець повідомив, що будуть робити довготривалий футбольний турнір між аматорськими командами. Я приїжджав на матч-відкриття і на матч-фінал. У межах цього турніру півтора місяці акумулювали кошти: з квитків, просто донати, бізнеси підсипали. Тоді ми отримали досить солідну суму – кілька мільйонів гривень. Фонд міг оперувати цими коштами.
Тому зараз у мене завдання познайомитися з місцевими бізнесменами, які виявили бажання прийти на розмову, для того, щоб заручитися їхньою фінансовою підтримкою.
Сергій Притула про політику
– Візити до обласних центрів, враховуючи ваше політичне минуле, має вигляд, ніби Притула їздить і збирає свою аудиторію. Чи можуть ці поїздки стосуватися політичних амбіцій після перемоги?
– Я не можу заборонити людям мати підозри. Якщо людина так думає, що я можу зробити, щоб вона так не думала? Будь ласка, приходьте на ці зустрічі і переконайтеся, що там жодного слова про політику.
Єдина моя амбіція на сьогодні – це вижити. Я розумію, що всі кілоджоулі енергії, які зараз маю, треба витрачати на допомогу військовим. Я не думаю про те, що буде після перемоги. Тому що я її ще не бачу на горизонті від слова взагалі. Ми сидимо в глухій обороні, а дехто думає, що вибори будуть, треба петлять, не брати на себе відповідальність, не ухвалювати непопулярних рішень тощо. Мені за них дуже соромно. Тому що людей вбивають вже і зараз, а ти переймаєшся своїм майбутнім. Ти безсмертний? Завтра прилетить ракета у твій будинок, вона не перебирає, ти мільйонер чи бідняк. Вже є люди зі списку “Forbes”, які загинули.
Це нормальна повсякденна робота засновника фонду розширювати мережу контактів з людьми, яких ми просимо про регулярні донати. Основне завдання – донести цю інформацію до людей усіма можливими шляхами, способами. Це не чекати, коли Притула з’явиться на екрані вашого гаджета з фразою: “Любі українці, цей день настав, черговий збір на якусь вундервафлю”. Всі ці мегазбори, які ми робили, це близько 22 % від всього бюджету, який ми акумулювали за два роки.
Насправді, основний мегазбір – це рутинні щоденні донати по 50, 100, 500, 700 гривень чи від юридичних осіб по кілька тисяч, десятків тисяч. Ось це основна складова.
– Ви говорите, що під час війни люди дозволяють собі думати про те, що хтось грається у політичні ігри. Ми готували аналітичний матеріал про політичну ситуацію на Черкащині, як хто себе поводив за два роки повномасштабної. У наших телефонних розмовах, і під запис, і не під запис говорили, що у Черкасах готується осередок політичної партії Притули. Наші місцеві політики в цьому впевнені. Що ви їм відповіли б?
– У мене кілька питань. Як називається партія? Коли вибори? Звідки гроші? Люди в Україні дуже люблять розносити зраду. Я розумію чому, їх так багато разів обманювали і кидали, що однією з визначальних рис української ментальності є недовіра або зневіра. Ми дуже швидко зачаровуємося, дуже швидко розчаровуємося. Це насправді катастрофа.
У нас був прецедент восени минулого року. Один військовослужбовець зняв ролик, стоячи біля розбитої ржавої машини з викорчуваною коробкою передач. Опублікував це у ТікТок і сказав, що цей транспорт їм передав Фонд Притули. Що, звичайно, було брехнею. Ми дізналися, хто це і з якої він бригади, хвилин за 15-20. Боєць видалив відео. Але на той момент його подивилося вже 400 тисяч людей. Він навіть не був на передовій у той момент. Перебував у Житомирі, в пункті постійної дислокації бригади. Але через кілька днів він їхав через Київ на Схід і заїхав до нас на фонд. Працівники фонду його запросили і запитали: “Для чого ви це зробили?”. Він сказав: “Це ж прикол. Це такий жарт був”. Вони запитали, чи міг би він зняти відео і сказати, що це був жарт, тому що ми отримали дуже багато негативу.
Він наступного дня зняв відео, в якому сказав: “Ну, ця ж машина навіть не їде. Я думав, всім зрозуміло, що це жарт. Мені так обідно, що багато людей цього не зрозуміли”. Знаєте, скільки людей подивилися це відео? 500 переглядів. А брехню подивилися 400 тисяч. Так от, 400 тисяч людей більше ніколи не задонатять на Фонд Притули. І через одного жартівника батальйони недоотримують допомоги.
Я, чесно кажучи, не маю стільки часу, можливості і ресурсу переконувати в чомусь людей. Ба більше, як тільки ти починаєш їх в чомусь переконувати, вони кажуть: “Виправдовується”. Тому хай кожен живе у своїй системі координат.
– Я дуже не люблю поєднувати волонтерські і політичні історії, тому що воно, коли з’єднується, брудниться. Але, якщо аналізувати навіть те, про що ми говорили на початку: хейтери і ті, хто пише ці коменти. А нам хто писав ці запитання? Йдеться насамперед про порохоботів. Це ж ніяка не таємниця. Чому так? Звідки ноги в цій історії?
– Я не готовий це коментувати. Звичайно, я також маю аналітику і розуміння, звідки ростуть різні ноги. Але у мене немає жодного бажання обговорювати справи, пов’язані з політикою, з прихильниками тої чи тої політичної сили. Я за два роки повномасштабного вторгнення жодного разу не влазив у подібного роду “срачі” і влазити в них не збираюся. Знаю тільки одне – правда завжди перемагає, просто треба трошки почекати.
У мене так само було багато різних запитань, чому “розносили лайно” про “Спартани”. Причому це була вибіркова історія. Наші колеги зі Світового конгресу українців теж мають відкриту інформацію по закупівлях. Вони купили “Спартани” ще дорожче, ніж наш фонд. Чули хоча б раз слово критики в їхній бік від людей, про яких ви зараз говорите? Ні, і не почуєте. Тому ця вибірковість на совісті цих людей. Рекомендував би їм більше уваги приділяти вихованню дітей, справам родинним, а не дурницям у соцмережах.
Із Петром Олексійовичем ми регулярно перетинаємось на заходах. Він традиційно запрошує мене посидіти десь, погомоніти про якісь справи. Та все якось не складається.
На що і кому варто донатити насамперед?
– І наостанок, аби зафіналити із чітким посилом. Ви говорили про те, що люди люблять донатити на речі, які приносять контент. Які зараз найважливіші запити, які просідають, а не треба було б? На що варто донатити насамперед?
– На все. Це дуже проста відповідь. На все і всім.
Один із найбільших, найшкідливіших наративів, які росіяни запустили в українське суспільство – наратив протиставлення, наприклад, великих фондів та невеликих за бюджетом волонтерських ініціатив або ж військовослужбовців, які теж збирають кошти, і великих фондів. Цей наратив, загалом, звучить так: “Не донатити великим фондам, вони крадуть гроші. Донатьте безпосередньо хлопцям на передку”.
Тут потрібно чітко розуміти, про яку номенклатуру йде мова. Якщо військовослужбовцям не важко це дістати, то, звичайно, краще їм донатити. Наприклад, на напрямку Роботино-Вербове знищили транспорт, нема пікапа. Мабуть, все-таки швидше зібрати гроші військовослужбовцям. Вони поїдуть у Запоріжжя і на авторинку куплять авто за п’ять тисяч доларів. Аніж писати запит на Фонд Притули, чекати, поки ми закупимо, замитним, розмитним, привеземо, поставимо на облік, підрихтуємо, віддамо. Але це не означає, що не треба донатити нам на транспортний напрям, тому що ми купуємо бронеавтомобілі, гусеничну техніку, вантажівки, пікапи, все решта. Але у них це відбудеться швидше.
Чи варто підтримувати волонтерську ініціативу, яка в місяць збирає на два дрони “Mavic”? Не на 300, не на 400, а на два. Звичайно, важливо.
Тому що, чим більша організація, тим більше бюрократії. У нас її, звичайно, не стільки, як в Міністерстві оборони, але: зібрати всі ці папери, пройти фінмоніторинг, перекинути гроші, замитнити, розмитнити, експортні ліцензії, валютний контроль, привезти у Київ, облікувати, переписати всі номерочки. Після того на логістичний хаб в Дніпро, Краматорськ, і звідти розкидати вздовж лінії фронту. Це займає час.
Так от, поки ми знаходимо десь в Європі чи Сінгапурі продавця, в якого ми візьмемо “Mavic” на 700 баксів дешевше, ніж в Україні. Тут людина, яка купила вже і зараз, набагато швидше доправляє їх на передову. Це буде дорожче, але перевага у часі. Тому поки великі фонди тягнуть сюди великі партії, інші волонтери: сюди один дрон, сюди два, сюди три, сюди два, сюди п’ять. І ми не можемо жити один без одного. У великих організацій є величезна експертиза, дозволи, ефективне використання ваших коштів. Працюємо в промислових масштабах. Понад 529 військових частин минулого року отримали допомогу від нашого фонду.
Тому я буду дуже вдячний всім, якщо та підтримка, яку ми мали попередні роки, зафіксується, закріпиться і в цьому році. Помагайте всім. Ми, сподіваюсь, не будемо виключенням.
Спілкувалася Ірина Малюкова, текстову версію підготувала Анастасія Бут
Подобаються наші статті? Долучайтеся до Клубу донаторів “18000”! Оформлюйте щомісячну підписку за посиланням і розвивайте регіональну незалежну журналістику разом із нами.