Томагавк блідолицього

П'ятнадцять піратів на скрині мерця. Йо-го-го, лише пляшка рому!
Пий, нечистий тебе доведе до кінця. Йо-го-го, лише пляшка рому!
Здолала їх спрага на острові цім. Йо-го-го, лише пляшка рому!
Здається усім, що їдять вже мерців. Йо-го-го, лише пляшка рому!
Що п'ють вже їх кров і жують маслаки. Йо-го-го, лише пляшка рому!
Ось тут Деві Джонс і знайшов бідаків. Йо-го-го, лише пляшка рому!
Він випірнув з чорним великим ключем. Йо-го-го, лише пляшка рому!
На самому дні ми ту скриньку знайдем. Йо-го-го, лише пляшка рому!
Чорт вилупив очі, як риба дурна. Йо-го-го, лише пляшка рому!
І в реготі страшнім тряслась голова. Йо-го-го, лише пляшка рому!
Промовив: «Підете зі мною сьогодні. Йо-го-го, лише пляшка рому! 
Вас всіх я сховаю у чорній безодні». Йо-го-го, лише пляшка рому!
Їх всіх потягнув він під воду живцем. Йо-го-го, лише пляшка рому!
Закрив в своїм домі тим чорним ключем. Йо-го-го, лише пляшка рому

Слова піратські, переклад авторський

Книжне дитинство згадується з теплотою і ностальгією. Скелет підйомного крана, покинутий будівельниками на поталу дітям з окраїнних новобудов, був то піратським бригом, то підводним «Наутілусом». Хащі бур’янів у півтора дитячих зросту ставали джунглями тропічних лісів. Пустирі та городи були нашими нескінченними преріями. Зі сторінок Стівенсона і Сабатіні віяло морським бризом, порохом корабельних гармат та ромом. Як пахне ром, ми, звісно, жодної уяви не мали. Але не могли не оцінити, як прагнули його персонажі, як часто згадували і навіть співали про нього свої страхітливі пісні.

За мною, читачі! Я проведу вас шляхами морських караванів та відважних корсарів, які на них полювали. Я покажу вам моторошні бараки чорних рабів на плантаціях і склади золотистих дубових барил під навісами з пальмового листя. Ми підсядемо за столик до пияки Гемінгвея в Гавані і прогуляємося вздовж Копакобани в Місті Бога. А починалося все так…

Португалія раніше за інші європейські країни виявила інтерес до міжконтинентальної морської торгівлі. До цього її спіткало географічне розташування та експансіоністський настрій, який не полишав португальців з часів Реконкісти. В той же час Португалія була ніби відсторонена від головних торгових артерій того часу, які пролягали через Середземне море. Необхідно було шукати альтернативні шляхи самореалізації.

Початок був важким. Між захопленням у Марокко першого міста Сеути (1415) і захопленням другого – Танжеру (1571) пройшло цілих 56 років. Але тоді португальці мали справу з войовничими і організованими маврами, колишніми володарями Піренейського півострова. Шлях у так звану «Чорну Африку» було відкрито. Перші португальські торгові факторії з’явилися у другій половині 15-го століття за короля Афонсу П’ятого. А вже при його наступнику Жуані Другому Бартоломео Діаш відкрив мис Бурь, який особисто король наказав перейменувати в мис Доброї надії. Далі послідувало відкриття морського шляху в Індію навколо Африки, і португальці стали володарями ексклюзивного маршруту.

Європа отримала чимало нового і цікавого від португальських відкриттів. Золота стало нарешті достатньо для чеканки золотої монети. Рідкісні речі підштовхували до розвитку власного ремесла і технологій. Прянощі змінили кухню і побут.

Португальці були підприємливі і винахідливі. Вони не могли та й не дуже хотіли агресивно колонізувати і повністю підкорювати численні африканські державки вздовж західного узбережжя континенту. Купили або просто захопили рабів у одній частині Африки, відвезли за 1000 кілометрів і продали в іншій африканській монархії. Такі схеми заробітку використовували їхні ділки. Європа виявилась не дуже вигідним ринком для рабів. Але сама ідея рабської безкоштовної праці бентежила португальців. Мало статися поєднання кількох факторів для зародження чогось принципово нового.

Ще в 1419-му році португальці відкрили для себе острів Мадейра. М’який вологий клімат дозволяв вирощувати тут різні сільськогосподарські культури, але зерно, яке можна було б вивозити на продаж, родило тут погано. І ось головний драйвер португальських географічно-бізнесових потуг принц Енріке Мореплавець в 1450-х роках наказує вирощувати на острові індійську рослину, з якої там виробляють «солодку сіль». Так, мова йде про цукрову тростину. І головною робочою силою стають завезені з Африки раби.

Таким чином було винайдено плантаторський спосіб господарювання, який потім було перенесено в інші колонії Португальської імперії, запозичено іспанцями, французами, англійцями. Саме плантації цукрової тростини вкрили собою узбережжя Бразилії, Кубу, Домініку, Ямайку, Барбадос і ще десятки островів карибського басейну. Тисячі чорних рабів повезли з Африки у Вест-Індію на каторжну працю. Європа міцно підсіла на тростинний цукор.

А там, де цукор, там і брага. Точніше, для зброджування використовувались відходи – патока. Тут необхідно пояснити ази тодішньої технології отримання тростинного цукру. Тростинний сік освітлювали відстоюванням, випарювали і додавали дрібний цукор як каталізатор кристалізації. Після відділення кристалів цукру залишається густа і темна солодка маса. От вона і є базовою сировиною для виробництва спиртовмісного продукту.

Цей спосіб був відомий ще в Індії, скоріш за все разом із цукровою тростиною португальці запозичили і цю технологію. Але поширення вона не знайшла. Бо португальці – нація виноробна, з чудовими традиціями і технологіями. І пити якусь патокову бражку та її жахливий дистилят не стали. Але життя рабів на плантації суворе і безрадісне. Тож втіху вони почали знаходити у виготовленому в кустарних умовах зіллі, яке гнали як попало. При чому гнали не лише з патоки, але й зброджували сирий тростиновий сік.

Цей момент є принциповим, адже з однієї сировини беруть початок два різних за смаком і культурою споживання міцні напої: ром і кашаса. Ром виробляється з патоки, а кашаса – з сирого тростинового соку. Згодом ром став надбанням традиції Вест-Індії, а кашаса – національним напоєм Бразилії. Але спочатку португальська колоніальна влада в 16-му столітті забороняла продукти перегонки цукрової тростини. Цікаво, що спочатку заборона стосувалася лише білих. Мовляв, нехай чорні і далі труять себе цією диявольською рідиною. Насправді за цим стояли також економічні інтереси, адже колонії стали ринком збуту для португальський виробників вина. Треба ж було якось підтримувати сільське господарство метрополії.

Точної дати появи рому немає. Орієнтовно можна віднести цю подію до 1620-х років. Низька письмових згадок і знахідок на затонулих кораблях дає саме такі дати. Але назви «ром» і «кашаса» з’явилися значно пізніше. Бразилія ділить лаври батьківщини рому з Барбадосом, де були великі плантації цукрової тростини з чорними рабами. Барбадос спочатку колонізували іспанці, але не змогли дати йому ради, тож з 1627-го року його починають освоювати британці як безлюдний. Так чи інакше вже за кілька років ідея гнати ром охоплює всю Вест-Індію.

У цей же час стрімко розвиваються британські колонії в Північній Америці. Тамтешні переселенці теж люди, серед них були як тверезники, так і випивохи. Тож вони шукають, з чого гнати міцненьке. Експерименти ставили і з гарбузами, і з картоплею, і з кукурудзою. Але всього цього у них не було в надлишку, та й технології ферментації були недосконалими. Бражка не вдавалася, вихід був маленький, якість – жахлива.

Але між британськими колоніями на східному узбережжі Північної Америки та у Вест-Індії потроху починається торгівля і товарообмін. Потрапляє в Нову Англію і ром. Колоністи оцінили напій, але одночасно замислились над імпортом сировини і власним виробництвом. І ось в Нью-Йорку на Статен-Айленді в 1644-му році з’являється перша фабрика з виробництва рому. Через три роки конкуруюча фабрика була відкрита у Бостоні.

Таким чином, в Атлантиці формуються товаропотоки, які возять рабів, патоку, ром і цукор. Ви вже уявили собі капітана Джека Спарроу на «Чорній перлині»?

Далі буде…

Інші матеріали автора:

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.