Вибачте, але “помиральний” дискурс медіа та експертних думок щодо перемоги Трампа реально вибішує. От скажіть, ці думки, коментарі, прогнози транслюються – щоби що?..
“Світ звернув не туди”. Тобто до 5 листопада все йшло “туди”, а тепер вже ні? Тобто, коли Гарвардський університет підтримав ХАМАС (просто вдумайтесь – Гарвард! Підтримав ХАМАС! ) – то світ справді прямував туди, куди треба? Серйозно?
“Виборці Трампа – дурні, що вірять у рептилоїдів та пласку землю”. От тільки не треба тут про дурних виборців, я вас благаю. Не нам одягати тут білі пальто. Подивіться соцопитування про рівень довіри українців тарологам, ну і пригадати про популярність “чародія”, що обіцяв “два-три тижні максимум” – буде не зайвим).
Скажу так: дурні, малоосвічені, недалекі люди присутні серед електорату всіх популярних (!) політиків та партій. Як казав знайомий політтехнолог, навіть якщо ви впевнені, що всі розумні, відповідальні та свідомі люди проголосують за вашого кандидата, ви мусите поставити собі запитання – а чи вистачить йому цих голосів для перемоги? Тож не гребуйте боротись і за голоси безтолкових, тупоголових та “хитродупих”. Бо кожен новий прихильник – це плюс один голос, так працює демократія (нічого кращого за яку так і не придумали).
А от коли з розмаїття явищ і тенденцій навмисне вихоплюють щось одне та зосереджують суспільну увагу на ньому, ігноруючи інше, – це називається фреймінг.
Ви бачили, як це працює. Січень 2022 – фреймінг на шашликах (і реакціях на повідомлення західних розвідок у стилі “ви всьо врьотє”). А зараз вам же не показують підприємця, менеджера, власника, освіченого фахівця, які голосували за Трампа? Вірніше, американські медіа їх показують (в день виборів були включення “Голосу Америки”, The New York Times), але вітчизняний дискурс чомусь сфокусований на реднеках та “пласкоземельниках”.
Знайдіть деталізовану карту результатів: навіть сонячна Каліфорнія, осердя «нових парадигм мислення й підприємництва», не стала так однозначно висловлюватись за синіх (демократів), почервоніли навіть ті штати, що вважалися оплотом Демпартії (загалом Гарріс одержала на 13 млн менше голосів, ніж Байден у 2020 році). Але пояснювати переконливий успіх республіканців як наслідок того, що, мовляв, уся Америка зʼїхала з глузду і стала вірити в рептилоїдів – типовий зразок логічної хиби Post hoc ergo propter hoc (після цього, отже, внаслідок цього) що полягає в помилковому прийнятті чогось як причини певної події, що насправді нею не є.
От ми обурюємось спецпенсіям прокурорів, які пооформлювали собі інвалідність. А в Америці купі людей законодавчо дозволено нічого не робити та отримувати кошти тих, хто працює та платить податки. Завдяки демократу Обамі вони мають медичну страховку від держави (яку працюючий американець має купувати собі за свої гроші). Ті прокурори, які нас обурили, принаймні хоч щось у своєму житті робили – вчились, ходили на роботу. А в Штатах законно отримують гроші платників податків цілі прошарки громадян, які не працювали в житті ані дня! І навіть не планують – бо нащо воно їм? Думаєте, працюючих американців такий порядок не вкурвлює?
Є домовласники, які здають своє житло в оренду. Житло в хорошому стані люди наймають, а от всякі халупи – стоять незатребувані. Але демократи зробили власникам халуп нечуваний подарунок – започатковували програму державної оренди житла для соціально незахищених мешканців. Як же орендодавці халуп зраділи: клас, можна не перейматись ремонтами, держава ж у любому випадку сплатить мені оренду. А що жити в цих халупах будуть непрацюючі люди (які, мʼяко кажучи, не є окрасою суспільства!), і що приплив маргіналів, схильних до наркоманії та злочинності призведе до зростання насильства в містах, погіршення якості життя всіх мешканців, спричинить втечу інвесторів, бізнесу й в підсумку перетворить благополучні міста на депресивні – от про це “благодавці” та ті, хто їх підтримував, мабуть, не подумали…
Що пересічний американець не марить “величчю всепланетного лідерства” (як наші північні сусіди), а рахує свої долари в гаманці та міркує, який відсоток його доходів зʼїла інфляція – то я не вважаю це проявом тупості. Радше навпаки. До речі, інфляція – промовистий приклад, як можуть вплинути на економіку helicopter money – гроші, які роздаються населенню (палкий привіт ініціаторам “вовиної тисячі”).
Трамп фокусувався на питаннях економіки, інфляції, на тому, що реально болить працюючому американцеві. Його виборці – ті, кого не влаштовує стан справ у США, це ті, хто хоче змін.
І хоча соціологія показувала шанси 50 на 50, саме разюча відмінність між мотивацією виборців Гарріс та Трампа суттєво підвищувала шанси перемоги республіканця. Адже у “протестних” виборців вища мотивація прийти голосувати, ніж у тих, кого влаштовує status quo. Олії у вогонь на фініші кампанії підлили Байден з недоречним висловом про сміття та абсолютно ідіотська історія про перевіряльників, які умертвили білочку з домашнього зоопарку (подробиці довго розповідати, якщо цікаво – погугліть). Трамп вміло використав ці приводи проти демократів, як мотивуючий аргумент “зробити їх разом”.
Як зазначає Йона Бергер в книзі “Заразливий”, найсильніше спонукають до дій емоції з високою активацією – гнів, страх. До речі, в штабі кандидатки в президенти Молдови Маї Санду це врахували, і на другий тур вона попрямувала з чітким меседжем: “Врятуй Молдову!” І це подіяло, особливо на діаспору.
Результати показали, що вплив ТікТоку, який вважається ключем до мізків молоді, дуже переоцінений. Запущені командою Камали треди в ТікТоці, які завірусилися, сприймалися безперечним завоюванням молодого виборця. Але залайкати в ТікТоці та прийти на дільницю й віддати голос – це зовсім різні дії (причому перша не обовʼязково обумовлює другу).
Характерно, що безпрецедентна підтримка Камали голлівудськими зірками, попспівачками, лідерами думок не спричинила зсуву поглядів глибинного народу. Працюючий американець (а це ядро підтримки Трампа) не піддався на потужну wip-агітацію.
І про фактор Ізраїлю. У США потужна єврейська спільнота. Тож позиція демократів із серії “за все хороше проти всього поганого” та бажання зібрати голоси “фріпалестайнерів” (лівих рухів, що підтримують ХАМАС) зіграли Камалі в мінус. Особливо на фоні чіткої позиції Трампа “Ізраіль молодець, терористам – капець”.
Зрештою, вибір на користь Трампа, республіканських сенаторів, конгресменів та губернаторів – передусім про те, що за каденції демократів у переважної більшості американців накопичилася критична кількість запитів, на які команда Гарріс не запропонувала відповідей. Це про політичну відповідальність нинішніх еліт, а не змову рептилоїдів.
Дихотомічне бачення “білих-пухнастих” демократів та “пекельних” республіканців – вважаю, дуже шкідливе для України. Я все розумію – у медіа є власники (котрим потрібен вплив на мислення суспільства задля досягнення певного результату); медіа потрібні перегляди, і оця битва клікбейтними заголовками та вирваними з контексту емоційними змістами – вона відбувається не від хорошого життя. Але щоби навмисне нагнітати, що всім кінець, як робиться зараз – ну це дно!
Чи варто будувати своє бачення явищ, подій та людей з тієї сировини, що постачають медіа? Завжди про це говорила і кажу зараз: читайте книги! Зрозуміти характер американців, як влаштоване їхнє суспільство, чим вони захоплюються, що їх надихає, а що обурює – про це є чудові американські письменники та їхні твори. ОʼГенрі, Марк Твен, Джек Лондон, Теодор Драйзер, Френсіс Скотт Фітцджеральд, Джон Стейнбек, Джек Керуак та інші. До речі, саме в цю темну пору чудово розрадить книга американської письменниці Фенні Флегг “Смажені зелені помідори в кафе “Зупинка” (дуже дякую Marina Golub за рекомендацію!)
І не буде зайвим прочитати книги самого Трампа, які дають розуміння його бачення та світогляду. “Мистецтво укладати угоди” дуже раджу!
Корисним буде й критичний погляд зі сторони на його принципи й методи – мемуари посадовців, які працювали з Трампом під час першого президентського терміну: «Вища вірність. Правда, брехня і лідерство» Джеймса Комі (колишнього директора ФБР) та «Кімната, де це сталося» Джона Болтона (колишнього радника Президента США з національної безпеки).
“На що ж нам, українцям, тепер сподіватись, якщо Трамп нас здасть?”
Ні на що і ні на кого, тільки на себе! І тут, повірте, нема жодних відмінностей між епохою до 5 листопада і після. Єдина у світі сила, яка змусила світ визнати субʼєктність України і спонукує інших поважати нас та прислухатись – це ЗСУ! І інших варіантів, крім як всіляко примножувати цю силу, у нас не існує, від слова взагалі. Тому й вкурвлює “помиральний” дискурс, бо він підриває нашу силу та суспільну спроможність. Симптоматично, що цю саму повістку активно розганяє ворожа “ботва”, але нащо ж самим стріляти собі в голову цим накручуванням?
Що Трамп “здасть Україну” – так згадаймо, як Байден та його адміністрація “з глибоким занепокоєнням” спостерігали й очікували, як путєн проковтне Україну. І так би й сталося, якби Україна не дала окупантам по зубах. А сильних – поважають. Тільки з сильними рахуються! І ще дуже сподіваюсь, що з приходом республіканців зміст та тональність звернень української влади до американської нарешті зміниться і перестане нагадувати оте, що лунало взимку на болотах («Владімір Владіміровіч, ми замерзаєм, памагі!) Реально, це вибішує.
Тримаймось та робімо своє!
Допис із фейсбуку менеджерки з комунікацій агенції Golubi Group – Тетяни Єщенко.
