Монополька

— Ныне пить легче стало, — говаривает целовальник, 
цедя зеленое вино в оловянную кружку. 
— Ныне друг за тобой придет, сродственник, 
или жена прибежит, уведет, покуда душу не пропил. 
Ныне мы таких отпускаем, за последним не гонимся. 
Иди с богом. А при покойном государе Алексее Михайловиче, 
бывало, придет такой-то друг уводить пьяного, 
чтобы он последний грош не пропил. Стой... 
Убыток казне... И этот грош казне нужен. Сейчас кричишь караул.
 Пристава его, кто пить отговаривает, хватают и — 
в Разбойный приказ. А там, рассудив дело, рубят ему левую руку 
и правую ногу и бросают на лед... 
Пейте, соколы, пейте, ничего не бойтесь, ныне руки, ноги не рубим...

Олексій Толстой
«Петро І»

Напевно, ви вже здогадались, що мова піде про горілку. Але, мабуть, треба визнати, що в побуті слово «водка» давно витіснила свій український аналог. Говорячи про цей напій, мабуть логічно буде таки вживати саме визнану в усьому світі назву.

Чия вона? Російська чи польська? Ця суперечка триває не один десяток років. Розпочали її ще радянський Союз та соціалістична ПНР в 70-х роках минулого століття. Відомому досліднику російських кулінарних традицій Вільяму Похльобкіну терміново замовили дослідження, яке б довело, що виключне право на назву продукту має саме Росія (тоді СРСР). Він написав ґрунтовну роботу, яка, на мій погляд, доводить зворотне. Тобто водка як продукт не була винайдена на території Московської держави. Технологія прийшла із Заходу разом з польською назвою.

Були й інші варіанти назви. Наприклад, «черкасское вино», що абсолютно чітко вказує на походження (про це свого часу буде окремий допис). Але водка як соціально-культурне явище – безумовно російський винахід. В чому воно полягає? В монополізмі держави на виготовлення і на продаж. І, як наслідок, масове заохочення народу до вживання водки. Більшість населення Московії тоді складали безправні кріпаки. Це накладало відбиток на звичаї та мораль суспільства.

Епіграф, взятий з майстерно написаного за джерелами роману Олексія Толстого, описує абсолютно реальну ситуацію кінця 17-го століття. Протягом певного часу заборонялося під страхом страшних тортур зупиняти чоловіка від нагоди пропивати гроші, майно, одяг і навіть свою особисту свободу. Адже вигодонабувачем від цього була казна. А «целовальник» (себто бармен) в царевих кабаках був офіційним чиновником. Назва посади походила від того, що він клявся не зловживати на своїй посаді й не приховувати виручку від продажу алкоголю. Під час клятви він, звісно ж, цілував хрест та ікони.

Про походження монополії на виготовлення алкоголю найкраще написали самі росіяни. В дослідженні «Изъ исторіи кабаковъ въ Россіи» Афінасій Пєтріщєв пише таке:

«У кого впервые явилось это соображение, сказать трудно. Полагают, что оно принесено в Русь татарами. Действительно, татарские ханы, называвшие себя также «царями», считали, что только они имеют право приготовлять и продавать спиртные напитки. У татар хмельное продавалось обыкновенно в постоялых дворах (или, по татарски, «кабаках», и оттого, постоялые дворы назывались у них «ханскими кабаками», «царскими кабаками»). Ханы либо сажали в кабаках торговать своих чиновников, либо сдавали право кабацкой торговли в аренду откупщикам… Несомненно лишь то, что, во-первых, слово «кабак» татарское, а во-вторых, в Московском государстве еще при царе Иване Грозном кабаки были правительственными учреждениями. Закон был таков. Курить вино, а также приготовлять другие спиртные напитки имеет право только государь, либо те, кому государь укажет или позволит. Продавать вино и вообще спиртные напитки может также лишь государь, либо тот, кому государь укажет или позволит. Продажу спиртных напитков разрешалось производить только из особых учреждений, называемых кабаками. Причем весь доход от продажи поступает, обыкновенно, в царскую казну…»

Зверніть увагу, що навіть в 1906-му році автор дослідження називає горілку не «водка», а «вино».

Кмітлива німкеня слов’янського походження на імператорському троні (Катерина ІІ) скасувала традицію часів Золотої орди і ввела інститут «відкупу» з аукціону права на виробництво алкоголю в цілих губерніях. Країна почала рухатися в нормальному ринковому напрямку. Але її гаряче любимий онук Олександр І це діло поховав, поновивши монополію на оптову торгівлю водкою. Роздрібна торгівля ще певний час залишалась в приватних руках. Почалися неймовірні зловживання. Ціна на горілку різко зросла.

При наступних імператорах ситуація лише погіршувалась. При фіксованій «державній» ціні пляшки в 15 копійок по факту її продавали за 60-80. Нещадно розбавляли водою. Додавали ядовиті речовини для швидкого входження в стан зміненої свідомості. Для цього використовували дурман, тютюн, окис міді. Все це давало на виході багатомільйонні зловживання та шалену корупцію в поліції. Так, станом на 1858 рік в Російській імперії сиділо по тюрмах 111 тисяч людей по справах, пов’язаних з махінаціями навколо водки. На початку 20-го століття рішучий прем’єр-міністр граф Вітте відродив повну монополію на торгівлю міцним алкоголем. Водка отримує народну назву «монополька».

Як не дивно, ця епопея залишила слід в архітектурі багатьох міст тогочасної імперії. В Черкасах, на околиці міста на початку 20го століття були зведені в рамках цієї кампанії виноторгові склади. Околиця міста закінчувалася вулицею, за якою було поле. Вулиця так і називалася – Надпільна. А виноторгові склади фактично розширили межі міста. Тепер в цій будівлі розташований Політехнічний технікум.

У Радянському Союзі виробництво спирту, як і виробництво практично всього, було в руках держави. Вважалося, що це ледь не основна дохідна стаття державного бюджету. Насправді ж, це був міф. Якість радянської горілки була низькою. Ходили легенди про технології та сировину, з якої вона вироблялася. «И если б водку гнать не из опилок, то что б нам было с пяти бутылок?», –  бідкається герой відомої пісні Володимира Висоцького. Спроби підірвати цю монополію робилися завжди, самогон гнали з чого завгодно. Літературний герой Остап Бендер в романі «Золоте теля» пропонує американцям придбати в нього будь-який зі 150-ти рецептів домашньої горілки. Якщо це і перебільшення, то не надмірне. Про радянське самогоноваріння також обов’язково буде окремий допис.

Прикро визнавати, що сучасна Україна наслідує традиції Івана Грозного, Миколи ІІ та Йосипа Сталіна. Спирт має право виробляти лише невеличка кількість підприємств, які входять до ДП «Укрспирт». Корупція та зловживання є супутниками цієї неприродної монополії. Горілку без акцизу можна легко придбати по смішній ціні в 5-літрових пластикових баклажках. Якість цілком адекватна. Точку не здам))

Інші матеріали автора:

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.