Що знайти на черкаській недільній барахолці – репортаж
Картки члена КПРС, платівки Pink Floyd і Брітні Спірс, арабські парфуми за 300 гривень і чарки‐черевички — усе це можна знайти на барахолці біля «Дружби» в Черкасах. Щонеділі тут збираються десятки продавців і покупців, а сам ринок нагадує хаотичний музей речей із різних епох.
Чому саме ця барахолка стала популярною серед молоді та що тут насправді продають — перевірила журналістка «18000».
Монети, прикраси й Таро від Леонарда: що продають у центрі барахолки
Місто ще не оговталося від сну, лише легкий вітерець між каштанами на бульварі Шевченка грає гіллям, немов підганяючи переходити дорогу. Він струшує рожевий цвіт із дерев на площі біля Дружби народів й сплутує волосся. Тут уже розкладаються продавці. Люди здалеку здаються великою темною плямою, що ворушиться. Кожен метушиться над своєю синьо‐білою клітчастою сумкою. Повітря пахне, як на горищі у селі, де завжди зберігали речі «до кращих часів». Розпочинається недільна барахолка.
Один із «прилавків» із монетами
Перше, що бачу, – безліч радянських і сучасних колекційних монет і купюр, а ще – імпровізовані прилавки, де написано щось схоже на «Куплю гривні, долари, шекелі». Розглядаю й ікони, що стоять поруч із картками члена КПРС.
Документи та інші папери радянського союзу
Чоловік з сивою бородою у темно‐зеленій куртці, окулярах, немов герой із радянського мультфільму, продає перли. Це Леонард Віталійович. Дивлюся на намисто й запитую ціни. Натуральні перли – 600 гривень, річкові по 300, а штучні: «Ну вам за 150 отдам». У пана Леонарда є також срібні ланцюжки й прикраси з натурального каміння, годинник та навіть карти Таро його покійної дружини, але найбільше – колекційних монет і банкнот.
- Це не барахолка. Тут нумізмати в основному збираються, бачте – скрізь монети. Інше це так, додаткове, – дає мені до рук одну зі своїх монет й каже: – Американські долари, у мене там живе родич, присилає. Це посадка на Місяць, бачте, орел сідає. А це на честь 300‐річчя Америки. А медаль на честь пожежі у Соборі Паризької Богоматері.
Переводжу погляд на безліч годинників, на деяких помітні радянські написи. З’ясовую, що це колекція Леонарда Віталійовича. Він мав 380 годинників.
- Колись збирав, а потім розчарувався. Вийшло так, що нікому це не треба. Я краще продам і поїду відпочивати, – міркує чоловік. – Люди різного віку підходять, цікавляться, починаючи від дітей. Я іноді їм монетку дарую на пам’ять.
Товар та «прилавку» пана Леонарда
Підходить потенційний покупець, тому прощаюся з паном Леонардом. Наостанок чоловік бажає здоров’я й продовжує торгувати. З часом біля його «прилавка» збираються підлітки й дорослі: його знайомі й незнайомі, розглядаючи товар.
У ранню пору барахолка переповнена відгомоном радянщини, золотими зірками, серпом з молотом, шапками‐ушанками й самоварами. У декого – німецькі каски, помітна й залізна коробка з написом «ШОКОЛАД», старі аптечки.
До мене звертається Олександр: «Шо ви тут робите?» Розповідаю, що пишу матеріал, на що він швидко відповідає: «Развє ето барахолка, це так перекупи збираються. Я тут уже 16 років торгую, всіх знаю. Настоящі торгаші вже вмерли, а це так…» Інтерес пана Олександра до мене перебиває його колега. На цьому наш короткий діалог завершується.
Люди на барахолці розглядають
На граніті біля фонтану розкладає товар чоловік східної зовнішності. Вдивляюся у його «багатства». Раптом чую: «Ти што‐та шукаєш?» На це відмовляюся, проте все ще не можу відірвати погляду від його «золотого» кальяну. До цього чоловіка, здається, підходять лише земляки й жартують про щось іноземною мовою. Йду.
Там, де шукають музику й знаходять більше
Ще з першого курсу у столичному університеті барахолка для мене була про платівки, диски, старі фотоапарати й прикраси. Черкаська барахолка, звісно, не така, як на Почайні, але знайти щось для себе тут вдасться.
Біля рожевого дерева райської яблуні бачу столик з платівками, підходжу. Тут – чотири стоси різної музики. Платівок, певно, близько сотні. Нараховую більше десятка з італійськими піснями, хоча більшість – Пугачової та інших зірок тих часів. Знову радянське, думаю я. Навіть обгортка вже не жовта, а біла – так вигоріла. Ціна на них варіюється від 50 до 100 гривень, проте деякі, каже власник, може віддати дешевше. Це його власна колекція.
Італійські мотиви черкаської барахолки
Мій погляд зачіпається на ошатному чоловіку з сивими вусами в затемнених окулярах, береті, одягнений у жовтувату куртку в клітинку. Це один з покупців. Він гучно про щось розмовляє, підходить до стійки, де ще пів години тому лежали лише старі фотоапарати й виднівся CD‐програвач. Побачила платівки – йду туди ж. Тут музика на різний смак. Тримаю платівку «Бітлів» – ціна 150 гривень. Вартість тут встановлює чоловік у синій олімпійці.
Платівки по 150 гривень
Ошатний пан у жовтій куртці тримає диск Pink Floyd «The Wall», довго розглядає і, певно, вагаючись, запитує ціну. Він коштує 10 євро, на що покупець каже: «Нє, не потяну». Колега з програвачем у руках пропонує послухати. Уже залишивши цих двох, бачу, як покупець у навушниках прослуховує диск, який ще мить тому тримав у руках.
Прослуховують касету Pink Floyd біля імпровізованої ятки
У гурті людей ходить білява жінка у червоній шкірянці з двома дітьми, на вигляд їм 10–12 років. Хлопці уважно підходять до кожного «прилавку», розглядають монети, вивчають їхні деталі. З’ясувалося, що вони немісцеві, приїхали з Краматорська, й вдруге прийшли на черкаську барахолку «шукати скарби», як сказав хлопчик, що нижчий на зріст. Дістає колекційну десятигривневу монету, показуючи мапу України, каже: «Ось Донецька…»
- Ми були тут минулого тижня. Мене дуже зацікавив вазончик кришталевий, але ж у мене немає дому, тому не купила. Вважаю, що подібні місця мають бути у кожному місті. Ми у Європі також відвідували блошині ринки. У Краматорську барахолка біля нас була, тому хлопцям стало й тут цікаво, – розповідає пані Лілія.
Діти шукають «скарби»
Продавців, покупців і тих, хто ловить ґав, більшає до десятої. Серед усіх помічаю маленьку Аделіну, їй років два або три. Вона з тітоньками тут опинилися випадково: прямували до дитячої кімнати, проте звернули на барахолку. Маля бере іграшкову гітару із медіатором й біжить на лавку. Здалеку бачить мене й усміхається, на це тітоньки говорять малечі: «Зіграй, покажи гітару».
За кожним колом по барахолці, яке я обходила, людей і прилавків ставало ще більше. На мольберті розклали ікони, прикраси, телескоп і монети. А ще старі фарби, ймовірно, вони уже не можуть виконувати свою функцію. Підходжу до одного з мольбертів, де лежать безліч брошок, перснів і дивних ланцюжків. Беру брошку з коричневою стрічкою й черепашкою у камінні. Ціни немає в кого спитати, тож кладу її назад й продовжую розглядати скарби.
Підходить молода пара. Чоловік стоїть збоку, поки жінка перебирає речі у мольберті. Дістає ту саму брошку з черепахою, фотографує й дивиться у телефон. Запитую їх, що вони шукають. Даша мені відповідає: «Я касети тут зазвичай дивлюся». Дівчина, усміхаючись, побігла далі без брошки. Згодом у потоці помічаю її уже з прикрасою.
Дівчина розглядає товар викладений на гранітному прилавку біля Дружби
Арабські парфуми та чарки‐черевички
Легенький вітерець змужнів ближче до одинадцятої. Розносить запах дуже солодких парфумів жінки у дофаміновому пальто з червоними вустами й у круглих сонцезахисних окулярах. Вона здається заклопотаною, обираючи богемні прикраси.
Мене ж підхоплює жінка у ніжно‐синій куртці й сірому беретику. Пильно оглядає мої руки, ніби підозрює, що я щось узяла, й запитує: «У вас худі пальці? Приміряйте каблучку, дуже модна зараз». З кишені дістає файлик із каблучкою золотого кольору, з якої звисають ланцюжки.
Погляд продавчині перемикається на дівчину, яка розглядає чашки: «Вони тока з блюдцем йдуть». У цей час моя парфумерна душа звертає увагу на два флакони, один з них – фіолетового кольору з арабськими написами. Пані бачить це: «Кстаті, абалдєнний запах». Цей аромат сповнений східними мотивами, які за певний час розкриваються солодкими нотами й теплом.
Продавчиня боковим зором кидає на мене погляд і продовжує щось розкладати. Запитую, чому вона торгує, на що отримую: «А ви зачєм на роботу ходите? Продаю свої речі, щоб у магазин сходити». Купую у неї ці парфуми. Коштують 300 гривень.
«Черевички» у пані в синьому
Уже йдучи, помічаю чарки у вигляді черевиків. Згадую, що бачила такі у мережі й жартома казала друзям, що хочу й собі. Також можна придбати у цієї пані.
Відходжу убік, натрапляю на чоловіка років до 30‐ти, вдягненого у військову форму, з рюкзаком. Певно, тут така собі «курильня», бо багато стоять із цигарками. Він підтримує решту, випускаючи дим убік й розглядаючи монети та ордени у продавця. Здається, ніби чоловіки все життя знайомі. Згодом бачу цього ж чоловіка у формі ще на кількох локаціях, знову біля монет і медалей.
Пройшовши п’яте коло навколо барахолки, помічаю нові «вітрини». Ось жінка, яка вперше продала за сьогодні, й за традицією взяла двохсотгривневу купюру, щоб провести нею по своєму першому покупцю – «щоб гроші водилися».
Медалі та іграшкові автівки на блошиному ринку у Черкасах
Читайте також: Зелений сигнал, ніч без сну і 33 передачі: репортаж із кабіни локомотива у Смілі (ФОТО).
Українське в дефіциті: від книжок про Шевченка до фігурок у стилі Примаченко
Йду ближче до «обличчя» барахолки, тобто сторони, яка виходить на дорогу. Помічаю українську літературу. Вона тут у дефіциті. До мене підходить немолода жінка у сірому вбранні й каже: «Цікавтесь, вибирайте».
На простирадлі й у ящику лежать книги. Щось про кохання, історію й філологію. Окрім книг, у пані є посуд, годинники й різні побутові дрібнички. Каже, виходить торгувати, щоб вдома не сидіти, поспілкуватися з людьми. Переді мною продала книгу про Шевченка. Ціни у неї різні: книги у ящиках – 200 гривень штука, на простирадлі – 50.
Каже, тут просто так не приткнутися торгувати, у людей є свої місця, де вони стоять десятками років. Біля пані зазвичай стояв чоловік‐краєзнавець, який приходив сюди поговорити й розповісти про історію, щоб «молодьож привертати», але сьогодні його немає. Проте був пес, ймовірно, безпритульний, який заснув на клумбі поруч, немов охороняючи ножі та інший товар.
Пес спить біля товару пані та її колеги
Напроти – чоловік років до 45, розповідає одній з продавчинь про фігурку ДАЇвця, тримаючи її у руці. Виявляється, це його дебют на барахолці.
- Уперше тут, тому місцеві підходять, питають, бо ж новоприбулий. У мене велика колекція фігурок. Це тут те, що у двох або трьох екземплярах, – розповідає Олександр.
Дістає телефон і показує відео: дві великі шафи забиті різними фігурками. Каже: «Це тільки на роботі. Ще вдома куча: на кухні, у спальні». Ціни у чоловіка різні, є й по 300 гривень, і по 400 фігурки. Є й дешевші. Найдорожче, що я почула, – фігурка чи то коника, чи то козеняти у стилі Марії Примаченко. Вона коштує 1000 гривень.
Статуетки пана Олександра
Біля прикрас стоїть дівчина близько 20 років у сірому бомбері із закрученим від вітру волоссям. Вона починає свій обхід барахолкою з прикрас, перебираючи щось у панянки, яка має, певно, найбільший їх вибір тут. Потім проходить до чоловіка з порушенням слуху. Ціну кожної він показує на пальцях і намагається щось сказати. Вона переглядає й посуд, й іграшки, а потім зупиняється біля продавця, який лише розкладається на скатертині. Він дістає касети, диски і якісь дрібниці. Бачу, дівчина сміється і вони про щось починають говорити, купує якийсь диск. Це Настя – вона тут вчетверте.
Дівчина придбала диск «Плохіє парні» з Вілл Смітом, проте хотіла ще й платівку Брітні Спірс, яку, як вона каже, перед нею «урвали».
- Люблю платівки дивитися різні. Цікавлюся музикою та фільмами. Те, що подобається, – беру. Тут у кожного предмета є своя історія – це вабить, – розповідає Настя.
За словами дівчини, кожної неділі намагається сюди прибігти й знайти щось цікавеньке. Ми прощаємося, вона йде туди, де висять вишиті рушники, ймовірно, дуже старі.
«Прилавок» на лавці
Вітер посилився. Це вже не той легіт, що був вранці, він уже здіймає з прилавків товар, який намагаються зловити люди, стає поривчастим. З боку центру Черкас небо супиться, проте покупці все ще продовжують вивчати кожен прилавок. Я планую виходити з барахолки, та мене затримує колоритний чоловік – Діма. Він наполегливо просить мій номер телефону. Моя відмова, схоже, його не зупиняє: бачу, як він підходить до Насті. Біжу до зупинки, намагаючись не потрапити під зливу, але вона мене наздоганяє. Барахолка працює зазвичай до 13:00, але графік тут коригує погода.
Така вона черкаська барахолка на Дружбі: яскраві продавці й ще яскравіші речі; забагато Союзу, та замало українського; малеча, молодь і старші люди – всі й все тут зливаються у гомінкий, творчий хаос.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Вікторія Тулуман
Читайте також: Руїни і тисячолітні дуби. Який вигляд має маєток Енгельгардта на Черкащині (ФОТО).
Новини, меми й авторський стікерпак у телеграмі 18000