30 років – це тільки початок

З Днем народження, країно!

Здавалося б, 30 років для країни не такий уже й довгий відрізок часу. Проте, по відношенню до України – це дуже знакова віха, оскільки українська новітня історія настільки наповнена різними подіями, що її вистачило б на опис долі кількох країн в умовах розміреного плину їхньої історії.

Увесь тридцятирічний період – це своєрідна хроніка випробувань, боротьби, втрат і перемог. Нинішня Українська держава – це молода країна з багатовіковою історією, матеріалізована мрія багатьох поколінь українців про власну домівку.

Свобода і воля – у крові кожного українця. А, оскільки, за них треба боротися, то не одне покоління українців клали свої голови за свободу як на полях битв, так і в катівнях тих, кому незалежна Українська держава була впоперек горла.

І ось, нарешті, українці здобули свободу і власну державу. Позаду лишилися роки поневірянь по кутках чужих державних утворень. І перед українським народом стала інша, ненабагато простіша задача – відстояти завойоване, перетворити політичний простір під назвою Україна в Державу Україна з усією притаманною їй атрибутикою і інституціями та, головне, зробити безпечним місцем для проживання своїх громадян.

Правду кажуть, що свободу та незалежність легше здобути, аніж утримати.  З перших днів молода держава зіткнулася з відчайдушним спротивом противників незалежності. Не тільки із-зовні, але із середини країни. І таких було немало.

Це протистояння, врешті-решт, вилилося у два Майдани, на яких українці відстояли своє право самостійно вирішувати власну долю. І якщо перший з них, Помаранчевий, обійшовся без крові, то другий, Гідності, був освячений кров’ю Героїв із Небесної сотні. І знову, як і раніше, українці не похитнулися і не звернули зі свого волелюбного шляху.

Напруженою, інспірованою нею ж, внутрішньою ситуацією негайно скористалася північна сусідка, Росія, яка не змирилася з незалежністю України. Спочатку була анексія Криму, а потім розв’язаний на Донбасі збройний конфлікт, фактично, неоголошена війна за завуальованої участі російських військ.

І коли ворог прийшов на землю вже незалежної України, її громадяни, різної національності, віку та статі, знову грудьми стали на захист рідної Батьківщини. Ціною багатьох жертв ворога зупинили. І він, навряд чи, наважиться повторити свою воєнну авантюру.

Але, судячи з усього, від свого первинного задуму, повернути Україну в зону свого впливу, не відмовився. Засоби боротьби змінилися – на додачу до військової загрози з’явилися різноманітні гібридні впливи, головними із яких є інформаційна війна, створення різного роду проросійських осередків, громадських організацій, використання у своїх підривних цілях існуючих політичних партій та рухів.

Йде розхитування ситуації із середини країни. Але ми також не сидимо, склавши руки. В Україні продовжують створюватися боєздатні Збройні сили, які озброюються новими видами зброї та оснащуються новими видами бойової техніки як свого, так і закордонного виробництва. Ведеться активна робота з протидії негативним політичним, економічним та соціальним зарубіжним впливам.

Показавши на що вона здатна заради відстоювання власного суверенітету та територіальної цілісності, Україна гучно заявила про себе у світі, завоювала повагу та отримала підтримку з боку багатьох її міжнародних партнерів.

За часи Незалежності в Україні встигло оформитися і впевнено стати на ноги одне покоління молодих громадян держави. За цей час в державі народилося майже 14 мільйонів громадян. Громадян, які з молоком матері увібрали в себе головне – у них є власна країна, якою можна пишатися і яку треба захищати і розвивати.

Дорогі друзі, 30 років – це тільки початок багатовікового історичного шляху Української держави. Уже багато зроблено нашими старшими попередниками. Як правильного, так і не зовсім. Але ми маємо головне – Державу, яка відбулася, незважаючи ні на що.

У нас багато партнерів і, навіть друзів, у світі. Але не забуваймо й про тих, у яких наші досягнення викликають нервові конвульсії. Вони є, та боятися їх ніхто не збирається. Як співається у нашому Гімні: «…згинуть наші вороженьки, як роса на сонці…». А Україна житиме, незважаючи ні на що.

Тож, налаштовуємося, дорогі друзі, на довгу і напружену роботу з облаштування нашого життєвого простору. Для цього у нас є все – родюча земля, багаті природні ресурси та сприятливі природні умови, роботящі, хазяйновиті та доброзичливі люди. Залишається одне, спільними зусиллями, незважаючи ні на що, перетворити нашу Державу в комфортне місце для проживання усіх її громадян. Зробити Україну мудрою сильною цивілізованою, з якою із задоволенням хотіли б мати справу зарубіжні партнери. І якої уникали б різного роду міжнародні ізгої та пройдисвіти.

І я вірю, що так буде.

Слава Україні!

Іван Степанець

*Політична реклама

Інші матеріали автора:

    коментарі

    Залиште свій коментар

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.