Репортаж
"Найбільше підприємство району"
Як 200 підопічних та 150 працівників живуть у Чехівці?
– Чому ви вдома не хочете його лишити?

– Він пообіцяв нас убити! Ми в кімнаті закриваємося і по черзі спимо.

– А поліція?

– Поліція сказала: «Коли уб'є, приїдемо».

Діалог батьків та директора Чехівського психоневрологічного інтернату, який нам переповідає Дем'ян Свищ у своєму кабінеті.

Хочете розв'язку?
Син лишається в ПНІ, батьки приїздять і дякують, що можуть не просто не боятися спокійно спати, а жити. Син в умовах інтернату поводить себе зовсім по–іншому. Директор закладу пояснює чому:
В інтернат потрапляють абсолютно різні люди, але коли вони опиняються тут, то стають рівними серед рівних. Немає вищих, розумніших, дивакуватіших. Тому і поводять себе по-іншому. Вони не намагаються зробити комусь якусь шкоду, бо знають, що можна очікувати відповіді.
Дем'ян Свищ
директор Чехівського ПНІ
Команда "18000" побувала у Чехівському психоневрологічному інтернаті.
Чергова історія про "місце несвободи" у нашому репортажі.

»
Про мешканців
Заклад розташований за територією села. З усіх сторін межує з полями. Це другий в області за кількістю підопічних. Тут мешкають 223 особи.
35 осіб – позбавлені дієздатності.
Цей інтернат створили ще у 1962 році для пенсіонерів-колгоспників, які не мали родин. У 1972-му заклад передали у комунальну власність. З 1980-го він розрісся на 220-місний інтернат.

Лише 35 осіб – позбавлені дієздатності. Однак у закладі намагаються її відновити. Цьогоріч зібрали документи на поновлення 4-ьом. Але Дем'ян Свищ зізнається: за 7 років керування в закладі жодного рішення на користь підопічного не було винесено.

– Ці хлопці поводять себе нормально, вони хочуть повернутися в соціум. А потім, коли їм кажуть: ти не змінився, ти такий, яким був… Тоді треба просто вчасно відхилитися, – говорить директор. – У нас 9 осіб за межами інтернату перебуває. Це глибоко "потушені" люди.









Та є й інша категорія підопічних.
Очільник закладу розповідає, як колись проводили опитування серед мешканців інтернату. Запитували, чи хочуть вони на "волю". Знаєте, що відповідали?

– Дурнів немає. Кажуть: "Нас тут годують, одягають і нормально живем". Він ще й працює, якусь копійку отримує. Ситий, в теплі. Частина взагалі не розуміє, яке воно – життя поза стінами інтернату. Бо вони з народження по таких установах, – додає Дем'ян Свищ.

»
Про дві найважливіші потреби
За словами директора, конфліктів із місцевими не буває, підопічні не ходять у село.

Люди постійно хочуть влаштувати своїх рідних до нас. Бо в нас нормальні умови.

Називає дві найважливіші потреби підопічних:


1
КУРИТИ
2
ЇСТИ
І має бути без збоїв!
– Це серйозно для будь–якої людини. Навіть коли світла немає, ми запускаємо генератори, аби вони вчасно мали сніданок, обід, вечерю. Те ж і з цигарками, – говорить директор.

Цікавимося, як в інтернаті з іншою залежністю. Чи місцеві не проносять алкоголь.

– У договорі прописано, якщо попався на алкоголі, то путівку в руки і до побачення. Та буває, що приїздить хтось із рідних і каже: "Бутилочку заніс". А лікар потім прибігає і говорить, що біда, бо ж він ліки випив, несумісне лікування з алкоголем. Отакі "хороші" дяді бувають, – додає керівник ПНІ.

75% пенсії йде в бюджет інтернату, решту – отримують підопічні. Соціально активні люди самостійно розпоряджаються власними коштами. Питання людей, які перебувають під опікою закладу, контролює спеціальна комісія.

– Іноді вони не розуміють, чого хочуть, або просто не можуть висловити. От у мене є Саша, він не говорить. Але жестами, в інший спосіб демонструє, що йому треба магнітофон, щоб був телевізор. Тоді комісія засідає, купує необхідну річ, прикладає звіт і все, – говорить Дем'ян Свищ. – У 30 підопічних є родичі. І частина з них – це теж небагаті люди. Як тільки пенсія, так вони й тут.


»
Устами підопічних
Андрій мешкає в інтернаті вже 11 років.

– Годують добре. Чисті, покупані, випрані, – каже чоловік.
Спілкуємося з хлопцями у коридорі одного із корпусів
Фотографуватися не хочуть, але з радістю на контакт ідуть. В одному із них впізнаємо чоловіка, який зустрічав нас біля "чорного" в'їзду до інтернату. Звичайний чоловік, в робочому одязі, в якому ми розгледіли під час знайомства працівника установи.

Поруч із ним – Петро. Чоловік рік мешкає в інтернаті. Каже: прийняли добре. Він хизується своєю "бригадою" в майстерні та радо проводить нас до місця, в якому щодня проводить по кілька годин.

– Це і трудотерапія, і відпочинок. Ми працюємо у майстерні, в нас є Людмила Миколаївна (працівник з трудотерації, – ред). Робимо аплікації, картини малюємо кожен день, окрім суботи і неділі. До обіду ми займаємось, потім вільна година і відпочиваємо, – розповідає про свій денний розпорядок Петро.
Біля майстерні на подвір'ї із кількома хлоцями працює Тарас Іванович, у приміщенні – Людмила Миколаївна. Під її опікою Олег виготовляє квіти. В майстерні – затишно. Поробки підопічних, різноманітні експозиції. Робимо комплімент пані Людмилі. Та скромно відповідає: "Стараємося".

У бесідках на території відпочивають кілька десятків підопічних. Гріються під ще вересневим сонечком.

»
Про медичну допомогу
У Чехівському психоневрологічному інтернаті працюють 150 осіб, по штатному розпису мають 170 ставок. Лише 10% робітників – обслуговуючий персонал. Аж 90 осіб – медичний персонал.

– Лікарів мало. За 4 тисячі зарплати ніхто сюди працювати не піде. Більшість робітників – це місцеві, – говорить директор.


Медична частина цього інтернату проходить ліцензування, яке передбачене законодавством.

– У мене батькам за 70 років і в них немає можливості отримувати цілодобову медичну допомогу. Тут – цілодобовий медичний пост. Медична сестра, яка готова зміряти температуру, тиск, зробити укол, поставити крапельницю чи надати іншу медичну допомогу, – говорить Дем'ян Свищ.
В інтернаті функціонують два відділення. В одному мешкають підопічні, які самостійно впоруються із побутовими потребами. Інший – для людей, які потребують сторонньої допомоги. Таких у закладі аж 60 осіб.
В інтернаті перебувають люди з різними психічними захворюваннями та різним ступенем їхньої тяжкості. Окрім санітарок, у "лежачому" корпусі працюють ще й банщиці. Адже цих людей потрібно помити, вони переважно "складні" пацієнти. Тому працювати важко дівчатам і в фізичному, і в моральному плані.
Василь Орленко
завідуючий медичною частиною

Для решти пацієнтів у закладі діють кілька режимів: вільний та наглядовий. Останній актуальний стосовно тих підопічних, які схильні до агресії, блукання тощо.

Вісім медсестер у закладі працюють в цілодобовому режимі. Є посада психіатра, але традиційно – немає фізично фахівця. Адже на весь район – він один. І це проблема багатьох закладів.
Активність проявляють лише близько 10% підопічних
Заглядаємо у процесі спілкування в комп'ютерний клас для хлопців, спортивний зал інтернату. Там, до речі, навіть є велотренажер і бігова доріжка. Лікар каже: активність проявляють лише близько 10% підопічних.

У холі закладу директор хизується досягненнями футбольної команди інтернату. На найвиднішому місці вишикували усі кубки з чемпіонатів.

»
Про пісок замість земель та господарство
Не жартома директор психоневрологічного інтернату називає установу "найбільшим підприємством району" через обсяг фінансування і кількість працівників. У рік – це близько 20 мільйонів гривень. Левова частина коштів – це заробітна плата. Однак вона – найнижча серед закладів соціальної сфери.
Розряди – низькі. І всі мої бажання якось дати премію, надбавку впираються у мінімальну зарплату. Агроном на полі, який працює на посаді з вищим рівнем відповідальності, отримує зарплату, як у тракториста.
Дем'ян Свищ
директор Чехівського ПНІ
Заклад має 50 гектарів земель. На питання, як обробляють та що вирощують на них, жартома відповідає.
– Я – великий землевласник, – жартує. – Так, у нас 50 гектар землі. Ви будете проїздити їх, то глянете. Це просто пісок. Я їздив, запитував, шо тут посіяти, шо пожати. І мені порадили: посади тут сосни, вони будуть тут класно рости.

Та все ж інтернат має близько гектара площі чорнозему, на якій вирощують овочі, аби здешевити вартість харчування підопічних.

Працю підопічних, кажуть, не використовують.

– Можливо, так було раніше. Та останні 7 років, скільки я працюю тут, ми зробили так, щоб люди, які допомагають, отримували зарплату. З 5–6 людьми ми підписали угоди. Лікар дивиться, аби все було у межах дозволеного. Вони на 2–3 години вийшли, попрацювали й отримали винагороду, – говорить директор.

Додає, що нині сільське господарство для інтернату не актуальне.

– Це більше проблем.
Окрім земель, Чехівський ПНІ має підсобне господарство. Воно налічує 10 корів та 150 свиней.

– Формування нашого бюджету відбувається з трьох джерел: фінансування з обласного, відрахування пенсій підопічних і підсобне господарство. Останнє – не врегульоване законодавством. Все, що ми виготовили, маємо самі використати. Ми не торгуємо продуктами тваринництва, – говорить керівник установи.

За час свого керівництва йому вдалося модернізувати котельні. Це дозволяє економити до 50% витрат на опалення приміщень.

– Тут газу немає. Використовували вугілля. Треба 300–400 тонн, щоб протопити ці 3 тисячі квадратних метрів. Зараз витрати скоротилися удвічі, – говорить Дем'ян Свищ.
На території закладу встановили 16 камер відеоспостереження у місцях господарського призначення та відкритих просторах.

– Тепер, наприклад, у нас місцеві не крадуть дрова, бо тут все видно, – показує зображення із однієї з камер. – А ось котельня і я бачу, що там відбувається. У кімнатах, туалетах, душових, звісно, такого немає.

»
Про майбутнє
Під кінець нашої розмови директор порушує важливу тему – майбутнього таких закладів.
Ні одна громада не "витягне" 20-мільйонний бюджет.
– Я 12 років працював управляючим банком. Я розумію, що рано чи пізно постане питання самоокупності. І знову ж таки фінансування установи. Якщо заклад передадуть на територіальні громади, то вони скажуть: "Для чого нам інтернат, де проживають люди з Київської, Вінницької чи якої іншої області? Ми будемо утримувати своїх 10 людей". Виникне інше питання: що робити оцим 150 людям, які тут працюють, які заробляють і знають, що щомісяця отримають копійку?

Додає: ні одна громада не "витягне" 20-мільйонний бюджет. Варіант зробити платним утримання підопічних теж називає не надто перспективним.

– Утримання одного підопічного буде складати 9-10 тисяч гривень у місяць. Давайте візьмемо середньостатистичну сім'ю. Чи готові чоловік і жінка, чи дідусь з бабусею заплатити таку суму за утримання свого рідного? Думаю, таких буде небагато. Вони краще заплатять 5 тисяч гривень комусь з людей, аніж 10 – принесуть в інтернат.



»
Про закупівлі
Левова частина угод укладена із трьома місцевими підприємцями-пенсіонерами.
Чехівський психоневролоічний інтернат є яскравим прикладом ситуції із закупівлями, що склалась в системі вцілому. Протягом 2018-2019 року заклад "прозвітувався" про укладання більше 500 прямих угод, загальною вартістю понад 6 мільйонів гривень.

Левова частина із цих угод укладена із трьома місцевими підприємцями-пенсіонерами –Шпіліновою Аллою Анатоліївною (67 років, 134 угоди), Обіход Надією Олександрівною ( 57 років, 115 угод) та Вервикишкою Олексієм Миколайовичем (49 років, 96 угод).

Характерним є те, що відповідно до системи "Прозорро" із іншними установами ці підприємці не співпрацюють. Проте до самого Чехівського інтернату здійснюють постачання широкої групи товарів – від продуктів харчування до будівельних матеріалів чи запасних частин для автотранспорту.
І хоч вартість угод, за якими відбулося звітування у системі Прозорро за цими трьома підприємцями, сягає 3,5 млн гривень, фактично ж трійка "ділків" отримала удвічі більше коштів. Всього, починаючи з 2018 року на їхні рахунки було перераховано 7,1 млн гривень. Зазначимо, що відбулось це без жодної конкурентної закупівлі. Ця сума становить більше 30% всіх витрат закладу на придбання товарів протягом 2018-2019 років. Додамо, що заклад мав співпрацю за цей період зі 130 різними контрагентами.
Текст підготувала команда "Вісімнадцять три нулі". Відео Сергія Преснякова
Ця публікація була підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є відповідальністю виключно ГО "Черкаська інформаційна агенція 18000" і необов'язково відображає погляди Європейського Союзу.