Чому жінки не люблять фемінізм?

Минулий блог був присвячений темі гендерної дискримінації, яка все ще існує в нашому суспільстві. І для мене дуже важливим є те, що існуючий порядок, який закріплює ці несправедливі правила та відносини, тримається не лише на чоловіках. Не менш завзято його підтримують жінки. Подивіться будь-які антифеміністичні мітинги чи коментарі в соцмережах: жінок там буде не менше, а може й більше. Чому так? Адже прагнення бути рівними теоретично має бути підтримано всією фемінною спільнотою!

Давайте повернемось до нашого виховання. Більшість дівчат з дитинства вчили бути гарнішими, звабливішими та здібнішими за інших представниць “слабкої статі”. Так ніби весь світ – це вічний ярмарок наречених, де потрібно себе продати якомога вигідніше. Малими ми мірялися бантами, сукнями, ляльками, старшими – глибиною декольте, розміром грудей і кольором помад. Найкраща дівчина у дворі – це не найрозумніша чи найсильніша, а та, за якою впадає найбільше хлопців. Якщо тебе на дискотеці не запрошують танцювати – ти нічого не варта. Якщо за тебе побилися хлопці, ти – найкрутіша. Так ми вчимося вимірювати свою цінність чоловічою увагою. Інші дівчата та жінки – наші конкурентки, суперниці. Ставлення до конкуренток яке може бути? “Женское счастье – лысые подруги”, переінакшили відому пісню. А Бенджамін Франклін говорив: якщо хочете дізнатися недоліки дівчини – похваліть її перед подругами.

Що ви взагалі чули про жіночу дружбу? Згадується хіба що відомий тост: пливе гадюка на черепасі через річку, черепаха думає “скинути б її, але ж вкусить…”, в той же час гадюка “вкусити б її, та ж скине…” і тут звучить тост “за міцну жіночу дружбу” (зазвичай виконується чоловіками) всі ржуть і випивають. А потім захмелілі жіночки заводять: “Пусть гаварят, што дружби женскай нє биваєєєєєт…” Однак і сумних пісень про “зрадливу подружку” нам не бракує.

До речі, дружба між чоловіком і жінкою під ще більшим питанням! Ви ж чули такі дискусії? Типу ніяка це не дружба, хіба може “завуальований” сексуальний потяг. Ніцше так і писав: занадто довго таїлися в жінці раб і тиран, тому не здатна вона до дружби, їй відома тільки любов. Отже, з жінками дружити нам не вигідно, з чоловіками – неможливо. Тобто в патріархальному суспільстві нам не залишалося нічого іншого, як кинути всі свої сили на пошуки чоловіка, знайти  його і не відпускати. Адже тільки чоловік і діти могли бути справжнім сенсом життя.

В той же час чоловічу дружбу всіляко оспівують і підносять, про неї пишуть книжки і знімають кіно, вважають її зразком і справжнім тотемом “справжнього чоловіка”. Покинути кохану заради дружби – честь. Захистити друга і загинути – честь. Ми часто чуємо “братерство”, “ділитися по-братськи”, “братерські відносини”. А чи говоримо “сестринство”? “сестри по духу”? “сестра по крові”? Чули, як жіночий колектив називають “гадюшником”?

От і виходить, що ворожнеча, суперницьке ставлення між жінками виховується та закріплюється в суспільстві. Більше того, ми засвоюємо, що “бути як баба” – це погано, вести себе “як мужик” – класно! Тобто внутрішньо засвоюємо, що жінкою бути це якось соромно і краще бути наближеною до чоловіка. Якщо це зрозуміти, то геть не дивним стає ота “внутрішня мізогінія”, яку ми частенько спостерігаємо у феміністичних дискусіях. Мізогінія – це буквально “женоненависництво”, а внутрішня – це коли самі жінки до жінок проявляють зневагу, осуд, висміювання.

“Всє баби как баби, адна я  – багіня” – дуже популярна позиція серед жінок, які неусвідомлено просто намагаються таким чином зайняти ієрархічно вище місце в “жіночому гетто” патріархального світу. Саме тому вставати на сторону чоловіків – природно засвоєна поведінка. Це може проявлятися по-різному: сексистські анекдотики про “тупих блондинок”, висміювання зовнішності чи інших особливостей (жирна корова! тупа курка!), намагання витісняти інших жінок з компанії, бути “своїм хлопцем” і гасити горілку без закуски тощо. Іноді це взагалі нагадує стокгольмський синдром, коли жінки вперто б’ються за право бути залежними від чоловіків і грати другорядні ролі. Візьмемо до прикладу “Сестринство святої Ольги” – не просто заповідник усіх патріархальних стереотипів, але і “бойовий загін” в боротьбі з фемінізмом.

Саме тому маємо ситуацію, що жертву згвалтування жінки не пожаліють – “сама винувата, бо ходила в короткій спідниці”, побиту осудять “за те, шо сміття з дому виносить”, а зраджену звинуватять “мабуть не догодила вдома, якщо “наліво” побіг”. Ну і фемінізм сприймають як “мєрзость”, адже він руйнує звичну модель існування.

Якщо уявити, що чоловіки та жінки – рівні, то тут з’являються зовсім інші, незвичні відносини і ролі. Виходить, що мало мати гарні очі і спокусливо підморгувати – треба таки вчитися, мало знайти чоловіка – треба фахово розвиватися і працювати, мало ганити інших жінок – треба вміти з ними співпрацювати. Ніхто не любить, коли зазіхають на звичний світ, де все зрозуміло, в тому числі як видряпатись на вершечок піраміди і бути обласканою чоловічим товариством. Тому так багато жінок не люблять фемінізм. Тому вважають, що феміністкам просто бракує “чогось”, аби йти звичним шляхом (“вусаті й мужикуваті” чи “чоловіка нормального в них не було”).

Що з цим робити? Поширювати солідарність і практики підтримки між жінками. Вчитися не осуджувати, а осмислювати. Звертати увагу на стереотипи й сексизм. Не звинувачувати, що хтось винен в існуючому стані речей, але пояснювати як краще, в чому плюси рівності. Оцінювати вчинки, а не людей. Менше узагальнювати, не переносити образу з конкретної жінки (чоловіка) на всіх представників статі. Звісно, що ми, жінки, так само здатні до вірної дружби, взаємопідтримки та співпраціі. І коли ми це усвідомимо, то зрозуміємо, яка велика сила є в нас. Сила, здатна зробити цей світ кращим і гармонійнішим, а нас – щасливішими.

Інші матеріали автора:

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Останні новини