Усиновлення та будинок сімейного типу: до чого варто бути готовим?

Досвід родини, яка вимушено переїхала з Херсонщини на Черкащину

Подружжя з Херсонщини створило будинок сімейного типу

Головні герої цієї історії – Олександр та Жанна Сомові. Вони переселенці з Берислава, що на Херсонщині. У листопаді подружжя відзначило кам’яне весілля – 33 роки у шлюбі. Жанна була єдиною дитиною у сім’ї, тому мріяла про велику власну родину. 

Після невдалих спроб народити дитину пара зважилася на усиновлення. Згодом вони стали батьками ще для трьох дітей, ставши прийомною родиною. А з 2017 року подружжя створило будинок сімейного типу, у якому одночасно виховували до десяти дітей.

У 2022 році рідне місто багатодітної родини окупувала російська армія, тому сім’ї із десятком дітей довелося виїхати звідти, подолавши дорогою понад 60 блокпостів. Попри те, що згодом Берислав деокупували, він постійно перебуває під обстрілом ворога. Будинок Сомових нападники зруйнували авіабомбою. Тому нині родина проживає у селі Нове місто на Монастирищині Уманського району.

У розмові із журналісткою “18000” багатодітний прийомний батько Олександр Сомов розповів на власному досвіді, скільки і як триває процес усиновлення та опіки, і до чого потрібно бути готовим, беручи на виховання дітей із дитбудинку.

Шлях Сомових: усиновлення – прийомна сім’я – будинок сімейного типу

Олександр та Жанна одружилися у 1991 році. Після семи років спільного життя та безуспішних спроб завагітніти, вирішили подати заяву на всиновлення. Першого хлопчика усиновили у 2000 році. Біологічна матір залишила його в пологовому будинку. 

– Нам зателефонували, ми підтвердили своє бажання стати усиновлювачами. Дитині було сім місяців. Ми поїхали побачили його і того ж дня забрали. Рік оформлювали документи, але дитина була у нас. Виснажувала паперова тяганина, ми проходили медогляди та комісії, під час яких звертали увагу на зарплатню, умови і площу проживання, – пригадує чоловік.

Діти, яких виховує прийомна родина Сомових

Через вісім років подружжя стало прийомною сім’єю ще для трьох дітей. Іще через дев’ять років вони створили будинок сімейного типу, взяли ще чотирьох діток.

– Після того, як усиновили першу дитину, ми подумали, що дитина не має рости сама. Дізналися, що можна бути не усиновителями, а прийомною родиною. Пройшли курси, на яких потенційних прийомних батьків готують психологічно, розповідають, як діти можуть себе поводити тощо. Оформлення тривало близько року. Так у Бериславі ми стали другою прийомною родиною, – розповідає Олександр. 

У прийомній сім’ї проживає до трьох дітей, а чотири і більше – це вже будинок сімейного типу, однак зобов’язання прийомних батьків не відрізняються. 

Прийомна родина Сомових

Зараз сім’я виховує вісьмох неповнолітніх дітей, усі вони з Херсоноської області. Серед них четверо рідних братів та сестер: Каріна, Нікіта, Данило і Діана. Також із однієї сім’ї Софія та Кирило, крім того, подружжя оформило опіку над їхнім братом, але Богдан залишився у дитбудинку в окупованому Скадовську. Через те, що хлопець має інвалідність, коли у сім’ю забрали його брата та сестру, документи, які б дозволили забрати і його, ще не були готові.

– А тепер ми маємо документи, але дитина перебуває в окупації. І таких дітей в Україні дуже багато зараз, – зазначає Олександр Сомов.

Родина Сомових відпочиває на природі

Ще подружжя має під опікою Артема, вони виховували і його рідного брата, але він вийшов з родини із досягненням повноліття. Так це вже зробили четверо дітей: Валерія, Каріна, Євген та Олександр. Також з батьками проживає один усиновлений повнолітній син.

– Діти з нами постійно, з 2008 року ми не мали ні вихідних, ні відпусток. У нас постійно фіртка у двір була відкрита. Наші знайомі почали брати з нас приклад. Так три пари кумів і брат дружини також взяли дітей на виховання. Зараз в однієї куми десять дітей, в іншої – сім, – говорить чоловік.

“Близько пів години я стояв під прицілами автоматів”

З окупації родина Сомових виїжджала власними силами. У 2022 році вони покинули Берислав 8 квітня. 

– На новоокупованих територіях стояли здебільшого військові з так званих ЛНР та ДНР. Ми 50 кілометрів їхали 8 годин, минули 63 блокпости, на кожному нас перевіряли. На одному мене роздягнули до білизни. Близько пів години я стояв під прицілами автоматів, бо їм не сподобалося одна фотографія у моєму телефоні, – розповідає житель Херсонщини.

За його словами, тих українців, до кого були запитання, окупанти на два тижні відправляли у підвал. 

– Мене теж хотіли забирати, але один із їхніх військових підійшов і запитав, чому мене так довго тримають. На що йому відповіли: “Шкода його, бо повна машина дітей”. У мене забрали телефон, перефотографували документи і відпустили. Далі ми їхали, не зупиняючись, бо на непідконтрольній території окупанти могли безпричинно відкрити вогонь по будь-якій машині. Обабіч дороги лише стояли згорілі авто, – згадує чоловік.

Будинок Сомових на Херсонщині після російських обстрілів

Він розповів, що до початку повномасштабного вторгнення у Бериславі було 12 тисяч населення і багато дитбудинків. А тепер там проживає 1 200 осіб. Кожного дня місто обстрілюють, оскільки Берислав від окупованої Каховки розмежовує лише річка Дніпро.

– Від нашого будинку залишилися лише стіни. За 30-35 метрів від нього впала 500-кілограмова авіабомба. Дах знесло, стеля впала, вікна вибило. Я накрив будинок брезентом, вікна позабивав. Під час окупації з будинку однак усе повиносили мародери, – каже Олександр.

Зруйнована кімната у будинку Сомових після російських ударів

Пошкоджений дах у будинку Сомових після прильоту

З Берислава Сомові вимушено переїхали на Монастирищену, бо вже бували тут на гостинах у кумів.

– Познайомилися з ними 25 років тому на одній із ярмарок, де ми торгували кавунами та помідорами з Херсона. Навідувалися інколи до них в гості, а коли розпочалося повномасштабне, вони покликали нас до себе. П’ять ночей ми з дітками у них побули, потім знайшли  будиночок з двома маленькими кімнатками, – розповідає переселенець.

На Уманщині родина змінили чотири орендовані будинки, бо ж знайти житло з достатньою площею для великої родини виявилося складно. Зрештою отримали для проживання новий будинок від фундації Олени Зеленської. Він належить громаді. 

Будинок на Уманщині для багатодітної прийомної родини Сомових

– Міський голова видав нам ордер на проживання на п’ять років. Ми підписали договір з умовами проживання, маємо самостійно сплачувати за комунальні послуги, – додає чоловік.

Як триває процес входження дитини у будинок сімейного типу

Після подання заяви та проходження курсів потенційні батьки чекають, коли у системі з’явиться дитина, яку можна усиновити або взяти до себе в родину. Наступний етап – знайомство із нею. Зустрічей може бути кілька. 

– У дитячих будинках перебуває багато дітей, але лише у кількох з них може бути статус дитини, позбавленої батьківського піклування, або дитини-сироти, – розповідає Олександр Сомов. – У мене не було такого досвіду, та буває, що дитина не хоче йти у конкретну родину. Але загалом я помітив, що діти у дитбудинках підготовлені до усиновлення, більшість із них хоче потрапити у хорошу родину.

Зустрічей із дитиною зазвичай буває дві-три. Після них дитина дає або не дає згоду на перехід до цієї родини. 

Прийомна родина Сомових

– Під час знайомства намагаємося налагодити контакт із дитиною, запитуємо, чи хоче вона бути у родині, чи хоче спробувати пожити з нами, запрошуємо до нас на тиждень, поспілкуватися із нашими дітьми. Потім, якщо дитина забажає, вона залишається у сім’ї, з дозволу міської ради. Якщо родина вже має будинок сімейного типу, то процес оформлення усіх документів триває швидше, – ділиться досвідом прийомний батько.

Він розповів, що переважно перші три дні адаптації для дитини найскладніші, але усі діти різні: 

– Останній хлопчик, який прийшов до нас, Денис, наступного дня уже вів себе так, ніби він прожив з нами усе життя. Дитина спілкується з іншими дітьми, тому багато що дізнається від них, бере з них приклад. Головне, щоб до повноліття дитина у сім’ї чомусь навчилася, зрозуміла, як далі жити.

Діти прийомної родини Сомових на відпочинку

Чоловік зазначає, коли у сім’ї багато дітей, важливо, щоб була дисципліна:

– Якщо діти відчувають десь слабину чи вседозволеність, потім дуже складно їх зібрати до купи, достукатися до них. Крім того, важливо, щоб вони розуміли, як себе поводити не лише вдома, але й у школі. Усі діти різні, комусь подобається одне, комусь – інше. Хтось більш вразливий, хтось менше. Змусити щось робити їх майже неможливо, потрібно постійно розмовляти, щоб знайти підхід до кожного. Для мене найголовніше, щоб жили, як говорять, душа в душу, щоб розуміли одне одного.

Діти, яких виховують у прийомній родині Сомових

До чого варто бути готовим прийомним батькам: досвід родини

Зі слів героя, потенційним батькам потрібно бути готовим до того, що діти із дитбудинків переживали різний досвід, жили не в найкращих умовах: 

– Хтось поневірявся, у когось на очах убивали, ґвалтували, це все відбивається на психіці, з ними не буде легко. Наприклад, у нас одна дитина розповідала, що пам’ятає, як тато мамі відрубав голову. Я впевнений, що це видумка, але такі наслідки того, у яких умовах вона росла колись. Крім того, на дітей негативно впливає тривале перебування у дитбудинку. Щодовше вони там жили і щобільше контактували з дітьми, які також були змушені виживати за різних обставин, то важче потім із ними.

Діти, яких виховує подружжя Сомових

Часто, коли люди хочуть стати усиновителями чи прийомними батьками, то уявляють, що дитина розумітиме благородність такого вчинку і буде вдячна. Однак чоловік говорить, що у більшості випадків вдячності від дітей практично немає.

– Вони ображені на світ, думають, що прийомні батьки їм усім зобов’язані. Наприклад, у нас в сім’ї п’ять років жила дівчинка, у підлітковому віці вона почала тікати зі школи, доводилося шукати її з поліцією по 2-3 дні. Потім я намагався по-людськи пояснити, що так не можна робити… У відповідь почув: “Ти мені не батько, ти мені ніхто”. Такі моменти найскладніші. Коли роками у дитину вкладаєшся, а вона тебе не розуміє, не має поваги, – ділиться чоловік.

Діти сімейного будинку Сомових біля ялинки

Крім того, у дитбудинках перебуває багато дітей з інвалідністю, зокрема – з ментальними розладами. У разі неготовності до такої відповідальності, усиновителі чи прийомні батьки можуть відмовитися брати дитину до себе.

– Не кожна людина спроможна на це. У нас було двоє діток з інвалідністю – це дуже складно, з ними постійно потрібно відвідувати лікарні, проходити обстеження, лікування. Ті, хто мають розлади психіки, можуть кричати уночі, поводити себе неадекватно – це загроза для інших дітей, які проживають у будинку, – говорить Олександр.

Діти з прийомної сім’ї Сомових святкують День народження

Зв’язок із дітьми після досягнення ними повноліття

Після повноліття держава зобов’язана забезпечити вихідця із дитбудинку житлом. Однак із цим складно, особливо із настанням повномасштабного вторгнення. Здебільшого, якщо сирота вступає на навчання, їй дають кімнату у гуртожитку. До 23 років служба у справах дітей наглядає за вихованцями дитбудинків.

– До війни у нашій громаді на Херсонщині виділяли гроші на житло для дітей-сиріт, але таких випадків були одиниці, – каже Олександр.

Прийомний батько розповідає, що досі вони з дружиною спілкуються із усіма дітьми, які вже досягли повноліття і вийшли з родини:

– Спочатку, як тільки вони виходять із сім’ї, думають, що батьки їм уже не потрібні. Але коли минає трохи часу, вони починають розуміти, що таке доросле життя, згадують, як батьки їх підтримували. Є діти, які вже три роки у нас не живуть, але по три рази на день телефонують і час від часу приїжджають у гості. Також усиновлений син живе з нами вже 24 роки. 

Подружжя Сомових разом із прийомними дітьми

 Він, як і рідні діти, має інший правовий статус і після повноліття все одно залишається сином з відповідним правовим статусом. На відміну від вихованців, які після повноліття втрачають правовий зв’язок з прийомними батьками.

Зараз сім’я займається облаштуванням нового будинку у селі Нове місто на Черкащині. Створюють ландшафтний дизайн подвір’я, висадили там туї і троянди.

– Постійно працюємо, хочемо навести красу у новому житлі: розширити дитячий майданчик, збудувати бесідку. Сусіди вже сміються, що ми постійно пораємося. Також у майбутньому плануємо брати під опіку дітей іще. Ми звикли, що у нас повна хата діток, – говорить Олександр Сомов.

Анастасія Бут

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.