Історія керівниці Канівського ПМСД Наталії Горьової
Усе починалося просто: терапевтка, сімейна лікарка, а згодом — очільниця первинки Канівщини. Понад 30 амбулаторій і фельдшерсько-акушерських пунктів та десятки працівників у її підпорядкуванні. Але Наталія Горьова ніколи не вважала себе «начальницею», а на неформальних зустрічах завжди представляється просто: «сімейна лікарка». Її стиль — бути в команді. Каже, важливіше бути прикладом, який надихає та веде за собою, а не директоркою, до якої не підступитись.
«Я не можу сказати: зробіть, а самій сидіти в кабінеті», — пояснює вона. Тож головну лікарку Канівського центру первинної медико-санітарної допомоги частіше можна знайти у кабінеті з пацієнтами чи у спілкуванні з колегами, а не за столом наради. Адже саме так, переконана Наталія, можна побачити, що працює, а що – ні. І так формує своє управління: не «згори», а з практики.
Наталія Горьова у медицині із 2002 року, сама родом з Івано-Франківщини, виросла у сім’ї медиків: тато був лікарем, а мама – медичною сестрою. У дитинстві Наталії, родина переїхала на Канівщину, куди по роботі призначили її батька. Тож, коли прийшов час обирати професію, Наталія не дуже вагалась, бо подобались родинні цінності. Зараз Наталія заміжня та мама трьох дітей. Водночас уже сім років очолює Канівський центр ПМСД, який за її керівництва, зокрема, посів друге місце у рейтингу кращих закладів первинної медичної допомоги України за версією PUBLIC HEALTH AWARDS 2021 та має багато інших нагород.
Та Наталія запевняє, що ця й всі інші нагороди — не її заслуга, а досягнення колективу. У своєму кабінеті не має жодної відзнаки — вони розміщені у коридорі лікарні, щоб роботу закладу бачили всі.
Навчальні поїздки — як можливість розвитку
Жіноче лідерство для неї — це не модний тренд. Це досвід, що викристалізувався у щоденній роботі.
«Жінка-лідерка — це та, якої нема вдома. Вона прасує сорочку, а думками вже в проєкті. Вона шукає, як приготувати швидше їжу, бо думає про нову ідею», — з усмішкою говорить Наталія. І додає, що у всіх її прагненнях завжди знаходить підтримку родини. А оскільки надзвичайно любить свою роботу, то участь у кожному форумі чи навчальній конференції для неї приносить неабияку насолоду.
«Мені не потрібно співчуття, коли я їду на форум. Я щаслива, що мене знову запросили», — каже Наталія. І зауважує, що на хороший захід збирає валізу в дорогу за сім хвилин і з радістю йде на зустріч, щоб зібрати цінний досвід.
Кімната для занять спортом
Більшість нововведень, які з’явились у лікарні, Наталія Горьова почерпнула із таких навчальних поїздок. За останні роки вона відвідала Польщу, Німеччину, Великобританію та чимало медичних конференцій в Україні.
«Я бачила в Англії кімнату відпочинку для медперсоналу, місце, де ти можеш спокійно поговорити по телефону чи посидіти п’ять хвилин у тиші. Що здивувало: кімнати були облаштовані, як вдома: коврики, вазочки, фото дитини. Це було дуже мило. Також ми в цій навчальній поїздці багато говорили про кодекс етики медичного працівника. А в нас такого не було! І подумала: а чому б так не зробити?» — згадує вона.
Слухати колег та все робити разом
Так у Канівському Центрі ПМСД з’явились нові простори і послуги: соляна кімната, школа пацієнта, психологічна підтримка. А для команди медзакладу запровадили етичний кодекс, який розробили самі працівники. Наталія переконана, що кожен має робити внесок у спільну роботу, а її управлінська філософія проста: дослухатися.
«Як краще забрати чергу з лабораторії? Не я скажу — люди з черги скажуть. Як бухгалтеру зручніше працювати — тільки він знає. Тому я відкрита до будь-яких порад і пропозицій», — пояснює вона. У неї немає диктатури. Але є довіра і вимога бути кращим.
Лікарі
Медики закладу започаткували також медичний вісник на місцевому радіо, спочатку, щоб розповідати про те, як відбувається медична реформа. Зараз частіше відповідають на звернення та запитання слухачів. А ще активно ведуть соцмережі — мають сторінку у фейсбуці та запустили інформаційний телеграм-канал, де публікують статті про здоров’я та профілактику хвороб.
Змінили також систему спілкування із пацієнтами. Наприклад, відійшли від звичної системи роботи реєстратури і запровадили кол-центри. Намагаються відповідати на всі дзвінки від пацієнтів, передзвонюють, коли не встигли відповісти. Навіть є адміністраторка, яка слухає телефонні розмови з пацієнтами, щоб не допускати неприпустимої комунікації.
«Коли потрібна була дисципліна — не сварила. Дякувала тим, хто вже зробив. Результат був кращий, ніж якби я гримнула кулаком», — каже й усміхається пані Наталія.
Читайте також. Подорож у часі з Владиславом Чабанюком: про нову книгу і музей Трипільської культури.
Лідерство — це бачити наперед
Нині Наталія Горьова не просто розвиває заклад, а формує медичну політику на рівні громади. Так у 2020 році у медичному закладі з’явилась перша стратегія розвитку, над якою працював весь колектив. Цього року її доповнили та змінили на прийдешні п’ять років.
«Коли ми працювали над стратегією, це не було так, що я прийшла і розказала, що хочу. Ми разом обговорювали кожну нашу дію, сильні сторони, наші цілі, куди ми хочемо рухатися. Це все було обговорено спільно в колективі. Разом голосували та ухвалювали цей документ. Зараз це моя «настільна книга»: я постійно звіряюсь, що ми зробили, а що це недотягнули, дивлюсь над чим треба посилити роботу», — додає Наталія.
Щоб втілювати заплановане, у медзакладі почали писати грантові заявки та брати участь у різних конкурсах, щоб залучати додаткове фінансування. Так, завдяки грантовому фінансуванню ще до повномасштабної війни, з’явились мобільні бригади, у складі якої був психолог. Нині ж психолог є у штаті лікарні, а в медзакладі розвивають напрямок психологічної підтримки.
Наталія Горьова на навчанні
«Ми надаємо психологічні послуги ветеранам та членам родин. Наша психологиня хоче скоординувати психологічну службу у районі, щоб всі між собою ділились досвідом, щоб не було відмінностей у наданні послуг. Ми також одні з перших почали працювати у програмі «Ментального здоров’я «Ти як?», пройшли всі навчання і навіть отримали від області нагороду, як кращий заклад», — зауважує пані Наталія.
Зараз керівниця центру первинної медико-санітарної допомоги хоче працювати у темі популяризації здорового способу життя: якісного харчування, спорту.
«Я надихнулася прикладом Швейцарії, я була на навчанні, де розповіли, що 20 років тому вони зрозуміли, що жителі країни мають високий холестерин, а все тому, що їдять неякісну їжу, бо багато реклами фастфуду. І от нам презентують результати, що за цей час суттєво змінилося здоров’я та тривалість життя. Просто, бо більше почали навчати, як правильно їсти і зменшили кількість реклами із швидкими перекусами, — переповідає Наталія. — Тому я теж хочу, щоб ми написали грант, аби почати говорити й налагоджувати правильне харчування у наших жителів та підвищувати рухову активність. Почнемо з просвіти, формуватимемо правильні харчові звички, актуалізувати шкідливість паління та надмірного вживання алкоголю.
Волонтерство — це про стиль життя, а не про фото і похвалу
Коли почалась повномасштабна війна, медичний заклад Наталії став точкою опори для багатьох. Люди почали викуповувати багато ліків у аптеках, то ж ті швидко спорожніли в перші дні війни. Тому Наталія написала у своєму фейсбуці, що в міськраді організовує волонтерський медпункт і всі можуть принести ліки, якими готові поділитись. Так почали збирали аптечки на блокпости, навчали, як надавати першу домедичну допомогу. Згодом – шили ноші-волокуші й навіть допомагали організувати виготовлення тушонки й випікання хліба й пиріжків.
«У мене багато пацієнтів, тож багато контактів. Якось телефонують: кажуть МХП роздає курятину, бо вимкнули світло і холодильники не працюють. Ми почали думати, що з цим робити: поспілкувались з МХП, із Вересом, який теж неподалік, налагодили процеси і почали робити тушонку військовим. Потім, коли вже блокували Васильків, це хоч і Київська область, але від нас недалеко, чуємо, що там немає хліба. Знайшли дріжджі, борошно, домовились з підприємцем, де були пічки, вчителі з школи, де вчились мої діти, погодились випікати хліб і пиріжки. Згодом мої пацієнти, які виїхали за кордон, почали передавати пакунки з медикаментами, перев’язку. Це було дуже приємно», — згадує Наталія.
Наталія Горьова
А на своє 45-річчя пані Наталія вирішила підтримати збір коштів місцевого жителя, який хотів купити “мавік”. Тож сказала, що всі, хто хоче її привітати, хай роблять донат. Але каже, що волонтерська діяльність – це стиль життя. Тож ніколи не фотографується, коли щось робить.
«Я не маю фото з цієї діяльності. Це не геройство. Це те, що ми мусимо робити щодня, кожен з нас», — каже Наталія Горьова.
Усе починається з любові
Наталія зазначає, що все, що вона робить, має спільну рису: вона любить і захоплюється своєю роботою. В основу всього ставить любов.
«Усе, що ми робимо, ми робимо з любов’ю. І, мабуть, саме це — найсильніше запалює інших», — каже вона.
Пані Наталія вірить у силу прикладу. У силу слова. І в те, що справжнє жіноче лідерство — це не лише про силу, а й про вразливість. Про здатність чути і вести. Про вміння бути першою — не для себе, а для інших. І найважливіше — вона ніколи не зупиняється.
«Нині я хочу сказати, що у нас усе вийшло. Ми збудували заклад, який хочеться показувати, в якому хочеться працювати, і за який не соромно. І головне — попереду ще багато роботи. І багато перемог», — підсумовує Наталія Горьова.
«Це медіа продукт стало можливим завдяки підтримці Уряду Великої Британії, наданої через Міністерство закордонних справ, у справах Співдружності націй та розвитку Сполученого Королівства в межах проєкту «Жінки. Мир. Безпека: діємо разом», який реалізує Український Жіночий Фонд. Інформація, що представлена у матеріалі, не завжди відображає погляди Уряду Великої Британії, Українського Жіночого Фонду та Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики»
Олена Андрушко
Читайте також: “Я боротимусь за людей”: як черкащанка нагадує про полонених і допомагає ветеранам.
Читаєте “18000”? Тоді скажіть нам, що думаєте! Відкривайте опитування і сміливо позначайте відповіді!