Як розвивалося млинарство на Черкащині. Вітряки у селі Керелівка (зараз — Шевченкове), 1907 — 1908 роки. Фото: Григорій Шевченко, з колекції Фонду Миколи Бабака
Піком розвитку млинарства на Черкащині був період кінця 19 — початку 20 століття. Хоча задовго до цього водяними млинами володів ще Богдан Хмельницький.
Більше про млинарство читайте в матеріалі «18000» – Вітряні млини Черкащини: історії тих, що збереглися до нашого часу.
Так, у власності Богдана Хмельницького у Суботові було «чотири ставки рибні й млини». Краєзнавець Олександр Солодар припускає, «що млинів було також чотири — на кожній ставковій греблі».
У 1827 році в Чигиринському повіті було вже 217 млинів: 150 водяних, 12 кінних та 55 вітряних. Ще за 20 років кількість млинів зросла у понад два рази. У 1846 році там було 453 млини, з них — 133 водяні та 320 вітряних і кінних.
Багато млинів у той час було не лише на Чигиринщині. Так у Канівському повіті у 1897 році було 928 млинів.
У першому випуску «Українського млинологічного журналу» етнографиня Раїса Свирида пише, що період кінця 19 — початку 20 століття в деяких регіонах, зокрема, на Лівобережжі, вітряки кількісно переважали водяні млини, які з’явилися там значно раніше. Для порівняння, у Золотоніському повіті на початку 20 століття було 168 водяних млинів і 623 вітряки.
Та через розкуркулення й насильницьку колективізацію млинарство на Черкащині почало занепадати. Згодом частину з них знищили під час Другої світової війни. Більшість із тих, що залишилися — зупинилися до 60‐х років, коли господарства перейшли на електродвигуни.
Читайте також. Вигорання, передчуття смерті й 400 км пішки: історія черкащанки на шляху святого Якова.
Знайомся ближче з командою «18000» – підписуйся на інстаграм @18000_team
