Товариство “Заповіт”: черкащани, які пробуджували незалежність

Фото: in.ck.ua

На Черкащині одні з посеред тих, хто пробуджував незалежність України – учасники культурологічного товариства “Заповіт”.

Про діячів розповідають у пресслужбі Управління культури та охорони культурної спадщини.

Як громадська організація товариство було зареєстровано 8 грудня 1989
року. Тоді воно налічувало більше 100 членів. Засідання проходили кожного четверга у підвальному приміщенні під музеєм “Кобзаря”.

Учасники “Заповіту” проводили патріотичні заходи, літературні вечори,
історичні й релігієзнавчі лекції. Також поширювали самвидавські часописи, вперше підняли над Черкасами блакитно-жовтий стяг.

На фото Ольга Шарапа

Ольга Шарапа була ініціаторкою створення музею “Кобзаря” Т.Г. Шевченка і до сьогодні є його завідувачкою. Саме там ще під час будівництва почало формуватися коло національно свідомих жителів міста, які спочатку допомагали у створенні музею, а згодом об’єдналися у товариство “Заповіт”. Основною метою товариства було заперечення радянських догм та українське національне відродження.

– Навіть не уявляю, як би сьогодні жилося інакше – без Незалежності та
Соборності України. На жаль, не усі усвідомлюють цінність цих речей, через те і маємо сьогодні такі проблеми в державі. Я ж прийшла до розуміння своєї української ідентичності під час навчання в університеті, у селі, звісно, про такі речі ніхто не говорив. Створення “Заповіту” у Черкасах – це був чіткий прояв української ідентичності до кінця, так важливо було об’єднатися людям із однаковими поглядами.

На фото Андрій Химко

Андрій Химко (справжнє ім’я Хименко Андрій Іванович) – постать унікальна й багатогранна, закохана в історію та культуру України.

Подейкують, що на його становлення вплинув письменник Лесь Гомін та його товариші. Від них юнак одержав перші уроки патріотизму, любові до України, уроки шляхетності, гуманності, доброти.

Під час нацистської окупації Черкас Андрій Химко перебував у підпіллі.
Працюючи в редакціях газети “Українська думка” й черкаської радіостудії, друкував та декламував свої вірші під псевдонімом Андрій Чорний, гуртував навколо себе патріотичні українські сили. Його засудили за “співпрацю з німцями і націоналізм” до 10 років сталінських таборів і 5 років заслання як націоналіста.

Під час заслання активно писав і перекладав, але більшість чернеток його творів, зокрема й повість “Іван Сірко”, були вилучені й додані до слідчої справи.

Наприкінці 80-х років Андрій Химко брав активну участь у засіданнях “Заповіту”. Пам’ятаймо його слова: “Ніколи не кажіть “на Україні”, а тільки “в Україні”. Україна – держава, а не якась там географічна територія”.

На фото Василь Захарченко

Земний шлях Василя Захарченка розпочався 13 січня 1936 року
неподалік Полтави, на хуторі Гутирівка. Він любив і Полтавщину, хоч більшу частину свого життя провів у Шевченковім краї. Народжений у середині 1930-х в простій родині майбутній письменник знав про голодомори й лихоліття війни, репресії щодо людей і гоніння на все
українське.

Своїми творами “У п’ятницю після обід”, “Велика Ведмедиця”,
“Ярмарок”, “Клекіт старого лелеки”, “Брат милосердний”, “Мобілізовані” Василь Захарченко утвердився як талановитий письменник-гуманіст і письменник глибинно національний.

Подвижницька життєва позиція та творча праця письменника були відзначені орденом “За заслуги” III ступеня, церковним орденом Св. Володимира, він став заслуженим працівником культури України, почесним громадянином Черкас.

Василя Івановича часто зустрічали на державницьких мітингах і
майданах, у шкільних і вишівських аудиторіях, у бібліотеках, де він ділився житейським досвідом і мудрістю. Василь Захарченко належить до покоління шістдесятників, яке справило великий вплив на самоусвідомлення українців, зробило утопію самостійної України реальністю.

На фото Микола Теліженко

Микола Теліженко – український скульптор, графік, геральдист, Заслужений художник України. Народився 16 березня 1951 року в місті Звенигородка Черкаської області.

Українська тематика є наскрізною для творчості Миколи Теліженка.

– Для мене головне Україна – чи це будуть легенди, чи це будуть думи, чи козацька тематика. Україна – в серці і назавжди, – зазначає художник.

Микола Теліженко є автором гербів Черкащини, Звенигородки, Кам’янки і деяких районів області. У співавторстві з Данилом Нарбутом він створив ескізи й картони парадних геральдичних прапорів міста Черкаси, міста Чигирин тощо.

Уся творчість Миколи Теліженка закорінена в національну традицію, пройнята національним духом, могутньою національною ідеєю.

– Незалежність – це подих повітря на повні груди, це втілення нереалізованих думок. Це продовження пісні предків. Це Україна “від Сяну до Дону”. Це моя Батьківщина без ката, без пана, без олігарха. Це мистецький простір без вождів, а з національними героями”, – зазначає Микола Теліженко.

На фото Олександра Теліженко

Олександра Теліженко – майстер декоративного мистецтва, модельєр, Заслужений художник України. Має відзнаку “Жінка Третього Тисячоліття”. Нагороджена Орденом Княгині Ольги III ступеня.

Вишивка є основою творчості Олександри Теліженко. Захоплення народним вбранням і вишитими рушниками привело художницю у 1993 році до створення власного науково-творчого виробничого підприємства, яке спеціалізується на художній вишивці. ЇЇ творча майстерня 25 років працює над створенням мистецьких виробів, оздоблених ручною та машинною вишивкою, які демонструють глибинну українську традицію, втілену у сучасних творах.

У візерунках, народних піснях, легендах, запевняє пані Олександра,
генетичний код українського етносу, концепція світогляду та мудрість поколінь.

– Для мене незалежність України – це коли вона очиститься не лише
від зовнішніх, але й від внутрішніх ворогів, виплекає в собі справжнього
українця-патріота і справжню національну еліту, які стануть матеріально і духовно власниками колосальних багатств землі і надр українських, усвідомлять світову цінність нашої справжньої історії і культури, їх глибин і перспектив, стануть чесно боронити їх і розвивати. Я вірю в розквіт України, – зазначає Олександра Теліженко.

Стаття приурочена Дню Соборності України. Це свято походить з 1919 року, коли на Софійському майдані у Києві було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.

Більше інформації про учасників товариства “Заповіт” шукайте у фейсбуці за #День_Соборності_Черкащина.

Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
коментарі

1 Коментар

  1. Заповіт це ще була спецоперація чекістів для подолання Холодноярців, треба таки уточнювати….

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.