Про історію і фізику України (ні, не про шкільні предмети)

Сумбурно і не дуже структуровано, бо писав в один підхід і поспішав. Вибачайте.

Протягом усього минулого року я при кожній доречній нагоді повторював: історія – це наука. І як будь-яка справжня наука, вона має прогностичну силу.

Так що готуємось, буде відкат назад. Така фізика суспільного процесу. Працює як маятник. Чим сильніше махнути за межі звичного стану, тим сильнішим буде протидія, а протидія народжує відкат в протилежний бік.

Я говорив це навчальним групам в Одесі, Львові, Чернігові, Черкасах, Кропивницькому.

Я думав, що втіленням відкату в президентстві стане Тимошенко. Не вгадав. 🙂 Технологія виведення фаворита на лідируючу позицію спрацювала занадто непомітно для мене на підготовчому етапі і занадто стрімко на фінішній прямій.

Відловив я цю технологію дуже пізно, вже тільки під час інтерв’ю Коломойського Кошкіній. Він заявив про Зеленського як про лідера в перегонах на рівні з Тимошенко ще тоді, коли в рейтингах він був десь далеко внизу, якщо взагалі був.

Лише тоді у мене пробіг неприємний холодок під ложечкою.

Занадто багато вже було зроблено підготовчої роботи в інформаційному полі, щоб не повірити в серйозність цієї заяви. Занадто ефективний Коломойський був у своїх бізнесах і на посаді голови ОДА. Нещадно ефективний. Злісно ефективний. Саме тому від його слів мені стало моторошно. Таке фонове відчуття небезпеки, знаєте? Ну то моє особисте. А тепер давайте про нас

Як готуватися: гартуватися і гуртуватися

Задача мінімум – закріпитися на досягнутих позиціях, окопатися і захищати їх організовано, яро і нещадно.

Вчитися і звикати відгризати праву ногу по яйця кожному, хто без поваги подивитися в бік ключових здобутків і ключових реформ. Спокійно, надійно і гарантовано відгризати. На рівні звички. На рівні професії.

Задача максимум – наростити тиск і темп, щоб рух вперед продовжився. Щоб віра в здатність робити прогрес спільними зусиллями росла, а не танула.

Так, я знаю, що останні 5 років багато з нас упахувались до виснаження. Ми молодці, ми – супер. Ми вже герої. Я теж упахувався. Не пишаюсь цим, не соромлюсь цього. Просто так треба було. Без варіантів. А тепер, рєбя, найцікавіше: треба піднажати. 🙂 І теж – без варіантів.

Щоб не здохнути доведеться об’єднуватися, вчитись домовлятися, планувати, розподіляти задачі і навантаження. Тільки так можна зупинити відкат назад. Маятник уже розвернув свою траекторію. Інерція тепер грає не за нас, а проти нас. Тому про проривні реформи мріємо і прагнемо. Але спокійно готуємось до стримування відкату і звикаємо радіти навіть тому, що змогли зберегти досягнуте.

Про потреби лідера

Акела промахнувся, значить тепер справа за Мауглі. Пам*ятаєте, як вчинив Мауглі? Дуже по-людськи. Суто по-людськи. Він же порушив закон джунглів, коли повернув Акелу на скелю після промаху. Але зробив Мауглі все правильно, згодні?

Так от, Акела промахнувся, але він все ще найсильніший вовк. Втомлений і хворий. Але все ще здатний бути нещадно ефективним у своїй роботі. Не ідеальним, але найкращим.

Ми якось звикли моментально списувати з рахунків збитих льотчиків. За законом джунглів.

Доведеться іти проти звичок. Доведеться ставати справжніми людьми. Гуманістами.

І ось що я ще подумав…

Для того, щоб народ відчував розвиток, важливо, щоб люди вірили в лідера, сподівалися на нього. Причому, важливі саме не докази розвитку, а відчуття розвитку. Емоція розвитку, враження, настрій. Розумні докази погано працюють. На сцену вийшла Людина Емоційна.

І ми майже ніколи не думаємо, наскільки важливо, щоб лідер вірив у своїх людей. Щоб він був впевненим. В людях, які тримають його на своїх плечах, які прикривають з усіх боків, щоб він міг діяти.

Що потрібно зробити, щоб наш(і) лідер(и) повірив/повірили в нас? Ось питання на мільйон!

Мій вибір такий: витискати максимум з другого туру і готуватися до вакханалії тих самих технологій весь рік, аж до парламентських. Готуватися і гуртуватися.

Про приховану внутрішню силу, яка вже є

В конструкції корабля для виживання команди і пасажирів важливі не стільки руль і вітрила. Важлива плавучість і стійкість. А їх забезпечує корпус і баласт. Саме вони дають стійкість щодо зовнішніх сил.

В будь-якій складній і динамічній системі є дві компоненти: динамічна і статична. Динамічна заточена на зміни (очевидно). Статична – на збереження досягнутого стану. Це фундамент, це фюзеляж, це корисний баласт. Статична частина – наймасивніша. Вона утримує форму і зберігає набуту раніше інерцію. Не буду занурювати вас глибоко в теорію систем. То велика і гарна окрема тема.

Одне скажу: фундамент у України зараз сильний як ніколи в історії. Інерція України до того, щоб залишатися Україною – сильна як ніколи. Не факт, що фундамент витримає натиск. Але факт, що міцнішого ще ніколи не було.

Ми, наші батьки, діди і прадіди протягнули ідею України крізь важкі віки. Ніби перестрибуючи танучими крижинками. І зараз у нас під ногами нарешті земля, наша земля і вона майже міцна.

У нас на історичну сцену виходить покоління, яке виросло в Україні. Моє покоління.

Покоління моїх батьків народили і вигодували нас. Як могли, як уміли. З усіма нашими історично-психологічними травмами і тарганами. Але ось ми, подивіться. Ми тут, ми живі і ми – українці. Хочеться казати “все ще українці”, але вже можна говорити “нарешті українці”. Ми нарешті Українці. Ми – спадкові герої.

Ми розмовляємо і пишемо своєю мовою. Ми творимо нову/оновлену українську культуру. Ми її нарешті любимо. Подивіться на нашу нову музику, літературу, образотворчість, тверду і м*яку інженерію. Наша майстерність, здатність до створення вже подобається нам самим і визнана у світі. Так, є ще куди рости. Завжди є куди рости. Але ВЖЕ любимо і ВЖЕ визнана.

Ми тримаємось один за одного в ключові моменти історії і в важливих життєвих ситуаціях. Протягуємо руку допомоги, гуртуємось. І вибори цього не змінять і не відберуть. І наші політичні вподобання цього не змінять і не відберуть.

Ось та основа, на яку можна спертись, бо вона вже сильна. Яку треба берегти і можна розвивати. Цю основу одними лиш виборами з-під ніг не вибити.

Вірю в Україну. Вірю в людей України. Вірю в професійних і сильних лідерів України. Вірю в свої сили.

А тепер до праці.

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Останні новини