Продовжуючи тему “жінки і політика”. У першій частині блогу описала причини, через які жінки дуже мало представлені в українській політиці. Особливо на вищих її щаблях: якщо серед депутатів сільських рад жінок буває і 50%, то вже в радах обласних центрів або парламенті їх суттєво менше (наприклад, в черкаській міській раді 10%, а обласній – 12%).
ТО МОЖЕ ЖІНКИ ПОЛІТИЦІ Й НЕ ПОТРІБНІ?
Ну, дійсно: нема в нас, жінок, ні можливостей, ні бажання, “чого його пхать, як воно не лізе”, як казав відомий український політик…
Першими зрозуміли важливість залучення жінок і запропонували закріплювати за жінками місця в партійних списках у Швеції, і зробили це ще наприкінці 1960-х. Зараз Швеція є єдиною країною Європи, де жінки складають близько половини парламенту. Саме шведи не лише на практиці власної держави спробували ожіночити політику, але і постійно досліджують механізми залучення жінок та їхній вплив на різні країни світу. І от, що вони стверджують: політика, в яку залучено більше жінок, змінюється. Змінюється структура видатків бюджетів (відмічають збільшення уваги до медицини і соціальних програм), змінюється культура спілкування (стає менш агресивною), набагато більше уваги приділяється питанням, пов’язаним із родинами та дітьми, захистом від насильства тощо.
Справа тут не в тому, що чоловіки гірші, а в тому, що попри рівність, ми все-таки різні. І погляд на проблеми міста/області/держави збоку жінок, їхній повсякденний досвід і фокус уваги, стилі керування і спілкування можуть відрізнятися від чоловічих. І дуже важливо мати цей інший вплив та інший погляд, адже політика керує життям багатьох людей у найрізноманітніших сферах. Політика стає збалансованішою у всіх сенсах. Ну скажіть чесно, невже українські чоловіки – розумніші, далекоглядніші чи красномовніші за жінок? Ні за рівнем освіти, ні за рівнем відповідальності жінки не поступаються. В інших, більш “традиційних” для жінок сферах активізму – соціальних ініціативах, волонтерських громадських рухах – жінки проявляють себе чудово. Залишилось зробити один ривок – масово перейти до сфери політичного впливу.
Скільки ж їх має бути? Більшість науковців сходиться на тому, що 30% представленості цілком достатньо, щоб вважати сферу інклюзивною (тобто з вільним доступом). Така кількість представників однієї статі вже здатна впливати на сферу загалом і слугувати підтримкою своїм представникам. Тоді жінкам не доведеться “виживати” в агресивному середовищі, а буде можливість це середовище міняти. І вже не треба бути “бабою з яйцями” чи чоловічою маріонеткою. Саме тому, вважають дослідники, для жінок варто створювати спеціальні механізми, які допомагають долати негативні фактори, описані вище: відсутність історичного досвіду, брак відповідного виховання, наявність фінансових обмежень.
ГЕНДЕРНІ КВОТИ
Квоти придумали як тимчасові регулятори кількості жінок для того, щоб зробити таке явище як “жінка-політик” звичним, тобто – проторити цей шлях для підростаючого покоління.
Вони бувають різні: законодавчі та добровільні. Законодавчі гендерні квоти поділяють на зарезервовані місця (коли у виборному органі відведена окрема кількість мандатів для жінок) і кандидатські квоти (коли регулюється лише кількість кандидатів).
Найпоширенішими є добровільні партійні квоти, що діють у більшій половині країн ЄС: коли зобов’язання щодо наявності певної кількості жінок у своїх списках партії беруть на себе самі, добровільно, а не схиляються перед вимогою закону.
В Україні у новому виборчому кодексі ми маємо варіант законодавчих кандидатських квот: «при формуванні виборчих списків кандидатів організація партії повинна забезпечити у кожній п’ятірці кожного виборчого списку кандидатів присутність як чоловіків, так і жінок (не менше двох кандидатів кожної статі)». Тобто регулюється не лише проста кількість, але і розташування кандидаток у списку, щоб нівелювати можливість запхнути всіх жінок в кінець і тим зменшити можливість їхнього реального обрання.
Суть цього законодавчого тиску – фактично примусити партії включати в свої ряди жінок. Адже, на відміну від шведських чи європейських, самі вони не переймаються питанням гендерної рівності у своїх лавах.
Минулого року я проводила дослідження партійних структур та їхньої роботи і вони довели: жодна місцева партія не робить специфічних кроків для залучення жінок. Вся політика рівності заключається в абстрактній фразі: ми відкриті для всіх! Але оскільки в силу вище описаних обставин жінок приходить значно менше, то партії напередодні виборів стикаються з проблемою виконання квот. І тоді ледь не бігають за жінками, умовляючи їх побути в списку хоча б формально. Бо, отут увага: самі лише квоти – не працюють! Це все одно, що відкрити двері, до яких ведуть десятки сходів перед людиною на візку.
Я знаю, що деяких моїх колежанок така постановка питання ображає. Мовляв, невже жінки не спроможні самі вибороти собі місце? Спроможні – але небагато. А найсильніші і найзабезпеченіші – зовсім не означає найкращі!
Я вже описала тут причини, чому об’єктивно більшості жінкам потрапити в політику складніше. Не готові морально, психологічно і фінансово. І щоб перестрибнути ці сходинки? потрібно докласти зусиль усім: і самим жінкам, і паратійним структурам, і державі.
Умовно кажучи, партія, знаючи про існування квот, мала би подбати про те, щоб знайти, мотивувати та підсилити знаннями жінок у своїх лавах ще задовго до виборів. Інакше кількість ніколи не забезпечить якість, а випадкові жінки на високих посадах лише ілюструватимуть “неспроможність” інших. Поки наша партійна система, на жаль, не настільки зріла. Але якщо не підштовхувати цей процес квотами, то він ніколи і не зрушить.
Проте й самих лише зусиль партій вочевидь буде замало! Держава має посилити правовий захист громадян і безпеку. Освітня політика має бути спрямована на підтримку та виховання лідерських якостей у дівчат.
Медіа – робити більш “видимими” політикинь (за всіма дослідженнями їх цитують та про них пишуть менше, ніж про чоловіків). Роботодавці – відмовитись від гендерної дискримінації, створювати “чайлд френдлі” умови роботи та частіше давати шанс жінкам ставати топ-менеджерками.
І всім нам разом підтримувати політичні амбіції своїх подруг, сестер, дочок, матерів та дружин. Адже для українських жінок підтримка близьких – найголовніше!
