Знаєте, який в українців є привілей?
Наше життя апріорі має сенс! Бо просто жити в Україні – це вже боротися зі злом на боці добра. Бо свідомо залишаючись тут, на цій багатостраждальній, але такій вітальній та життєрадісній землі, ми обираємо опір тій темряві, що суне на нас з півночі та сходу. Допоки тут є ми – працюємо, співаємо, творимо, закохуємось, народжуємо, виховуємо, подорожуємо, платимо податки, саджаємо і збираємо картоплю, печемо пироги і пишемо на картонках, сваримось через рецепти борщу і політику – ворог не може нас здолати. Так, вбити може, але скорити – ні. І саме тому Незалежність – це про нас усіх.
Я багато плачу в цей день, бо всюди дуже щемливі дописи і відео, мене розчулює майже все… Я ніби заливаюся з усією країною, відчуваю цю неозору територію і тисячолітню могуть: ці дніпровські води, якими сунуть кораблі русичів до Константинополя, ці південні степи, якими неспішно рухаються чумаки, ці карпатські скелі в яких порядкують опришки, ці козацькі фортеці, в яких вирує життя, і холодноярські ліси, де святять зброю воїни, і залу Верховної ради, в яку вносять величезний прапор… І, водночас, я бачу нашу сучасність: втомлених і роздратованих, але розумних і красивих людей, які продовжують жити, творити, захищати попри все. Ми – країна‐парадокс, яка завжди не завдяки, а наперекір обставинам. І тому ми будемо жити! Назло усім ворогам і «друзям»!
Я єсть народ,
Якого правди сила ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила,
А сила знову розцвіла!
Допис Вікторії Феофілової у фейсбуку
