Поки 20 січня весь цивілізований світ слідкував за інавгурацією Джо Байдена, черкащанам було не до того. У Надніпрянському краї діють свої правила і відповідно інтереси теж інші. Більше того, навіть «Білий дім» є свій.

Справа в тім, що 20 січня Уряд затвердив кандидатуру чергового нового голови Черкаської обласної державної адміністрації. У цій новині заховані відразу два інформаційні приводи.

Перший – це вже четвертий новий голова Черкаської ОДА за час президентства Володимира Зеленського. Таким кадровим калейдоскопом не може похвалиться жоден інший регіон, а п'ятирічна «каденція» Юрія Ткаченка на цьому фоні взагалі складає фундаментальне враження.

Другий – це сама персоналія. Главою області стає Олександр Скічко. Нині він народний депутат від пропрезидентської «Слуги народу», у минулому – успішний шоумен та ведучий українського «Євробачення».

Скічко візуально привабливий, медійний та незаплямований великими скандалами. На його руках коштовний годинник, а в його кишенях – солідний фінансовий запас. Окрім того, на відміну від своїх трьох попередників, він не лише місцева, а ще й впізнавана навіть за межами області людина. Але при цьому його потенційне призначення суспільство прийняло з максимальним скепсисом.

Тут співпало відразу кілька чинників. Насамперед, партквиток політичної сили, яка розвалюється подібно до карткового будинку. А також «розважальний» бекграунд новоспеченого «губернатора». Черкащан прогнозовано лякає можливість отримати персонального Зеленського, у багажі якого не звитяги «господарника», про якого мріє електорат, а кумедні пародійні відео з вусами, вилами та Ляшком.

«18000» присвячує свій матеріал обом інформаційним приводам, адже вони пов'язані між собою. Насправді, кадрова чехарда в адміністрації в тому числі пов'язана із Скічком, який після виборів почав перетворюватися у «тіньового куратора» області. А тому його прихід до влади в регіоні все ж має свій підтекст, хоч сама ситуація і має не зовсім логічний вигляд.

Що відбулося і що тепер чекає на область – у нашому новому тексті.

«На Черкащині новий голова ОДА» - ця синтаксема в контексті нашого регіону звучить п'ятий раз за останні два роки.

Нині Олександр Іванович зареєструвався у «Фейсбуці», примирився із своїм недавнім антагоністом Михайлом Мушієком та переобрався до обласної ради від політичної франшизи впливового нардепа Антона Яценка. Він лишився в публічній політиці, хоч і значно втратив у статусі, але ж є одним з найбільш активним у вербальному плані серед депутатів.

Вельбівця змінив Ігор Шевченко – перший «губернатор» області на той момент нової влади. Шевченко прийшов в публічну політику нізвідки й дуже швидко туди ж повернувся. Він був головою близько 5 місяців. Коли йшов з посади, Шевченко не приховував гарного настрою з цього приводу.

Офіційно звільнення Шевченка не було жодним чином пояснене, і, як виявиться потім, це стане міцною комунікаційною традицією для команди Зеленського у питаннях кадрової політики нашого регіону.

За неофіційною інформацією, Шевченко пішов з посади, відчувши тиск зі сторони партійних «кураторів» (детально ми писали про це ТУТ). Управлінська хаотичність Києва і невідповідність власних бажань та реальної спроможності «кураторів» регіону, до речі, ще одна сумнівна традиція, яка стартувала при Шевченку і сягнула свого піку при його наступниках.

Нині Шевченко повернувся до свого спокійного життя під сонцем Ріміні.

Шевченка змінив Роман Боднар. Боднар – людина абсолютно іншого ментального складу. Філософсько-релігійного Шевченка змінив філософсько-літературний екс-співробітник Служби безпеки та учасник бойових дій на Сході країни. Здається, непоганий бекграунд для проблемного та специфічного надніпрянського регіону.

Боднар запам'ятався об'ємною комунікацією та великою кількістю боротьби на лісових та берегових фронтах області. «Сьогодні починається найбільш складний етап у моєму житті», – говорив він під час представлення як глави області. Ще б пак, адже на його «каденцію» випав, крім всього, ще й початок пандемії. А далі – легендарний «карантинний демарш» міської влади, який Боднар, попри досвід роботи в спецслужбах, не зміг попередити. Очевидно, в тому випадку йдеться про елементарну недооцінку опонентів.

Боднар був звільнений у серпні 2020-го року після 10 місяців перебування на посаді. Офіційно причина не була повідомлена. І, судячи з відповіді Зеленського, сам президент теж не був особливо в курсі цієї причини.

Неофіційна причина – конфлікти Боднара з місцевими центрами впливу (про це можна почитати в інтерв'ю ТУТ) та непрості стосунки з місцевими нардепами від «Слуги народів».

Після відставки Боднар відпустив бороду та лишився на Черкащині і нині перебуває в громадському секторі, який ймовірно розцінює як плацдарм для подальшого продовження політичної кар'єри.

– Достеменно невідомо. Мене це питання вже не цікавить, – пояснює Боднар свою відставку. – Є багато центрів впливу. Щоб втриматися на посаді треба мати підтримку. Хтось за тебе має щось позитивне говорити в Офісі президента. Я не вписувався в баланс сил. Я тут такий нікому не треба був. Місцева еліта живе за своїми правилами, а в мене – свої. І ці правила розходяться.

Після Боднара прийшов Сергій Сергійчук. Ще одна людина з бекграундом роботи в спецслужбах.

Із призначенням Сергійчука справи від самого початку пішли не так. З невідомих причин його представлення відбулося у закритому режимі на заводі «Укравіт». Подібний хід Офісу президента відразу налаштував громадський сектор проти нового очільника області, ставши черговим комунікаційним провалом. Також сприяв цьому і дивний перелік завдань для «губернатора» з покращенням інтернету та залізничними сполученнями області.

Сергійчука звільнили у кінці минулого року. Звісно, без жодних пояснень. Очевидно, 4 місяці роботи – явно не той час, який дозволить новій для регіону людині розібратися в його хитросплетіннях.

– Поки відсипаюсь, – коментує Сергійчук стан своїх справ зараз. – Ми чотири місяці працювали з усіх сил. Спали по 5-6 годин. Із 52% підняли обсяги будівництва в області до 99%. Плани на майбутнє? Розповім, коли визначуся з ними. Я людина відкрита.

У непублічну площину запускалися чутки про нібито відповідальність за слабкий результат партії на виборах у області. Але ця інформація не відповідає дійсності, адже Сергійчук, як і куратор глави області Сергій Трофімов, були позбавлені впливу на формування виборчих списків «Слуг народу». Цим процесом займався обласний штаб на чолі з Олексієм Печніковим та нардепи, насамперед, Скічко та Завітневич.

Існує інша версія, за якою Сергійчук був звільнений через «тарифний» конфлікт з Черкаською ТЕЦ та, як наслідок, впливовим бізнесменом Анатолієм Шкрібляком. Окрім того, за нашою інформацією, його відставці, як і у випадку з Боднаром, сприяв також і все той же Олександр Скічко, який став фактичним «куратором» області. Каламбур цієї ситуації в тому, що всього за чотири місяці до того, якраз Скічко і лобіював призначення Сергійчука та заручався його допомогою із питаннями залізничних сполучень та зниження тарифів.

Як зрозуміло з попередньої частини, останній рік Олександр Скічко брав активну участь у формуванні політичної картини регіону. Він мав безпосередній вплив на кадрові призначення в Черкаській ОДА, він займався формуванням виборчих списків у міську та обласну раду, він і досі має значний вплив на роботу фракцій «Слуг народу» і в Черкасах, і в області.

Наприклад, однокласник Скічка Сергій Лісовий став головою фракції «Слуги народу», а пізніше був обраний заступником голови облради. До того, за інформацією 18000, Олександр намагався лобіювати Лісового на посаду заступника голови ОДА, проте керівники адміністрації відмовляли йому в цьому, що в подальшому ставало причиною напружених стосунків губернаторів з нардепом.

Також Скічко подавав кандидатури до виборчих списків партії та проводив особисті співбесіди з кандидатами. Наприклад, підприємця Армена Акопяна, але в підсумку той не балотувався від партії в міськраду.

Проте якщо раніше Скічко мав неофіційний вплив на процеси в області, то після розчерку президентського пера він безпосередньо братиме в них участь.

До зустрічі з Кабміном, яка мала чисто формальний характер, Скічко підготувався. Використав кілька цифр і кілька складних термінів, наприклад, «меліорація». Окрім того, у відповідь на питання Сергія Шкарлета пообіцяв здати в експлуатацію новий дитячий садочок на Митниці. Доволі смілива обіцянка.

Тепер слово безпосередньо за Зеленським, у відповідному указі якого сумніватися не доводиться. Уже після цього указу є вірогідність, що Скічко приходить серйозно і надовго. На це є щонайменше три головні причини.

По-перше, у нього за його спиною колосальні фінансові можливості родини. Тесть Скічка – Леонід Юрушев. Він – один з найбагатших та найбільш впливових людей країни. За підсумками 2020-го року, видання «Новое время» поставило Юрушева на 67-ме місце серед найбагатших українців, оцінивши його статки у 114 мільйонів доларів. У той же час за версією видання «Фокус» станом на 2009 рік Юрушев входив у десятку найбагатших людей країни.

Юрушев – уродженець Донецька. Він колишній власник банку «Форум», йому належать готелі «InterContinental» и «Fairmont» (ними займається його дочка і дружина Скічка – Єлизавета), а також численні підприємства, що займаються будівництвом та машинобудуванням. ЗМІ пов'язують Юрушева із Рінатом Ахметовим та Юрієм Іванющенком, називаючи їх його бізнес-партнерами.

Цікаво, що в публічній площині існує лише одне фото Юрушева. Ось воно, до речі.

Також Юрушев має інтереси у залізничній галузі. Йому належить ПАТ «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва вагонів». Саме із цим пов'язують той факт, що в парламенті Скічко є головою підкомітету з питань залізничного транспорту. Нині ЗМІ все частіше згадують Скічка в контексті «Укрзалізниці», на Черкащині ж нардеп відомий своїми ідеями розвитку залізничного сполучення між Черкасами та Києвом. Він неодноразово говорив про необхідність модернізації цього напрямку. При цьому нагальність цього питання публічних пояснень не отримувала.

По-друге, у активі Скічка – потужна медійна складова. Комунікаційний і медійний напрямок не можна недооцінювати. В умовах сучасного суспільства – інформація, кут її подання і контроль над нею грають вкрай важливу роль. Це навіть президентські вибори довели, що говорити про Черкаську ОДА?

До прикладу. Боднар, який був максимально відкритий до спілкування, навіть петицію на свою підтримку отримав. Так, вона не була підтримана, але це прецедент. Його наступник Сергійчук був менш медійним, від того його відставка викликала значно менше реакцій, ніж було із попередником.

Скічко приходить до влади маючи колосальний медійний ресурс у вигляді «Медіа Груп Україна» Рената Ахметова. Тобто один з найбільш популярних (в тому числі і на Черкащині, звісно) каналів ТРК «Україна» буде гарантовано лояльним до нового очільника області, а значить намагатиметься формувати максимально «правильну» по відношенню до нього інформаційну картинку. Додамо сюди досвід Скічка в телешоу, його вміння триматися перед камерою, комунікаційні здібності і роботу з ним кращих медійників країни.

По-третє, особисті стосунки з президентом. Зеленський мав досить опосередковане уявлення про Ігоря Шевченка, Романа Боднара та Сергія Сергійчука . І про їхню роботу та відставку відповідно. Першими займався нині уже екс-посадовець Офісу президента Сергій Трофімов, останнім – сам Скічко.

Олександр Олександрович особисто вхожий до кабінету Зеленського та має пряму комунікацію з ним. Це серйозно спрощує багато процесів. Як-от, наприклад, фінансування об'єктів будівництва чи робота фракцій «Слуги народу».

Скічку буде вкрай важко організувати нормальну роботу адміністрації без консенсусу з депутатським корпусом обласної ради. На сьогодні чіткої коаліції в стінах облради немає. За нашою інформацією, «Слуги народу» отримали посаду в президії після дзвінка «згори». А це означає, що можливість для порозуміння наявна. Завдання Скічка знайти порозуміння насамперед з місцевими фінансовими елітами, які об'єдналися під прапорами партії «Черкащани». Не таке й складне завдання, коли є що запропонувати.

Також важливою є і комунікація з обласним центром, яка для ОДА є традиційно складною. Тут для Скічка теж є можливість зайти з козирів. За інформацією наших співрозмовників у черкаській політиці, на обласне управління СБУ має певний вплив товариш Скічка – інший нардеп Олександр Завітневич, а отже, в рукаві новоспеченого «губернатора» мають бути серйозні козирі для конструктивної бесіди з Анатолієм Бондаренком. Цілком можливо, його останні вибачення перед Зеленським – тому найкращий доказ.

Призначення нового голови Черкаської ОДА – це лише вершина політичного айсбергу. Під водою його більша частина – майбутні вибори на 197-му виборчому окрузі. І головний джек-пот – вони відбудуться за старим кодексом, а отже, дають можливість балотуватися без партійної прив'язки.

Залежно від того, коли Верховна Рада позбавить Скічка повноважень, нам стане відома дата чергової серії великих політичних перегонів. Це може бути або ж березень, або жовтень цього року.

Логічно говорити про осінь. Логічно, якщо в правлячій партії вирішать, що замінити чинного нардепа від «Слуги народу» має інший «слуга народу». А для того, щоб підготувати такого – треба час та гроші. Тому доцільно би було зіграти в довгу і розраховувати на осінній плебісцит. Проте, як відомо, нинішня влада не завжди підвладна логіці, а тому можна очікувати й інших варіантів. Тим більше з урахуванням тієї швидкості, з якою сиплються рейтинги СН.

Тут більш вірогідним є варіант «віддати» округ. Наприклад, так, як це було зроблено на виборах мера Києва. Очевидно, що інтерес до вакантного місця у парламентському кріслі мають і місцеві центри впливу, і поважні політики всеукраїнського рівня, які лишилися за бортом у 2019 році.

До перших насамперед варто зарахувати великі бізнесові групи, на кшталт МХП, які два роки тому робили ставку на Владислава Голуба, чи ЛНЗ, які мають вплив на партію «Черкащани». Чи їхніми кандидатами будуть той же Голуб, чи, припустимо, гіпотетичний Підгорний, чи інші дійові особи – це не суть важливо, головне – сам факт присутності в політичній площині. І ця присутність буде.

Додамо сюди потенційних кандидатів від партії «За майбутнє», проект якого в області контролює Антон Яценко, від «Європейської Солідарності» (Роман Сущенко: чому ні?), яка, як виявилося, має непоганий рівень підтримки в області, від невмирущої «Батьківщини» з її ядерним електоратом чи ОПЗЖ, яка нарощує рівень підтримки по всій країні. Не варто скидати з рахунків «Голос», який заявив в себе під час мерської кампанії в Черкасах, та «Національний корпус», який має в активі серйозне силове крило. Все це – складові місцевого політичного пазлу, які захочуть спробувати власні сили, як мінімум, для досвіду перед майбутніми парламентськими виборами, що можуть відбутися в будь-який момент.

Звісно, додамо сюди так званих «парашутистів». Свого часу черкаська земля гостинно приймала в себе Нестора Шуфрича та Михайла Поплавського, які отримали свої парламентські квитки на виборах у Черкасах. На сьогодні бажаючих може виявитися максимально багато. Інформаційний феномен команди Зеленського лишив поза бортом Верховної Ради багато впливових та амбітних політиків. 197-й округ – їхня можливість заскочити у вагон парламентського потягу.

Ця гіпотеза дає широке поле для фантазій. Екс-прем'єр Арсеній Яценюк, якого традиційно багато в медіапросторі. За інформацією ЗМІ, його тривалий час фінансував все той же Леонід Юрушев. Здається, непогана можливість повернутися у вищу лігу вітчизняної політики, тим більше, якщо буде можливість використати адмінресурс.

Олег Ляшко. Чому ні? Головний «радикал» країни вже тривалий час сидить без діла. Він ходив на ефіри ТРК «Україна», співав пісень і програв довибори на 208-му окрузі. Черкащина виглядає відмінним плацдармом для реанімації його кар'єри. Тут традиційно люблять і Ляшка, і Радикальну партію, і «Батьківщину», з лідеркою якої Олег Валерійович публічно закопав сокиру війни. Додамо сюди і співпрацю Ляшка з Ренатом Ахметовим, що також має стосунки із Юрушевим. Виходить непоганий пасьянс.

А є ще Володимир Гройсман. На фоні своїх наступників у кріслі глави уряду він має вигляд цілком привабливої фігури.